Смертність в Україні

Історична динаміка природного руху населення України

В середині XIX століття смертність на території українських губерній Російської імперії становила близько 33 випадків на 1000 осіб, що дещо менше ніж у середньому по європейських губерніях імперії.[1]

Внаслідок покращення медичного обслуговування, зменшення дитячої смертності, та смертності від інфекційних хвороб та епідемій, загальний коефіцієнт смертності в Російській імперії зменшувався, і у 1911 році в Європейській частині становив 27 на 1000. В українських губерніях він був ще меншим — у середньому 22 смертельних випадки на 1000 осіб.[1]

Смертність міського / сільського населення у 2009 р.

Коефіцієнт смертності у районах та містах у 2010 р.

Середня смертність за 1867—1914 рр. в українських губерніях склала 29.8 на 1000 осіб. Вона була вищою у східних та північних губерніях — Харківській (32.7), Чернігівській (31.1). Найнижча смертність в цей період була зафіксована Таврійській губернії (27.6). Нижче середньої була смертність у Полтавській (28.4) та Волинській (29.6) губерніях. Смертність у Херсонській губернії дорівнювала середній (29.8), а в решті губерній (Катеринославській, Подільській, Київській) коливалась в межах 30 — 31.[1]

До 1911 року найбільше зменшилась смертність у лівобережних губерніях — Чернігівській до 19.9, Полтавській до 18.4. В решті губерній смертність була середньою і у 1911 році становила у Херсонській — 23.8, у Харківській — 23.5, у Волинській — 21.1, у Катеринославській — 22.5, у Київській — 22.7, у Подільській — 21.4, у Таврійській — 22.4.[1]

Смертність у Російській імперії мала значні територіальні та етнічні відмінності. Загалом, коефіцієнт смертності збільшувався з півдня на північ, і з заходу на схід. Так, якщо у Курляндській, Ліфляндській губерніях смертність становила 14—17 випадків на 1000 осіб, то в Оренбурзькій та Пермській — 40—42.[1] Крім відмінностей у рівні економічного розвитку, це було спричинено ще й значною відмінністю народів за рівнем смертності. Так у 1896—1897 рр. в Європейській частині Російської імперії смертність серед найбільших релігійних груп становила (випадків на 1000 осіб)[2]

• Православні — 34.8
• Мусульмани — 27.7
• Католики — 22.3
• Протестанти — 21.0
• Юдеї — 17.0

Зменшення смертності дітей було основною причиною поступового скорочення смертності. Лише в окремі роки смертність зростала, що було пов'язано з неврожаєм, епідеміями та війнами. Загалом, найбільше скорочення смертності спостерігалось у 1900—1904, 1907—1908, 1911—1913. Під час війни смертність різко підскочила, внаслідок чого за 1912—1920 рр. на 30% скоротилась тривалість життя.[3]

Швидке зменшення смертності спостерігалось у 1923—1928 роках. Надвисока смертність у 1932 році призвела до того, що тривалість життя в цьому році проти 1928 скоротилася в 3.5 рази (у чоловіків з 45.1 до 11.3, у жінок з 48.5 до 14.3 років). В подальші роки смертність скорочувалась. Під час війни вона знову значно зросла.[3]

Найбільше зменшення смертності, особливо серед працездатного населення, спостерігалось у 1948—1964 роках. Смертність у віці 25-35 років зменшилась у 3 рази, у віці 35-44 роки — у 1.8 рази. В інших вікових групах смертність зменшилась у 1.3 рази.[3]

Кількість смертей на 1 народження у районах та містах ОП в 2010 р.

За 1948—1964 рр. в Україні на 13,4 року збільшилася тривалість життя — у чоловіків до з 53.3 до 68.5, жінок з 62.0 до 74.4 років. На початку 1960-х років тривалість життя в Україні стала вище, ніж в країнах Західної Європи.[3]

У 1958—1960 рр. коефіцієнт смертності опустився до найнижчого показника за всю історію і становив 6,9 на 1000. Смертність в Україні в цей була менше ніж у Великій Британії (11,5), ФРН (12,0), Франції (11,4), США (9,5) та інших країнах Західної Європи та Північної Америки.[3]

З 1960-го року смертність в Україні, як і в цілому Радянському Союзі, почала зростати. За 1960—1985 роки смертність зросла майже вдвічі — з 6.9 до 12.1 на 1000 осіб. Антиалкогольна кампанія 1985 року призвела до незначного скорочення смертності у 1986 році до 11.0, але з 1987 року вона знову почала зростати до 11.6 у 1988 і 12.9 у 1991.

Початок 90-х років ознаменувався стрімким зростанням смертності. З 1991—1995 роки смертність зросла на 20% і досягла 15.4 на 1000. З 1995 року смертність почала повільно зменшуватись. Скорочення смертності тривало до 1998 року. За цей час смертність скоротилась до 14.4 на 1000.[4]

З 1999 року розпочався новий виток збільшення смертності, який продовжувався до середини 2000-х років. У 2005 році смертність досягла позначки у 16.6 смертей на 1000 осіб.[4]

З 2005 року смертність повільно скорочується. У 2009 році вона склала 15.3 на 1000 і в порівнянні з піковим 2005 роком скоротилася на 8%.[4]

У 2014 році в Україні[7] померло 632,3 тис. осіб, що становить 14,7 випадків на 1000 осіб. У регіонах показник смертності коливався від 10,4 на 1000 у Києві до 19,2 у Чернігівській області. Найвищі показники смертності характерні для північно-східних районів Чернігівської та Сумської областей, де найбільш виражений процес старіння населення і де коефіцієнт смертності перевищує 25 осіб на 1000.[4]

Смертність сільського населення перевищує смертність міського населення. У 2012 р. середній коефіцієнт смертності у містах був на рівні 13,1 випадків на 1000 осіб (від 9,5 у Рівненській області до 15,8 у Донецькій), тоді як у селах коефіцієнт смертності дорівнював 17,7 осіб на 1000, від 12,1 у Закарпатській області до понад 27,2 у Чернігівській області[8]

Найнижча смертність (менш як 8 — 8 випадків на 1000 осіб) традиційно фіксується у містах Вараш, Теплодар, Нетішин, Южноукраїнськ, Енергодар, які характеризуються низькою питомою вагою населення старшого віку.

Алкогольне отруєння — одна з найпоширеніших причин передчасної смерті українців. Згідно з даними статистики, українці частіше вмирають від отруєння алкоголем і викликаних алкоголізмом хвороб, ніж гинуть в ДТП.

Ризик для чоловіка померти у віці до 60 років — 40 %. Розглянувши долю 100 000 новонароджених українців: За статистикою, 790 осіб помруть у віці до одного року. 10 000 українців не доживуть до 35 років, і 25 000 — до 60 років. З цих 100 000 вісьмох погубить туберкульоз, двоє помруть від наслідків ВІЛ, 184 — від онкологічних захворювань, 16 осіб погубить алкоголь, 12 розіб'ються в ДТП, п'ятеро людей потонуть. Крім того, 12 осіб покінчать життя самогубством. [9]

Практично кожен другий чоловік не має шансів дожити до 65 років, а у жінок ймовірність дожити до 65 років дорівнює 77,3 %.[10] Впродовж останніх років спостерігалося повільне зменшення для чоловічої статі ймовірності дожити до цього віку (2001 р. – 48,8 %, 2005 р.– 45,5 %).[10] У 2006 р. ймовірність для чоловіків померти до досягнення 65-річного віку практично дорівнювала 1/2.[10] Надсмертність чоловіків зростає з віком і в результаті цього у групі населення, які у 2006 році досягли межі 65 років, чоловіків стало менше на 1,3 млн, ніж жінок такого віку.[10] Саме за рахунок надсмертності чоловіків у молодому і середньому віці зросла частка одиноких жінок та вдів.

Більше 90% смертей в Україні спричинені неінфекційними захворюваннями.[11]

Коефіцієнт смертності у районах та містах у 2009 р.

Кількість смертей на 1 народження у районах та містах обл. підпорядкування в 2003 р.

Дитяча смертність

Смертність дітей до 1 року (на 1000 народжених живими)[19]

1898	1908	1925	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010	2013	2014
235	192	146	30	20	17	20	17	16	13	15	12	10	9,1	8,0	7,7

Смертність дітей віком до 1 року у 2005—2009 рр.

Висока смертність серед дітей була головною причиною надвисокої смертності серед населення в Російській імперії. У 1867—1881 році 58 % всіх смертей припадало на дітей у віці до 5 років, тоді як на осіб старше 55 років припадало лише 16 % смертей. Особливо високою була смертність серед дітей до 1 року. По 50 губерніях Європейської Росії у 1867—1910 вона становила приблизно 260 випадків на 1000 народжених живими.[1]

В українських губерніях ситуації з дитячою смертністю була дещо кращою. Так, у 1867—1881 найбільша смертність серед дітей серед українських губерній спостерігалась у Чернігівській (216 на 1000) і Харківській губерніях (205), а найнижча — у Катеринославській (152) та Таврійській (160). В середньому по губерніях Європейської Росії вона становила 271 на 1000 і збільшувалась з заходу на схід — від 150 у Прибалтійських губерніях до 350 у нечерноземних великороських губерніях.[1]

Дитяча смертність в європейській Росії в 1896—1897 рр. (на 1000 народжених живими)[1]

• Православні — 283
• Протестанти — 179
• Мусульмани — 166
• Католики — 149
• Юдеї — 130

Смертність дітей до 1 року у 1867—1910, на 1000 народжених)[1]

Губернія	1867- 1881	1886- 1897	1908- 1910
Волинська	204	226	240
Чернігівська	216	232	210
Харківська	211	229	209
Херсонська	205	170	209
Катеринославська	152	188	179
Подільська	169	178	177
Київська	169	187	175
Полтавська	203	205	172
Таврійська	160	179	162
По імперії	271	274	253

• Населення України
• Народжуваність в Україні
• Природний рух населення України
• Тривалість життя в Україні

• Причини смерті в Україні, 2018 (Проєкт «Просто цифри»)

• Вишневский А. Г., Волков А.Г «Воспроизводство населения СССР» — Москва, 1983
• Рашин А.Г «Население России за 100 лет (1811—1913 гг.)» — Москва, 1956
• «Народное хозяйство СССР 1922—1982» (Юбилейный статистический ежегодник) - М., 1982