Національний римський музей

Палац було побудовано на місці колишньої Вілли Монтальто-Перетті, названої на честь папи Сікста V, уродженного Франческо Перетті. Сучасна будівля була замовлена принцом Массіміліано Массімо, для надання місця єзуїтському Колегіо Романо, спочатку у межах монастиря церкви Сант'Ігнаціо. У 1871 році єзуїтська Колегія була виселена з монастиря італійським урядом, що надав його Лічео Вісконті, — першій суспільній світській середній школі Італії. Школа побудована між 1883 та 1887 роком архітектором Камілло Піструччі у новоренесансовому стилі була однією з найпрестижніших шкіл Риму до 1960.

Під час Другої світової війни палац частково використовувався як військовий шпиталь, але потім повернувся до освітніх функцій до 1960-х років, коли школу було переведено на нове місце у квартал ЕУР.

У 1981 палац перебував у занедбаному стані, коли італійський уряд придбав його за 19 мільярдів лір й передав Національному римському музею. Його реставрація та адаптація розпочалася у 1983 та завершена у 1998. Зрештою палац став головним місцем музею, а також штаб-квартирою Агентство Міністерства культурної спадщини та діяльності Італії (італ. Soprintendenza Speciale per i Beni Archeologici di Roma), що відповідає за археологічну спадщину Риму. У музеї розміщено античне мистецтво (скульптура, живопис, мозаїчна робота та золоте ремесло від республіканської доби до пізньої античності), а також нумізматична колекція, розміщена в Медальєрі, тобто шафі монет.

Вівтар Ромула та Ремуса

Принц Селевкід як герой

На першому поверсі видатні бронзові статуї Боксера на відпочинку та Спортсмена.

Одна зала присвячена мумії, що була знайдена у 1964 на Касієвій дорозі, що всередині є багато прикрашеним саркофагом з кількома бурштиновими артефактами та ювелірними виробами. Скульптури періоду між пізньою Римською республікою та раннім імперським періодом (ІІ сторіччя до н. е. до 1 сторіччя), включають:

• Генерал Тіволі
• Тібер Аполлон
• Віа Лабікана Август
• Афродіта Менофант
• Гермес Людовізі з Анціо
• Ваза Торлонія
• Сплячий гермафродит
• Діоніс Сарданапал
• Саркофаг Портоначчо

Фрески, ліпнина та мозаїки, у тому числі з вілли Лівія, дружини Августа, у Прима-Порта на Фламінієвій дорозі. Починається з літнього триклініуму Вілла ad Gallinas Albas Лівії. На фресках, виявлених у 1863 році, що датуються І сторіччям до Р.Х., зображено пишний сад з декоративними рослинами та гранатовими деревами.

Нумізматична колекція музею найбільша в Італії. Серед експонованих монет — медальйон Теодоріха, чотири дукати папи Павла ІІ з мозаїкою Святого Петра та срібний піастр Папської держави з видом на Рим.

Цитароїд Аполлона з Палацу Альтемпс

Зовнішній вигляд Палацу Альтемпс

Діоніс з пантерою та сатиром, з Палацу Альтемпс

Будівля була спроектована у 15 сторіччі Мелоццо да Форлі для Джироламо Ріаріо, родича Папи Сікста IV. На стіні однієї з кімнат у палаці досі збереглася фреска святкування весілля Джироламо з Катериною Сфорце у 1477 році, що зображає срібні тарілки та інші подарунки подружжю. Коли сім'я Ріаріо почала занепадати після смерті папи Сікста IV, палац було продано кардиналу Франческо Содерині з Вольтерри, який замовив подальші доопрацювання у архітекторів Сангалло Старшого та Бальдазаре Перуцці.

Коли сім'я Содерині занепала за важких часів, він продав її у 1568 році австрійському кардиналу Марку Сіттіху фон Гоенему Альтемпсу, синові сестри папи Пія IV. Кардинал Альтемпс доручив архітектору Мартіно Лонгі розширити й вдосконалити палац; саме Лонгі побудував бельведер. Кардинал Альтемпс накопичив велику колекцію книг та античної скульптури. Хоча його посада, як другого сина в його сім'ї означала, що Марко Сіттіко Альтемпс став священнослужителем, він не був схильний до священства. Його коханка народила йому сина Роберто, який став герцогом Галлезьким. Роберто Алтемпс був страчений за перелюбство у 1586 році папою Сікстом V.

Сім'я Альтемпс продовжувала мішатися у колах італійської шляхти протягом усього 17 сторіччя. Внучка Роберто Марія Крістіна д'Альтемпс вийшла заміж за Іпполіто Ланте Монтефельтро делла Ровере, герцога Бомарцо.

Палац Альтемпс став власністю Святого Престолу у 19 сторіччі, а будівля недовго використовувалася римо-католицькою семінарією. Він був наданий італійській державі у 1982 й після 15 років реставрації, відкрито як музей у 1997.

У палаці розміщуються експонати музею з історії колекціонування:

• скульптури з ренесансових колекцій, як колекції Бонкомпаньї-Людовізі та Маттея, включаючи Людовізі Арес, Престол Людовізі та Самогубство галла (від тієї ж пергамської групи, що й Галл, що вмирає);
• єгипетська колекція - скульптури східних божеств.

Палац також включає історичний приватний театр, що тепер використовується для тимчасових виставок, і церква СантʼАнікето.

У 1981 році Даніель Манакорда та його команда проводили розкопки на занедбаній ділянці на Марсовому полі між церквами Санта-Катарина-дей-Фунарі й Сан-Станіслао-дей-Полаччі, та виявили колонадований чотиропортик Театру Луція Корнелія Бальба, сусідній статіо анноне й пізніші свідчення використання ділянки за середньовіччя. Археологічні знахідки з цього розкопу (у тому числі ліпнина арки з портиків) представлені у цьому відділенні музею, що було відкрито 2001 року.

Окрім нового матеріалу з розкопок у цьому відділенні музею виставлені експонати з:

• колекцій колишнього Кірхерійського музею,
• колекцій Горга та Бетті,
• нумізматичний матеріал з колекцій Гнеччі та колекції Віктора Еммануїла III Савойського,
• колекції з Римського форуму, зокрема фреска та мармуровий архітрав кінця 1930-х років фашистського руйнування середньовічної церкви Сант-Адріано у курії Юлія,
• музею Палац Венеції,
• Капітолійських музеїв,
• суспільного Антікваріуму Риму,
• фрески, зняті у 1960 році у храмі Санта-Марія у Віа-Латі.

Підвал будівлі містить археологічні залишки, що доступні лише керованою екскурсією.

У першому відділі «археологія та історія міського ландшафту» представлені результати розкопок та розміщено їх у контексті історії місцевості. Окрім залишків із самого місця, цей відділ також представляє:

• монастир Санта Марія Доміне Розе (засновано приблизно у 8 сторіччі),
• будинки середньовічних торговців та майстрів,
• консерваторію Санта Катерина деї Фунарі (побудована у середині 16 сторіччя творцем єзуїтського ордену Ігнатієм Лойолою для притулку дочок римських повій),
• Боттеге Оскуре.

Другий відділ «Рим від античності до середньовіччя» є Музеєм середньовічного Риму та ілюструє життя та трансформацію Риму між V та X сторіччями.

Картузіанський монастир церкви Санта-Марія-деглі-Анджелі-е-деї-Мартірі, який часто називають «Мікеланджелівський монастир», оскільки Римський Папа поставив йому завдання перетворити лазні на церкву та чертоза (картузіанський монастир). Ймовірніше, Мікеланджело лише задумав проєкт в основному, а архітектурно його деталізував його учень Джакомо дель Дука. Монастир будували у 1565—1600 роках вже після смерті Мікеланджело у 1564 році. Верхній поверх було закінчено у 1676 році, а центральний фонтан — 1695 року.[4]

У квадратному подвірʼї влаштовано сад 16-го сторіччя з виставленими вівтарями, надмогильними скульптурами й написами. Це, зокрема, величезні голови тварин, кілька з яких датовані ще античністю, що були виявлені біля Траянової колони 1586 року.[4]

На верхньому поверсі монастиря експозиція розвитку культури Латію від бронзової доби (11 сторіччя до Р. Х.) до Доби усхіднення (10–6 сторіччя до Р. Х.) з речами археологічних знахідок регіону навколо Риму.[4]

Малий монастир чертузо було нещодавно відремонтовано. Він займає близько третини площі, що раніше займав натаціо (плавальний басейн) лазень Діоклетіана. Спочатку він був побудований поряд з храмом. Будівництво розпочалося у середині 16 сторіччя, але продовжувалося й після 17 сторіччя. Довжиною сторони у 40 метрів (наполовину менша сторони Мікеланджельського монастиря) він сьогодні демонструє експонати Арвальських братів та Світських ігор. Травертинова криниця кінця 16 сторіччя у центрі подвірʼя додана під час нещодавнього ремонту.[4]

Виставлено понад 900 експозицій, що містять понад 10 тисяч написів й письмових документів на трьох поверхах сучасної будівлі.[4]

Зали олійні (Aule delle Olearie) були сховищами, влаштованими папою Климентом XIII у деяких колишніх залах лазень Діоклетіана. Великі зали, пронумеровані від I до XI, більшість з яких не мають даху, - стали частиною музею з 1911 року.[4]

Невелика квадратна зала, побудована поруч з зерносховищем Аннона у 1640 році. У 1754 році вона була перетворена на каплицю, посвячену святому Ісидору.[4]

Восьмикутна зала була частиною центрального комплексу лазень Діоклетіана, що була останньою з чотирьох залів поруч з кальдарієм. Вона була перетворена на зерносховище у 1575 році, а 1764 року стала олійним сховищем. Купол зали залишається первинним. Зала слугувала виставкою у 1911 році, проте потім була перетворена на кінотеатр, а у 1928 році — на планетарій.[4]

Зала була відновлена у 1991 році й наповнена скульптурами з лазень Рима.