Миклуха Володимир Миколайович

Батько Володимира Миклухи, Микола Ілліч — українець, дворянин[1], родом із Чернігівської губернії, його пращури — славнозвісні запорозькі козаки (детальніше: Легенда про походження прізвища та Відомі представники роду).

Стосовно свого походження Миклуха-Маклай, старший брат Володимира Миколайовича, зробив нотатки на берегах рукопису нарису про своє життя і подорожі, який йому представив для ознайомлення Е. С. Томассен[2]:

Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II було надане дворянство...

Оригінальний текст (англ.)

My ancestors came originally from the Ukraine, and were Zaporogg-cossacks of the Dnieper. After the annexation of the Ukraine, Stepan, one of the family, served as sotnik (a superior Cossack officer) under General Count Rumianzoff, and having distinguished himself at the storming of the Turkish fortress of Otshakoff, was by ukase of Catherine II created a noble...

Мати Володимира, Катерина Семенівна, походила з мішаної німецько-польської родини: лікаря, учасника війни 1812 року, підполковника у відставці С. Ф. Беккера, зрусифікованого німця, і польської дворянки Лідії Шатковської.

Родовідне дерево Миклух зі Стародубщини.

Володимир Миколайович мав трьох братів та сестру:

• старші брати — Миклуха Сергій Миколайович (1845–1895) та Миклухо-Маклай Микола Миколайович (1846–1888);
• старша сестра — Миклуха Ольга Миколаївна (1849–1880);
• молодший брат — Миклуха Михайло Миколайович (1856–1927).

Був двічі одружений:

• 1-й шлюб — Хренова Юлія Миколаївна (померла 29 грудня 1895 року від туберкульозу);
• 2-й шлюб — Юшкевич Антоніна (одружився 23 травня 1899 року), вдова дворянина Іуль.

Брав участь у військовій організації «Народна Воля». Після розгрому організації випадково уникнув арешту і залишився на військовій службі. Закінчив Морське училище.

З 1873 року — мічман. Почав службу на броненосцях «Чародійка» і «Севастополь» на Балтиці. На допоміжних крейсерах Чорноморського флоту «Аргонавт» і «Володимир» брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 років. З 1878 року — лейтенант.

Після війни плавав на суднах Добровільного флоту, який підтримував термінове і поштове товарно-пасажирське сполучення між Одесою і портами Тихого океану. В цей час з січня 1886 року майже 2 роки командував пароплавом «Владивосток».

У 1888 році повернувся у військовий флот на чорноморський броненосець «Катерина II». У 1889 році прослухав курс мінної справи та отримав право командувати міноносцями. У 1890 році командував міноносцем «Кілія» в Практичній ескадрі Чорного моря. У 1891–1895 роках в чині капітана ІІ рангу служив старшим офіцером на ескадреному броненосці «Дванадцять апостолів». П'ять місяців командував вже небоєздатним «Новгородом». У 1895–1897 роках командував морехідним канонерським човном «Кубанець», з яким ходив в Середземне море. У 1898 році став капітаном І рангу, 3 роки займав тимчасові посади. У кампаніях 1901–1902 років командував броненосцями «Не чіпай мене» та «Первісток»[3].

Загинув у 1905 році в битві під Цусімою. У бою В. М. Миклуха командував броненосцем «Адмірал Ушаков» із загону контр-адмірала М. І. Небогатова. 15 (28) травня 1905 року, на другий день бою, японські кораблі оточили броненосець. До того часу Небогатов з усім своїм загоном (п'ять броненосців і один крейсер) вже здався в полон. Зав'язався нерівний бій. Коли броненосець, весь у вогні, сів на корму, наказав відкрити кінгстони і затопити корабель. Сам Володимир Миклуха був поранений і потонув. Та ж доля спіткала багатьох членів мужньої команди броненосця.

Після повернення з полону всі кондуктори, унтер-офіцери і матроси «Адмірала Ушакова» за колективний подвиг в бою з переважаючими ворожими силами отримали Відзнаки Військового ордена святого Георгія. Офіцерів нагородили значно пізніше — тільки в січні 1907 року. Всі вони отримали ордени Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом. У листопаді 1910 року колишній штурман капітан-лейтенант Є. А. Максимов порушив клопотання про нагородження капітана I рангу В. М. Миклухи орденом Святого Георгія 4-го ступеня, але воно не було задоволено[3].

• Ім'я Володимира Миколайовича Миклухи було відлито на меморіальній мідній дошці в храмі Спас-на-Водах (Санкт-Петербург, Росія) серед інших 8269 загиблих під час російсько-японської війни 1904—1905 років. Цей храм-пам'ятник став «символом братської могили для загиблих без поховання героїв-моряків». Храм знищений 1932 року.
• Персонаж романа О. С. Новикова-Прибоя «Цусіма».