Несебир

Заснування фракійського поселення на місці сучасного Несебира відносять на кінець ІІ тис. до н. е. Тоді воно було відомо як «Мелсамбрія», тобто «місто Melsa», легендарного засновника поселення. Поселення мало дві зручних гавані — південну і північну, де навіть сьогодні знаходять багато останків стародавніх кораблів.

Залишки стародавніх мурів Несебира.

Наприкінці VI століття до н. е. до фракійських берегів прибули грецькі поселенці дорійського походження і заснували тут свою колонію. Місто, яке змінило назву на «Мессамбрія», поступово розширювалося, будувалися храми, школи, театр. З того періоду залишилися фрагменти фортечних мурів і рештки глиняного посуду.

Мессамбрійці почали карбувати власні монети близько 440 р. до н. е., приблизно з І ст. до н. е. карбували золоті монети. У міста були жваві торговельні відносини з полісами Чорного, Егейського і Середземного морів.

У 72 році до н. е. місто було здано мешканцями без опору римському полководцю Марку Лукуллу і згодом стало частиною Римської імперії. Римляни не стали руйнувати мури та громадські будівлі. Вони спорудили терми та систему водопостачання. Месемврія, як тоді називали місто, продовжувала карбувати свої бронзові монети й залишалася важливим торговельним і культурним центром на узбережжі Чорного моря римської Фракії, попри зростання поруч Анхіалу (нині  — Поморіє). Після розпаду Римської імперії Месемврія опинилась у складі її східної частини.

Церква Христоса Панкратора, XIII—XIV ст.

681 року тюркські племена булгар з Приазов'я на чолі з ханом Аспарухом відбили у Візантії придунайські землі, підпорядкували місцеві слов'янські племена і заснували тут своє ханство. Месемврія стала важливою фортецею візантійців на кордоні з болгарами. Але 812 року його після 14-денної облоги здобув хан Крум, після чого тут поселилися слов'яни та булгари, і місто почали називати Несебир. 863 року візантійці повернули собі місто.

У серпні 917 року неподалік Несебиру сталася Ахелойська битва, у якій болгари на чолі з царем Сімеоном розбили армію візантійського імператора Лева Фоки, який саме через Несебир втік до Константинополя.

У черговий раз Несебир став частиною болгарської держави 1304 року за часів правління царя Тодора Святослава. Місто пережило свій апогей під час правління царя Івана Олександра.

На той час Несебир став відомий, як «місто сорока церков», що на одиницю площі є найбільшим показником у світі.

1366 року місто було захоплене лицарями графа Амедео ді Савойя, який продав його візантійському імператору за 15 000 золотих монет.

1396 року Несебир вперше зазнав нападу з боку османів, а за три місяці до падіння Константинополя, 1453 року, місто остаточно потрапило під владу Османській імперії.

У роки османського панування життя у місті занепало. Церкви, які будувались, мали бідний зовнішній вигляд і оздоблення, але жоден з храмів Несебира не був перебудований на мечеть.

Оригінальні будинки Несебира XVII—XIX ст.

Від епохи Відродження XVII—XIX ст. залишилась оригінальна житлова забудова двоповерхові будинки з кам'яним 1-м поверхом і дерев'яним 2-м, але більшої площі  — типові представники чорноморської архітектури, багато млинів, громадські лазні й фонтани.

Востаннє турецької фортеці Месемврія довелося воювати в ході російсько-турецької війни 1828-29 рр. — 9-11 липня 1829 9 липня до фортечних стін, оборонцям військами двухбунчужних паші Османа, з моря підійшли кораблі російського військового флоту, а з суші — російська піхота.

Перешийок, що з'єднував Месемврії з материком, захищався стародавньої масивною вежею і (із заходу) редутом. Гарнізон фортеці становив 2000 осіб при 15 гарматах. До вечора 10 липня до міста підійшли три російських уланських полку і піхота, під командуванням генерал-майора Отто Івановича вахту. На пропозицію здатися турки відповіли відмовою. Тоді російська артилерія відкрила вогонь по редуту на перешийку і буквально після кількох пострілів змусила його гарнізон капітулювати. Одночасно бомбардирські кораблі з ескадри адмірала Олексія Самуїловича Грейга почали обстріл Месемврії і п'ятим же попаданням підірвали головний пороховий льох турків. Після цього російський генерал-від-інфантерії Логгин Осипович Рот запропонував Осман-паші здатися, і той погодився за умови, що гарнізон зможе покинути фортецю. Російські відкинули цю умову, і тоді Осман-паша виторгував собі час до світанку 11 липня, щоб переконати здатися своїх підлеглих. На світанку 11 липня 1829 росіяни отримали ключі від Месемврії. У полон здалися 2000 турків, було взято 19 гармат, 10 прапорів і великі запаси продовольства. Частина гарнізону намагалася на гребних судах піти у Анхіалос (нині Поморіє), але російський бриг «Орфей» зірвав евакуацію. У взятті Месемврії брали участь такі знамениті російські полководці, як Яків Петрович Бакланов, Лазар Маркович Серебряков і Олександр Іванович Юшков, а також командир фрегата «Поспішний» Казарський Олександр Іванович, два місяці тому прославив своє ім'я легендарним боєм на бригу «Меркурій». Операція з узяття Месемврії 9-11 липня 1829 була яскравим прикладом чіткого і плідної взаємодії сухопутних і військово-морських сил.

11 липня в Месемврії прибув головнокомандувач російською армією Іван Іванович Дибич, який наніс візит адміралу А. С. Грейгу на лінійному кораблі «Париж» і зазначив там день народження великої князівни Ольги Миколаївни. 12 липня імператор Микола I отримав від Дібича лист: «Переможні прапори Вашої Величності майорять на стінах Месемврії, Ахіоло і Бургаса, серед населення, яке зустрічає наших сміливців як визволителів і братів». У відповідь на цей лист Микола I подарував Дибичу титул графа, з почесною приставкою до прізвища «Забалканський».

На честь взяття Месемврії було названо 2 бойових кораблі російського флоту. Перший, 24-гарматний корвет «Месемврія», увійшов до складу Чорноморського флоту в квітні 1832 року і в травні 1838 року загинув під час шторму в гирлі річки Сочі. Другий, 60-гарматний фрегат «Месемврія», однотипний зі знаменитим фрегатом «Паллада», входив до складу Чорноморського флоту з листопада 1840, а 13 лютого 1855 року був затоплений у Севастопольській бухті.

У 1921 році в Месемврії була створена Месемврійсько-Красновська козацька станиця, що об'єднала в Месемврії російських козаків. які туди емігрували. Станичним отаманами були: з 1921 р. — полковник П. Д. Родіонов, з 1922 р. — хорунжий Ф. А. Захаров, з 1923 р. — хорунжий Кузнєцов, у березні 1924 р. — знову П. Д. Родіонов, з кінця березня 1924 р. — генерал-майор В. К. Лазаркевіч, з травня 1927 р. — П. Ф. Проскура. Останні документальні свідчення про діяльність станиці відносяться до 1928 року. Списки козаків станиці нині зберігаються у Державному архіві Російської Федерації (фонд Р-6048, оп.1)

Несебир оголошений архітектурним і археологічним заповідником в 1956 році, а в 1983 році потрапив до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (історична частина).

У повоєнні часи на схід від Несебира постав курорт «Сонячний берег».

Часом Несебир називають містом з найбільшою кількістю церков на одиницю населення.[2] Загалом, збереглось близько сорока церков у різному стані. Багато церков було відновлено під час археологічних розкопок та реставраційних робіт у 19–21 ст.[3]

У старій частині міста розташовані церкви:

• Церква Святої Софії (Базилікальна Софія, Стара митрополія)  (4-6-го століття)
• Базиліка Святої Богородиці Елеуса  (6-го століття)
• Церква Святого Іоанна Хрестителя  (11-го століття)
• Церква Святого Димитрія  (11-го століття)
• Церква Святого Стефана (Нова Митрополія)  (11-го століття, реконструйована у 16–18 ст.)
• Церква Святої Феодори  (13-го століття)
• Церква Святої Параскеви  (13–14-го століття)
• Церква Святих Архангелів Михаїла та Гавриїла  (13–14-го століття)
• Церква Христа Пантократора  (13–14-го століття)
• Церква Святого Іоанна Алітургета  (14-го століття)
• Свято-Вознесенська церква (Святого Спаса)  (17-го століття)
• Церква Святого Климента  (17-го століття)
• Церква Успення Пресвятої Богородиці (Успенський)  (19-го століття)

Щорічні фестивалі «Месембрія», «Сонце, радість», «Свято меду», яке відбувається на початку вересня.