Олександр Невський

Народився в Переславлі-Залєському. Був другим сином Ярослава Всеволодовича від його третьої дружини Ростислави (у хрещенні Феодосії), дочки Мстислава Удатного.

У 1239 р. одружився з донькою полоцького князя Брячислава Васильковича. Ще з дитячих років не раз від імені батька обіймав князівський стіл у Новгороді (1228—1229, 1231). Сівши тут знову 1236 року, Олександр Ярославич воював із Литвою, Швецією, Тевтонським орденом.

15 червня 1240 на чолі своєї дружини, міських ополчень Новгорода й Ладоги Олександр завдав поразки невеликому загону шведів на річці Неві. Саме за цю перемогу Олександр Ярославич пізніше і отримав від істориків прізвисько Невський. У 1242 році виграв військову сутичку із німецькими хрестоносцями на Чудському озері.

У 1245 році Олександром Ярославич провів успішну війну з литовцями. Військо князя знищило литовські загони під Усвятом і переслідувало аж до Литви.

По смерті батька, великого князя київського і владимирського, Ярослава Всеволодича у вересні 1246 року Олександр отримав від монголів Тверське князівство.

Навесні 1248 подався до золотоординського хана Батия, далі — у монгольську столицю Каракорум, де отримав від Огул-Гаймиш, регентші Монгольської імперії у 1248—1251 роках, київський великокнязівський стіл із південною Руською землею. Проте Владимиро-Суздальське князівство монголи віддали його молодшому братові Андрієві Ярославичу. Невдоволений цим, Олександр 1252 року почав боротьбу з Андрієм за Владимир. Імовірно, він спирався на хана Батия. Багатотисячна монгольська «Неврюєва рать» розбила об'єднане військо великого князя владимирського Андрія Ярославича та його брата, тверського князя Ярослава Ярославича, спустошила землі Північно-Східної Русі, що ледве почали відновлюватися після монголо-татарської навали 1237–40. Князь Андрій змушений був втекти до Швеції. Владимирський великокнязівський стіл посів Олександр.

Закріпившись у Владимирі, Олександр утримав за собою й Новгород, звідки його військо стримувало наступ шведів і литовців. Перебуваючи в залежності від Золотої Орди, Олександр дозволив перепис населення Владимиро-Суздальської й Новгородської земель і обкладення їх обтяжливою даниною.

1262 р. князь підтримав золотоординського хана Берке в суперечці з великим монгольським ханом Хубілаєм. Того ж року він був змушений поїхати до Берке, аби обговорити свою участь у його конфлікті з іншим Чингізидом — правителем Ірану ханом Хулагу. На зворотному шляху з Орди на Русь Олександр захворів і помер у Городці на Волзі. Перед смертю прийняв схиму й отримав ім'я Олексій.

Тіло князя перевезли до Владимира на Клязьмі й поховали в монастирі Різдва Богородиці. 1724 за наказом Петра I мощі Олександра було перепоховано в Олександро-Невській лаврі в Санкт-Петербурзі. Частки мощей зараз зберігаються також у Свято-Успенському соборі Владимира і в храмі святого Олександра Невського в Софії.