Никон (Софійський)

Народився в селі Озарніково (нині урочище в Чухломському районі Костромської області) в родині сільського священика Андрія Софійського і його дружини Марії. Коли Миколі було три роки, батько помер. Родина, в якій було семеро дітей (шість хлопчиків і одна дівчинка), і без того жила бідно, а після цього залишилася без засобів до існування. Зміг здобути освіту лише завдяки праці його матері, що годувала сім'ю, займаючись важкою селянською працею. Точно так само і інші діти отримали освіту (не враховуючи брата Василя, що народився глухонімим), а старший брат Іван пізніше був протоієреєм у Чухломському Преображенському соборі.

Дружина - Серафима, уроджена Паніна, донька соборного священика міста Макар'єва. Померла в 1884; їх шлюб тривав лише один рік і три місяці.

Закінчив Солігаліцьке духовне училище, Костромську духовну семінарію (1882). Був одним з кращих вихованців, але відмовився вступати до академії, що вікривала шлях до духовної кар'єри, надаючи перевагу життю сільського священика.

Після смерті дружини, у 1884 році вступив до Санкт-Петербурзької духовної академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослів'я в 1888 (тема кандидатської роботи: «Походження, характер і значення фарисейської секти в історії юдейства»). Рецензент твору доцент І. Г. Троїцький у своєму відгуку, зокрема, писав, що «до найбільш визначних місць твору слід віднести зроблену автором характеристику фарисеїв і їх вчення, що за своєю художністю і повнотою може бути названа найкращою поміж собі подібними».

З 27 серпня 1882 року - наглядач Макар'євського духовного училища.

20 лютого 1883 року висвячений на священика.

З лютого 1883 року - священик села Мамонтово Макар'євського повіту.

У 1887 році пострижений в чернецтво.

З 2 жовтня 1888 року - інспектор Санкт-Петербурзької духовної семінарії.

З 30 березня 1891 року - ректор Володимирської духовної семінарії з возведенням у сан архімандрита.

Був відомий як строгий наставник, діяльність якого викликала невдоволення багатьох семінаристів. Митрополит Євлогій (Георгіївський), який служив під його керівництвом у Володимирській духовної семінарії, дав таку характеристику владики Никона, яка пояснює його дії:

Це був гарний, здоровий, могутній чоловік, чернецтва не любив. «Мені б не ченцем, а крючником на Волзі бути …» - говорив він. О. Никон прийняв постриг не за потягом, а через потребу як-небудь влаштувати свою бідолашну долю вдовуючого священика... О. Никон болісно переживав нав'язане йому зовнішніми обставинами чернецтво і періодами впадав у похмуру зневіру, близьку до відчаю …

Він сам розумів, що в ченці він не годиться. «З попа та з солдата хорошого монаха не викроїш», - говорив він... Важка доля о. Никона залишила на ньому свій слід. Чесний, розумний, здібний, він замкнувся в рамках суворої законності, чужої любові і ідеалізму. Дисципліну він підтримував жорстокими заходами: залякуванням і нещадними репресіями. У семінарії створилася важка атмосфера, насичена злобою, страхом і ненавистю по відношенню до начальства.

У той же час при прощанні з вихованцями в 1898 о. Никон виклав власну точку зору на свої адміністративні заходи:

Я був суворим для напоумлення і виправлення. Але всі суворі стягнення, передбачені законом і совістю, я завжди розчиняв милістю; лише не посвяченим у справу вони здавалися сухою правдою. Тепер без шкоди для вас можу сказати, що іноді і зовсім прощав навіть великі провини, коли вони не були розголошені, коли не спокушали і коли помилування, як таємне, не могло подати приводу вважати проступки дозволеними і, таким чином, служити приводом до розбещеності закладу. Тепер без шкоди для вас можу сказати і те, що дитячих пустощів ваших часто, бачачи, не бачив і, чуючи, не чув, коли вони не свідчили про моральну зіпсованість [1].

.

Жорсткі заходи ректора академії привели до замаху на його життя, яке здійснив один з семінаристів, людина, психічно неврівноважена. Дивом залишившись в живих, о. Никон домігся звільнення злочинця (він був поміщений в лікарню) і пізніше, ставши єпископом, призначив його псаломщиком. Після замаху духовна влада запропонувала йому перейти на іншу, більш легку і вигідну посаду, але він відмовився і ще протягом трьох років продовжував служити ректором.

Очолюючи семінарію, виявив здібності хорошого господарника: при ньому був проведений капітальний ремонт семінарського храму.

3 березня 1898 року в залі Святійшого Синоду відбулося наречення архімандрита Никона в єпископа.

8 березня 1898 року в Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври хіротонізований на єпископа Вольського, вікарія Саратовської єпархії. Хіротонію здійснили митрополит Санкт-Петербурзький Паладій Раєв, митрополит Київський Іоанникій Руднєв, архієпископ Новгородський Феогност Лебедєв, архієпископ Фінляндський Антоній Вадковський, єпископ Тверський Димитрій Самбікін, єпископ Нарвський Іоанн Кратіров і єпископ Гдовський Веніамін Муратовський.

У липні того ж року був призначений тимчасово керуючим Таврійської єпархії у зв'язку з хворобою, а потім і смертю її правлячого архієрея, єпископа Михайла Грибановського.

З 6 лютого 1899 року - єпископ Нарвський, вікарій Санкт-Петербурзької єпархії. Був головним спостерігачем за викладанням Закону Божого у світських середніх і нижчих навчальних закладах Петербурга. В 1901 став одним із засновників Костромського благодійного товариства в Петербурзі, завданням якого була допомога костромчанам, які жили в столиці, в тому числі малолітнім, сиротам, людям похилого віку, учням.

Володимирський архієрей

Никон (Софійський), єп. Володимирський. Світлина. Поч. XX ст. (РГИА)

З 27 листопада [[1904] року - єпископ Володимирський і Суздальський.

Ініціював будівництво нового жіночого єпархіального училища, для чого було куплене місце в кращій частині міста. В умовах заворушень семінаристів домігся того, що семінарія була закрита, а заарештовані цивільною владою учні звільнені. За його ініціативою при Братстві св. Олександра Невського була відкрита місіонерська школа. Багато проповідував, часто здійснював поїздки по єпархії.

6 травня 1906 возведений у сан архієпископа.

1. «Урядовий вісник». 30 травня 1908 (12 червня), № 117, стор. 3 (некролог і інші матеріали).
2. Високопреосвященний Никон, архієпископ Карталинський і Кахетинський, Екзарх Грузії (1861-1908). М., 1909.

• Нікон, архієпископ Карталинський і Кахетинський, екзарх Грузії
• Пам'яти Високопреосвященного Нікона Софійського
• Біографія
• Бондаренко І. І., Клімов Д. В. Жертви політичного терору в Росії (1901-1912) / Тероризм в Росії на початку XX ст. // Історичний вісник. - Т. 2 [149]. - Грудень 2012). - С. 190-215.