Наказний полковник

Наказний полковник — у козацьких полках Гетьманщини і Слобідської України в другій половині XVII—XVIII ст. особа, що тимчасово виконувала обов'язки полковника. Не був членом полкової ради.

Наказний полковник Полкова старшина
пернач, корогва та печатка
Військо Запорозьке
Член	не є членом полкової ради
Підзвітний	Полковник
Призначає	Полковник
Створення	17 століття
Скасовано	18 століття

Наказний полковник призначався полковником, або в разі відсутності полковника, полковою старшиною зі складу тієї ж полкової старшини, або зі знатних козаків. На відміну від козацького полковника, посада наказного полковника була виключно військовою. Наказний полковник мав право видавати укази за своїм підписом — універсали. Символом влади, як і у полковника, був: пернач, корогва та печатка.

Призначення наказного полковника відбувалося у випадках коли великий підрозділ полку вирушав у похід, але не був очолений полковником. Так у 1735 році козаки Харківського слобідського козацького полку вирушають у поход проти турків під керівництвом полкового обозного Івана Квітки, якому полковник Степан Тевяшов на час походу надав уряд наказного полковника.

Другою причиною призначення наказних полковників була у випадках, коли полк виступав у похід очолюваний полковником, але залишалася загроза ворожого нападу на територію полку. В таких випадках наказний полковник повинен був керувати обороною та стеженням за кордонами. Так у 1682 році козаки Харківського слобідського козацького полку на чолі з полковником Григорієм Донцем (1668—1690) вирушають у Кримський похід, на час відсутності полковника було призначено два наказних полковника Івана Сербина, якому були підлеглі Новобереківські, Мерефянські, Валківські та Соколовські козаки.[1][2], а також Гаврила Могилку, якому були підлеглі Лиманські, Бишкинські, Андріївські, Савинецькі, Ізюмські та Цареборисівські козаки.[1]. Таким чином ці наказні полковники відповідали за оборону полку на півночі (Сербин), та півдні (Могилка).

Крім того, у Слобідських козацьких полках, де були сильні бажання зробити «полковництво» спадковим, уряд наказного полковника дозволяв дітям полковників отримати необхідний досвід керування для подальшого зайняття вже повноцінного полковницького уряду. Більшість слобідських полковників з родів Донців-Захаржевських, Квіток, Перекрестових, Кондратьєвих, Шидловських були наказними полковниками за часи полковництва батьків чи родичів.