Нерубайське

Слов'янська назва села має прозору форму: Нерубайське походить від не рубати. Відомо, що в давнину на території села, як і взагалі на берегах Хаджибейського лиману, мешкали українські козаки. За легендою, між козаками й турками, які також населяли цей край (звідси й тюркомовні топоніми Одеської області, зокрема турецькою за походженням є назва Хаджибей), нерідко відбувалися сутички. Одного разу обидві сторони вирішили примиритися і з цією метою уклали договір не рубатися. Про присутність у минулому козаків свідчать залишки старовинних козацьких некрополів. На місцевих кладовищах (у Нерубайському їх офіційно два) подекуди можна знайти козацькі могили. Написи на хрестах виконані старою кирилицею. Саме село засновано у 1795 р. На його території збереглися споруди ще зі старих часів: Вознесенська церква з триярусною дзвіницею (у стилі класицизму) тощо.

До 1917 року село входить до складу Одеського градоначальства.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 36 жителів села[2].

В історичному плані село відоме передусім завдяки радянському партизанському руху. У 1941—1942 рр. на території села базувався радянський партизанський загін під командуванням Героя Радянського Союзу В. Молодцова-Бадаєва[3].

Нерубайське належить до найбільших сіл Біляївського району і Одеської області. Його населення становить приблизно 8558 осіб. У селі живуть українці, росіяни, роми, вірмени, корейці тощо. Оскільки село розташоване неподалік від Одеси, яка характеризується відносною економічною стабільністю, населення постійно зростає завдяки приїжджим, зокрема з інших країн. Переважна більшість населення користується російською мовою. Багато корінних мешканців говорить українською мовою, нерідко суржикізованою. Етнічні групи, що компактно проживають у селі (скажімо, роми), часто спілкуються своєю мовою.

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 7107 осіб, з яких 3317 чоловіків та 3790 жінок.[4]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 8516 осіб.[5]

Нерубайське відоме передусім завдяки Музею партизанської слави (меморіальний комплекс) і катакомбам, які простягаються під значною частиною населеного пункту і далі на інші райони. У роки німецько-радянської війни в катакомбах переховувалися одеські партизани. Нерубайські катакомби, як і решта одеських катакомб, утворилися внаслідок добування будівельного каменя — черепашнику, з якого у селі споруджено багато будинків. У підземеллях меморіального комплексу представлені предмети партизанського побуту й зразки зброї, на стінах наявні написи тих часів. Музей партизанської слави — єдиний офіційний вхід до просторих і багатокілометрових катакомб[7]. У селі є інші входи до катакомб, але через те, що були часті випадки зникнення в катакомбах людей, ці входи засипали.

У Нерубайському діють два загальноосвітні навчальні заклади, а саме: Нерубайський навчально-виховний комплекс (гімназія), Нерубайська загальноосвітня школа № 2 І-ІІІ ступенів. У селі працює будинок культури, у якому функціонує школа мистецтв. Медичне обслуговування населення здійснює Нерубайська амбулаторія.

Через Нерубайське проходять дороги районного значення, які виходять на об'їзну дорогу та київську трасу (за напрямком Одеса — Київ). За радянських часів між Нерубайським і Одесою було регулярне автобусне сполучення. Сьогодні сполучення здійснюють маршрутні таксі № 84 (кінцева зупинка селище НАТІ, яке підпорядковане Нерубайській сільській раді), № 87 (так само) і № 87Н (кінцева зупинка Орловка, дачний масив).

• Слабченко Михайло Єлисейович — український історик і правник, академік.
• Петрик Анастасія Ігорівна — українська співачка, переможниця міжнародного пісенного конкурсу «Дитяче Евробачення 2012».
• Петрик Вікторія Ігорівна (1997) — українська співачка. Переможниця дитячої «Нової хвилі 2010»[8].

• 
  Нерубайські катакомби
• 
  Предмети побуту партизан, які переховувалися в катакомбах
• 
  Монумент партизанам у селі