Народжуваність в Україні

До 1860—70-х років українські землі характеризувалися традиційним типом народжуваності, яка була надзвичайно високою. У 1859—1863 роках вона становила приблизно 50 народжень на 1000 осіб. В цей же час народжуваність у європейських державах була значно меншою — 40 в Австрії та Прусії, 35—36 в Італії та Великій Британії, 32—33 в Швеції та Норвегії і тільки 27 у Франції.[7]

Найбільшою народжуваність була у лівобережних та степових губерніях (50—55 народжень на 1000 осіб). Дещо менше (45—47) було у правобережних губерніях, серед населення яких більший відсоток складали євреї, поляки, німці, та інші народи з нижчими показниками народжуваності. З цієї ж причини меншою була народжуваність і на території західної України у складі Австро-Угорщини.[7]

Економічне зростання та швидка урбанізація наприкінці XIX століття призводили до поступового зменшення народжуваності, хоча абсолютна кількість народжень постійно зростала. З 1860 по 1913 роки кількість народжень збільшилась більше ніж удвічі. У 1906 році на українських землях народилося приблизно 1.460 тисяч дітей, з них 1243.3 тисяч в межах губерній Російської імперії і 210—220 тисяч — в Австро-Угорщині. До 1911 року кількість народжень в російській частині збільшилася — до 1260.0 тисяч, хоча коефіцієнт народжуваності зменшився — з 44 до 40 на 1000 осіб. Кількість народжень на західно-українських землях майже не змінювалась через велику перенаселенність та еміграцію.[3]

Незважаючи на значне скорочення коефіцієнту народжуваності (приблизно з 50 до 40 за 1860—1910 роки), розрив народжуваності між українськими землями та європейськими країнами збільшився. Так у 1911—1914 роках коефіцієнт народжуваності у Німеччині становив 28, Швеції і Великій Британії — 24, у Франції тільки 19.[7]

Найбільша народжуваність у 1911 році, як і в середині XIX століття, спостерігалася у південно-східних губерніях — Катеринославській (51.3), Харківській (45.6). Найнижчою вона була у Чернігівській (37.7), Полтавській (36.9), Волинській (37.7) та Подільській (31.1), в яких проживала значна кількість народів з порівняно низькою народжуваністю (у 1910 році в губерніях Європейської частини імперії народжуваність серед православних та мусульман становила 47.1, католиків — 30.5, а серед протестантів та євреїв тільки 22.3 і 21.7 відповідно).[8][3]

Перша світова війна, громадянська війна призвели до катастрофічного зниження народжуваності, яка у 1919 році зменшилась на третину порівняно з 1913 роком. Довоєнний рівень народжуваності відновився у 1925 році, але з кінця 20-х років знову почав знижуватися.

Коефіцієнт фертильності в УРСР за 1925—1929 роки зменшився з 5,4 до 4,2 і продовжував зменшуватись. У 1958—1959 роках в УРСР коефіцієнт фертильності (2,3) був одним з найнижчих у СРСР і за цим показником поступався всім республікам за винятком Латвії (1,94) та Естонії (1,95). У 70-х роках коефіцієнт фертильності опустився нижче рівня відтворення населення (2,05 дитини на одну жінку), відповідно у 1990-і роки спад народжуваності значно прискорився. На початку XXI століття коефіцієнт фертильності в Україні став одним із найнижчих у Європі — 1,08 у 2001 році,[2] проти 1,84 у 1990 році.

Коефіцієнт фертильності міського та сільського населення у 2010 році.

У 2012 році коефіцієнт фертильності (сумарний коефіцієнт народжуваності або СКН) в Україні становив 1,53 дітей на одну жінку. Традиційно він є вищим у сільського населення (1,87 дітей проти 1,39 у міського). Порівняно з 1989 роком коефіцієнт фертильності до 2012 року скоротився на 21% — з 1,92 дітей на жінку. Найвищий сумарний коефіцієнт народжуваності характерний для західних областей, найнижчий — для східних.[6]

У 2012 році найвищий сумарний коефіцієнт народжуваності (СКН) спостерігався серед сільського населення Рівненської (2,65), Волинської (2,30), Одеської (2,14) та Закарпатської (2,01) областей — на рівні відтворення населення. Найнижчий рівень народжуваності був характерний для міського населення Харківської (1,25), Чернігівської (1,27), Сумської та Чернівецької (1,28) областей.[6]

З 2002 року народжуваність почала збільшуватися, за 2002—2009 роки кількість народжень збільшилась на 36% і перевищила рівень 1995 року. На 34% збільшився і коефіцієнт фертильності, досягнувши у 2009 році майже 1,5 народжень на 1 жінку дітородного віку.

Коефіцієнт фертильності в регіонах України
1990 рік.
2000 рік.
2009 рік.
2020² рік.

¹ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та адміністративних даних частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях.
² Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях.

¹ Без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та даних по Донецькій і Луганській областях у 2015—2021 роках.

Графіки 1994—2000 років разом з показником середньої черговості народжень свідчать про формування однодітної моделі сім’ї.

Кількість народжень за адмістративними одиницями у 2009 році.

Загальний коефіцієнт народжуваності в Україні склав у 2009 році 11.1‰ на 1000 осіб населення. Народжуваність у сільській місцевості є традиційно вищою — у 2008 році — 11.6‰ на 1000 осіб проти 10.8‰ у міських поселеннях.[2]

Найнижча народжуваність спостерігається у північних та східних областях Сумській (9.1‰), Чернігівській (9.4‰), Луганській (9.3‰), Донецькій (9.7‰), найвища — у західних областях — Рівненській (15.2‰), Волинській(14.7‰), Закарпатській (14.6‰). У 2009 році найбільша на народжуваність в Україні була зафіксована у Рокитнівському районі Рівненської області — 22,3‰ на 1000 осіб (24,0‰ у 2008 році). Найнижча — у Недригайлівському районі Сумської області — 7.2‰ (7.4‰ у 2008 році).

• Коефіцієнт народжуваності у районах та містах
• 
  2003 рік.
• 
  2009 рік.
• 
  2010 рік.

Позашлюбна народжуваність у 2011 році.

Позашлюбна народжуваність міського населення у 2011 році — 21,1% (максимальна 32,2—32,9% у Херсонській та Кіровоградській областях, мінімальна 7,5—8,2% у Тернопільській та Львівській областях). Позашлюбна народжуваність сільського населення у 2011 році — 23,3% (максимальна 40,0—41,4% у Миколаївській та Кіровоградській областях, мінімальна 7,5—7,6% у Львівській та Тернопільській областях).[23]

• Населення України
• Смертність в Україні
• Природний рух населення України
• Список країн за рівнем народжуваності
• Населення України за місцем народження

• Населення України за місцем народження та громадянством за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. — К. : Державна служба статистики України, 2004.
• (рос.) Рашин А. Г. (1956). Рождаемость населения России за 1861—1913 гг. [Народжуваність населення за 1861—1913 гг.]. Население России за 100 лет (1813—1913) [Населення Росії за 100 років (1813—1913)] (статистичні нариси). М.: Госстатиздат.
• (рос.) Птуха М. В. (1960). Очерки по статистике населения [Нариси зі статистики населення]. Демоскоп Weekly. М.: Госстатиздат ЦСУ СССР. с. 459.
• (рос.) Численность, состав и движение населения СССР [Чисельність, склад та рух населення СРСР]. Исторические материалы [Історичні матеріали] (PDF) (статистичний збірник). М.: ЦСУ при СМ СССР. 1965. с. 221—320.
• (рос.) Население СССР (численность, состав и движение населения) [Населення СРСР (чисельність, склад та рух населення)] (PDF). Історичні матеріали (статистичний збірник). М.: Госстатиздат ЦСУ СССР. 1975.
• (рос.) Вишневский А. Г., Волков А. Г. Воспроизводство населения СССР [Відтворення населення СРСР] — М., 1983
• (рос.) Народное хозяйство СССР 1922—1982  [Народне господарство СРСР 1922—1982] (статистичний щорічник). М. 1982.
• (рос.) (фр.) Естественное движение населения Союза ССР в 1926 г. [Природний рух населення Союзу РСР 1926 р.]. Исторические материалы [Історичні матеріали] (PDF) (статистичний збірник) 1 (вид. друге). М.: ЦС СССР. 1929. с. 55. с. 48—55.