Неврюєва рать

Неврюєва рать (травень 1252 року) — ординський похід на чолі з царевичем Неврюєм, ймовірно на прохання Олександра Невського[1][2][3], проти його брата великого князя владимирського Андрія Ярославовича.

Похід Неврюя на Велике князівство Владимирське
Дата: 1252
Місце:
Результат: Олександр Невський стає Великим Владимирським князем
Сторони
• Золота Орда • Велике князівство Володимирське
Командувачі
• Неврюй • Андрій Ярославич
• Ярослав Ярославич

Історія

Витоки конфлікту лежали в поділі спадщини Ярослава Всеволодовича, отруєного в Орді в 1246 році. За старим порядком успадкування брат Ярослава Святослав Всеволодович став великим князем владимирським. Молодший син Ярослава Михайло Ярославич забрав владимирський престол у свого дядки. За деякими відомостями Ярослав заповідав Андрію велике владимирське князювання, а старшому синові, Олександру, Новгород і Київ, що було підтримано ординським ханом Гуюком, коли Батий вимагав віддати велике владимирське князювання Олександру. Конфлікт між Гуюком і Батиєм закінчився в 1247 році смертю Гуюка в Мавераннахрі за походу на Батия. У наступні роки ханський престол обійняв Мунке, що займався придушенням своїх внутрішньополітичних супротивників, в тому числі за допомогою посланих Батиєм військ на чолі з Бурундаєм (1251).

Наприкінці 1249 року Олександр і Андрій Ярославичі повернулися на Русь, після чого намітився союз Андрія і Ярослава Ярославичів з Данилом Галицьким.

За одними даними, наказ йти походом на Андрія Ярославовича віддав син Батия Сартак; за іншими, це зробив сам Батий. На чолі походу встав Неврюй, названий в IV Новгородському літописі «царевичем». За даними деяких літописів, крім нього військами командували ще Котія і Олабуга (Алабуга Хоробрий), які, ймовірно, мали звання темників.

Їм протистали владимирсько-суздальське й переяславо-тверське війська на чолі з великим князем Володимирським і Суздальським Андрієм Ярославичем, князем Переславским і Тверським Ярославом Ярославичем, і його воєводою Жидиславом, суздальськими боярами.

Маршрут походу ординців: Улус Сартака (межиріччі Хопра і Волги) — переправа на річці Цна — Володимир — переправа через річку Клязьма — Переславль-Залеський — улус Сартака[4].

Неврюй перейшов Клязьму під Володимиром, розбив Андрія напередодні Борисова дня, тобто 23 липня. Подробиці бою невідомі. Андрій і Ярослав спочатку втекли в Новгород, але новгородці не прийняли їх, після чого Андрій Ярославович з родиною і рештою дружини, через Новгород, Псков і Коливань (Таллінн) втік в Швецію, а Ярослав Ярославович у Псков. Неврюй переміг у битві під Переславлем-Залєським та взяв місто 15 травня 1252 року, коли була вбита жінка Ярослава Ярославича і взяті в полон діти Михайло і Святослав Ярославичі, загинув воєвода Жидислав. В Орду було забрано безліч людей, коней і худоби.

Це було перше після навали Батия поява у Великому князівстві Владимирському великого монголо-татарського війська.

Історики дотримуються різних думок про причетність Олександра Невського до походу Неврюя[6], в результаті якого він став великим князем владимирським. Після повернення зі Швеції Андрій Ярославович отримав від Олександра Ярославича суздальське княжіння (Святослав Всеволодович помер в 1252 році), і про нові конфлікти між ними невідомо, але тверський князь Ярослав Ярославич продовжив боротьбу за великий владимирський престол, закнязював у 1255 році в Новгороді. Проте наступного 1256 року Олександр повернув у Новгород князем свого сина торзького князя Василя.

Див. також

Примітки
  1. Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — М.: Издательство социально-экономической литературы, 1960. — Т. 3. — С. 156—157.
  2. George Vernadsky. A History of Russia, 5 vols. — New Haven: Yale University Press, 1943—1969. — Vol. 3: The Mongols and Russia. — PP. 143—149.
  3. J.L.I.Fennell. The Crisis of Medieval Russia 1200—1304. — London: Longman, 1983. — PP. 106—108.
  4. Ю. В. Селезнев. «Русско-ордынские конфликты XIII—XV веков». Таблица № 9. стр. 36-37.
  5. Donald Ostrowski. The Tatar Campaign of 1252 // Palaeoslavica. — Vol. XVII (2009). — No. 2. — PP. 46—64.
  6. Прямая связь в близких ко времени похода исторических источниках не зафиксирована, что заставляет историков строить догадки[5].

Література
  • Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. / Отв. редактор В. И. Буганов. — М.: Наука, 1985. — С. 182—183. — 11 000 экз.
  • Лаушкин А. В. Идеология «ордынского плена» и летописные известия о «Неврюевой рати» // История и культура Ростовской земли. 2000. Ростов, 2001. С.24-31.
  • Неврюй // Славянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия: в 2 т. Т. 2 Н-Я. / Авт.-сост. В. В. Богуславский— М.: Олма-Пресс, 2005. — 816 с. ISBN 5224022495, ISBN 9785224022496 — С. 23.
  • Селезнёв Ю. В. Элита Золотой Орды. — Казань: Издательство «Фэн» АН РТ, 2009. — С. 138. — 232 с.
  • Селезнев Ю. В. // Русско-ордынские конфликты XIII—XV веков. // М. 2014г.
  • Неврюева рать, 1252 г. // Хрусталёв Д. Г. Северные крестоносцы. Русь в борьбе за сферы влияния в Восточной Прибалтике в XII—XIII вв. — СПб.: Евразия, 2009/
  • Неврюева рать // Дегтярёв А. Я. Избранные труды по русской истории. В 2 т. — Т. 2. — М.: Парад, 2008. — 575 с., ил. — С. 234—237.
  • Храпачевский Р. П. Неврюева рать в свете монгольских источников

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.