Мохов Віктор Васильович

Віктор Васильович Мохов народився 22 червня 1950 року в місті Скопіні Рязанської області. Батько Василь Максимович був робітником, мати Аліса Валентинівна — секретар-друкарка. Має на сім років молодшу сестру. Батьки розійшлися приблизно 1972 року.[1]

Після закінчення школи пішов працювати на Скопінський машинобудівний завод учнем токаря[1]. Вчився в технікумі важкого машинобудування за спеціальністю «гірничий майстер». До того часу, коли він закінчив навчання, всі шахти Підмосковного вугільного басейну в Скопинському районі були закриті, а їхати з міста, щоб знайти роботу за фахом, йому не хотілося, і він влаштувався слюсарем на Скопинський автоагрегатний завод[2]. Два роки служив в армії. На роботі вважався одним з найкращих працівників, неодноразово перемагав у професійних змаганнях, мав почесні грамоти за успіхи в роботі. До 1991 року перебував у КПРС[3].

Особисте життя у Мохова не склалося. Наприкінці 1970-х років він одружився, але вже через 3 місяці розлучився. На момент скоєння злочинів жив у приватному будинку разом з матір'ю, дітей у нього не було. На думку слідчого Плоткіна, проблеми у Мохова з'явилися ще в юні роки: «він з дитинства жив під тиском, в авторитарній сім'ї. Батько судимий, чіплявся до сусідки, мати — відповідальний секретар, владна жінка. Стосунки з протилежною статтю у Мохова не складалися, дітей не було… Завести романтичні стосунки Мохову не вдавалося навіть в молодості: коли всі в його оточенні мали дівчат, він був сам. Утім, товариші безуспішно намагалися знайомити Віктора зі своїми колишніми подругами.»[4]

Потім Мохов прочитав, як у Вятських Полянах маніяк Олександр Комин влаштував під своїм гаражем швейне виробництво і тримав там рабинь, — і вирішив викрасти одну або кількох дівчат і використовувати як секс-рабинь.

Мохов проживав у приватному будинку разом з матір'ю. На ділянці, крім будинку, ще був гараж. Мохов викопав під гаражем підвал, щоб використовувати його як в'язницю для своїх рабинь.

Перше відоме викрадення відбулося в грудні 1999 року. Тринадцятирічна дівчина прийшла до Мохова в гості зі своїм хлопцем. Він напоїв їх і почав чіплятися до дівчини. Вона відкинула його домагання і пішла, тоді Мохов наздогнав її на вулиці, вдарив по голові і затягнув у бункер. Протягом двох тижнів Мохов тримав дівчину в бункері і ґвалтував; потім їй вдалося втекти, але заявляти про викрадення в міліцію вона не стала.

Увечері 30 вересня 2000 року чотирнадцятирічна школярка Катерина Мартинова і сімнадцятирічна студентка рязанського ПТУ-39 Олена Самохіна поверталися з урочистостей в Рязані, що проходили з нагоди свята «Віри, Надії, Любові». Мохов запропонував їх підвезти. Разом з Моховим перебувала його знайома і, як згодом з'ясувалося, спільниця, двадцятип'ятирічна Олена Бадукіна, походженням з Рязані, яка відрекомендувалася «Олексієм». У дівчат це не викликало підозри, бо Бадукіна коротко стриглася і була схожа на чоловіка. Запропонувавши їм випити і підмішавши в спиртне снодійне, він привіз їх до себе і, можливо, з допомогою Бадукіної, затягнув одну в гараж, а іншу — в бункер. Там він протримав дівчат 43 місяці, ґвалтуючи їх. Якщо дівчата виявляли непослух, він знущався з них — морив їх голодом, тримав без світла, бив гумовим шлангом, розбризкував по кімнаті сльозогінний газ[5]. Коли Мохов завадив своїм полонянкам здійснити першу спробу втечі, він навів їм цитату Данте Аліг'єрі: «Залиш надію, хто сюди заходить».

Коли ж дівчата не пручалися сексуальному насильству, він обходився з ними добре. Зокрема, він купив їм телевізор, магнітофон, фарби, купував книги. Одного разу Мохов приніс дівчатам пачку старих журналів, на яких були написані дані передплатника. Так вони довідались ім'я свого мучителя і адресу[3].

Самохіна народила від Мохова двох синів: 6 листопада 2001 року та 6 червня 2003 року. В обох випадках пологи приймала Мартинова, якій Мохов приніс підручник з акушерства. Прийом пологів проводився в антисанітарних умовах, з допомогою підручних засобів, наприклад, бинтів, змочених у горілці, і столового ножа. Самохіна назвала синів Владиславом і Олегом. За колиску їм була валіза. Мохов відібрав хлопчиків у Самохіної (першого — через 2 місяця, другого — через 4 місяці після народження) і підкинув їх у під'їзди багатоповерхових будинків Скопіна. Коли він хотів забрати другого хлопчика, дівчата підсунули в пелюшку дві записки з проханням про допомогу, однак Мохов перед своїм відходом переповив їх і знайшов обидві записки. Пізніше обидвох хлопчиків було усиновлено, бо Самохіна психологічно виявилася не готова взяти їх собі[3].

З 2003 року дівчата, як здалося Мохову, втратили будь-яку волю до опору. Тому він почав виводити їх на прогулянки по одній. Навесні 2004 року він звелів Мартиновій допомогти йому спокусити квартирантку — студентку Скопинського медичного училища. Студентці Віктор представив Мартинову як свою племінницю. Він хотів підсипати сильне снодійне їй в вино, однак Мартинова непомітно застерегла квартирантку Мохова від пиття. Пізніше, перебираючи свої аудіокасети, квартирантка знайшла аудіокасету, де лежала записка з проханням про допомогу. У записці було написано:

Віктор мені не дядько. Він нас тримає в підвалі з вересня 2000 року. Він нас і тебе може вбити. Віднеси записку в міліцію.

Студентка одразу ж поїхала в рідний Новомічурінськ і там звернулася в міліцію[3].

Спершу слідчі припускали, що зниклих дівчат викрали ділки, які займалися торгівлею повіями, і навіть надали Інтерполу інформацію про розшук дівчат, що, природно, не мало жодних наслідків.

Мохова викликали на допит у прокуратуру, де у викраденні та утриманні в неволі двох дівчат він не зізнався. В цей же час оперативна група обшукала гараж Мохова, при цьому знайти входу в підвал не змогла. Однак незабаром у Мохова, мабуть, не витримали нерви. Він визнав свою провину і сам показав, де був вхід у підвал. Дівчат було звільнено 4 травня 2004 року. Загалом вони провели в «бетонному мішку» 3 роки 7 місяців 4 діб та 15 годин[3].

На момент звільнення Самохіна була на 8 місяці вагітності вже третьою дитиною. Незабаром після звільнення у неї стався викидень.

Поступово обидві дівчини відновили своє здоров'я і повернулись до навчання.

За результатами судово-психіатричної експертизи Мохов був визнаний осудним. Скопинський міський суд визнав Мохова винним у скоєнні злочинів за ч. 2 ст. 126 КК РФ (викрадення двох або більше осіб), ч. 3 ст. 131 КК РФ (зґвалтування явно неповнолітньої) і ч. 2 ст. 132 КК РФ (насильницькі дії сексуального характеру) і засудив його до 16 років 10 місяців позбавлення волі в колонії суворого режиму, його спільницю Олену Бадукіну, заарештовану незабаром після нього, — до 5,5 років[6]. Рязанський обласний суд залишив вирок без зміни.

Мати злочинця Аліса Мохова, за її словами, не знала про дії сина[3].

3 березня 2021 року Мохов, відбувши термін ув'язнення, вийшов на свободу. Протягом 6 років йому заборонено відвідувати масові заходи, перебувати на вулиці в нічний час, а також залишати Скопінський район без дозволу. Крім того, двічі на місяць Мохов зобов'язаний з'являтися в поліції[6]. Мохов мав повернутися додому 4 березня і протягом трьох днів стати на облік, проте в призначений час вдома не з'явився. За повідомленням телеканалу «360», Мохову призначено для проживання інше місце в Рязанській області[7].

Стало відомо, що Мохов, порушивши умови нагляду, вирушив до Москви для участі у ток-шоу[8]. За словами Катерини Мартинової, у редактора ток-шоу «Насправді» на Першому каналі є вільна квартира в Москві. За його словами, він зробив йому тимчасову реєстрацію, і тепер Мохов може відзначатися за місцем проживання, тому формально він нібито не порушив закон[2].

22 березня 2021 року на сайті YouTube з'явився відеозапис інтерв'ю Ксенії Собчак з Моховим тривалістю більше години. Публікація інтерв'ю викликала переважно негативну суспільну реакцію. Собчак дорікали аморальністю, недоречною спекуляцією на подробицях сексуального насильства і створенням реклами злочинцеві[9].

• 2006 року про злочини Мохова знято документальний фільм з циклу «Кримінальна Росія», що отримав назву «Право на надію».
• Документальний цикл «Чесний детектив» — «Полонянки підземелля».
• «Ціна кохання» — Підземний монстр.
• У 2017 році опублікована книга Катерини Мартинової «Сповідь в'язня підземелля», в якій вона ділиться спогадами про пережиті події[10].
• Книга Карстена Граффа «Непереможена».
• У березні 2021 року Віктор Мохов дав інтерв'ю Ксенії Собчак.

• СКОПИНСКИЙ МАНЬЯК: разговор на свободе

• Андрій Ільїн. Рязанські полонянки // Газета.ру, 30.08.2005
• Ірина Челиканова. Сексуальні рабині
• Тетяна Воробйова. «Я хотів мати багато дітей»
• Катерина Мартинова. Сповідь в'язня підземелля
• Скопинський маніяк Мохов. Чим небезпечні його звільнення і популярність? Майкл Накі і Ніно Росебашвілі // Майкл Наки. 22 березня 2021.