Навроцький Олександр Олександрович

Навро́цький Олекса́ндр Олекса́ндрович (*28 липня (9 серпня) 1823(18230809), с. Антипівка Золотоніського повіту — †10 (22) жовтня 1892, Темір-Хан-Шура, Дагестан) — український громадсько-політичний і культурний діяч, поет і перекладач, член Кирило-Мефодіївського братства.

Навроцький Олександр Олександрович
Олександр Навроцький
Народився 28 липня (9 серпня) 1823(1823-08-09)
с. Антипівка Золотоніського повіту
Помер 10 (22) жовтня 1892(1892-10-22) (69 років)
Темір-Хан-Шура, Дагестан
Країна  Російська імперія
Національність Українець
Діяльність поет, перекладач
Alma mater Перша полтавська гімназія і Філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1847)
Мова творів українська
Жанр історичний твір

Біографічні відомості

Народився в сім'ї безмаєтних дворян. Навчався в Золотоніському повітовому училищі і Полтавській гімназії. У 1847 p. закінчив філософський факультет Київського університету. Під впливом свого двоюрідного брата Миколи Гулака став кирило-мефодіївцем. Належав до радикального крила братства. Після закінчення університету в 1847 p. приїхав до Полтави шукати служби. Під час відвідин батьків у рідному селі був заарештований і відправлений до Петербурга. Відбувши піврічне ув'язнення у В'ятській тюрмі, був висланий до Єлабуги, працював писарем у земському суді. Після зняття поліційного нагляду з 1853 p. служив у державних установах у різних містах Російської імперії.

Літературна діяльність

О. Навроцький писав поетичні твори, переважно на історичну тематику. Здійснив драматичну переробку поеми Т. Г. Шевченка «Сотник».

Перекладав українською мовою світову класику, зокрема «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, «Витязя в тигровій шкурі» Ш. Руставелі (у Навроцького - «Одягнений у барсове хутро», що відповідає грузинському оригіналу)[1] [2], твори Оссіана, П. Б. Шеллі, Дж. Байрона, В. Гюго, П.-Ж. Беранже, А.-О. Барб’є, Й. В. Гете, Н. Ленау, Г. Гейне, Г. Лонгфелло, А. Міцкевича, В. Сирокомлі, В. Жуковського, О. Пушкіна, О. Толстого, німецький епос «Пісня про Нібелунгів», сербські епічні пісні, “Слово о полку Ігоревім” та ін. Перекладав українською Псалтир[3] і «Пісню пісень» з Біблії.

Публікувався в журналах «Основа», «Зоря», «Киевская старина», альманасі «Складка». Окремі твори увійшли до 1-го тому "Антології української поезії" (1957) [4] і до збірки «Поети пошевченківської доби» (1961).[5] Проте значна частина власних творів і перекладів О. Навроцького залишилася неопублікованою; ряд автографів зберігається у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Вшанування пам'яті

На честь митця було названо вулицю у Полтаві та в с. Антипівка, Золотоніського району.

Примітки
  1. Навроцький Олександр Олександрович // Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького. - К.: УЕ, 1992). С. 572
  2. Ґурам Петріашвілі. Що ж ти накоїв, перекладачу! // Всесвіт. 2008. № 5—6.
  3. Книга Псалмів Пророка Давида / О. Навроцький. – [s.a.]. – ІЛ НАНУ. – Ф. 21. – № 6. – Арк. 181.
  4. Антологія української поезії. В 4-х томах. Том. 1-й: Поезія дожовтневої пори (Кінець XVIII - початок XX сторіччя) / Упорядк. М.Рильського та М.Нагнибіди. - Київ: Держвидхудліт, 1957. - 428 с., іл.
  5. Поети пошевченківської доби : збірник / упоряд., вступ. ст. та комент. А. І. Костенко. – Київ: Радянський письменник, 1961. – 485 с. – (Бібліотека поета). Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/0001998

Джерела та література
  • Баканідзе О. Олександр Навроцький - перший український перекладач поеми "Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі // Баканідзе О. Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини. - К.: Дніпро, 1984.
  • Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII — початок XX століття. Стор. 93-94.
  • Єгіазаров С. Пам'яті моїх учителів і керівників М. І. Гулака, Л. П. Загурського та О. О. Навроцького // Наше минуле. - К., 1918. - Ч. 1.
  • Павлюк М. М. О. О. Навроцький — перший український перекладач поеми Руставелі. «Радянське літературознавство», 1966, № 9.
  • Павлюк М. М. Поетичний відгук О. Навроцького на смерть Тургенєва. «Радянське літературознавство», 1968, № 11.
  • Павлюк Н. Н. Александр Навроцкий и армянская культура. В кн.: Исторические связи и дружба украинского и армянского народов, в. 3. Ереван, 1971.
  • Шр-ко А. [Шрамченко А]. А. А. Навроцкий. «Киевская старина», 1902, № 12.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.