Новокостянтинів

Протягом революції 1905-1906 рр. в селі відбувалися заворушення міщан і ремісників. Учасником цих подій був Харков Юхим, який був засуджений і засланий на поселення у віддалену губернію (в 1917 році він перейшов на сторону есерів).

У 1917 році в селі Новокостянтинові перебував на відпочинку Верхньодніпровський 16 полк, який мали відправити на фронт. В полку стався заколот, солдати кинулися до ґуральні (винокурний завод). За 24 години ґуральню було розгромлено і рознесено. Про це свідчать донесення від 25 вересня 1917 року на ім'я губернського комісара, де сповіщалося про знищення спирту і винокурного заводу.

Під час радянсько-української війни на території Новокостянтинова неодноразово відбувалися бойові дії. Влітку 1919 року вояки армії УНР надійшли до населеного пункту через село Думенки. Запеклий бій між загоном, що його організував т. зв. революційний комітет (ревком), та українськими військовими тривав два дні між будинками та на сільському кладовищі.

25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч. Польські військовики вибили радянську владу із села. Боротьба за населений пункт відбувалася з перемінним успіхом, остаточне повернення радянської армії до Новокостянтинівки відбулося наприкінці 1920 року.

У 1918 році в селі почали створювати ревкоми і сільські ради. Першим головою сільської ради в селі був Надобко Н. П., а з 1921 року—Коновальчук Гнат.

У 1921 році всю землю було розділено між селянами. Почали в селі створюватися нові організації, так звані комнези, а в 1923 році почали створюватися ТСОЗи (товариства спільного обробітку землі). В них входило 8 сімей.

У 1924 році в Новокостянтинівi була створена артіль імені 1 Травня, до якої ввійшло 28 одноосібних господарств. Головою артілі було обрано Коновальчука Григорія.

У 1929-1930 роках розпочався процес примусової колективізації у селі.

Були виділені так звані червоні токи, на яких колгоспники молотили збіжжя і брали собі те, що залишилося від здачі державі. В колгоспи спочатку вступали бідніші селяни. Пізніше змушені були вступити і більш заможні селяни, так як мали місце обшуки дворів, закриття ринків, заборона продавати селянам-одноосібникам товари першої необхідності, реманент для обробітку землі. В селі Новокостянтинів у 1930 році раніше створена артіль була реорганізована в колгосп імені Петровського. Головою колгоспу було обрано Радзіонова Василя. В колгоспі невідомо з яких причин відбувалася дуже часто зміна голів колгоспу. В 1933 році колгосп очолив Кондратюк Василь, родом з села Лісоберезівка, в 1935 році Олійник Кирило, в 1937 році головою колгоспу був Расковський Л. і Євич М. З 1938 року і до початку війни колгосп очолював Луцишин І. С. Люди з болем в серці і душі згадують період колективізації. В людей забирали все: коні, вози, сільськогосподарський інвентар, худобу, насіння. Коням не було що давати їсти, вони тікали до колишніх господарів. Жалібно іржали. Значна частина коней гинула. Однак поступово звикали до колгоспної системи, вчилися жити і працювати в колгоспі.

1933 рік — одна з найтрагічніших в історії жителів наших населених пунктів. Люди їли кору дерев, мерзлу картоплю, пацюків, котів, траплялися випадки людоїдства. В цій трагедії велика вина падає на місцевих активістів, які в людей відбирали все, що могли, а потім пропивали відібране. Під час голодомору 1933 року ні один житель села не загинув, місцеві євреї рятували односельчан. Після створення в районі МТС праця трудівників села стала полегшуватися. Земля стала оброблятися тракторами, врожайність сільськогосподарських культур стала зростати. За статистичними даними перед війною в населених пунктах значно зросло населення. В селі Новокостянтинові проживало 2250 чоловік, діяли одна середня і одна початкова школи, у яких працювали 22 вчителі і навчалися 611 учнів, була поліклініка і пологовий будинок, діяли дитячі ясла на 35 ліжок. В колгоспі на 1.01.1941 року нараховувалось 1401 га орної землі, 189 голів свиней, 104 голів овець, 246 голів коней, 874 штук птиці, була одна автомашина, яку забрали на фронт.

Найсуворішим випробуванням для людей став двобій з нацистським звіром — найлютішим ворогом людства. 1941 рік приніс велике горе і страждання для наших жителів, як і для всієї України. Перший німецький чобіт ступив на нашу землю 12 липня. Війна забрала 99 чоловік. На каторжні роботи в Німеччину за період окупації було примусово вивезено з села 124 юнаки і дівчат. Ще більшого лиха зазнало населення єврейської общини, яке проживало в селі. Першою ознакою «нової влади» стало створення відділку з офіцера німецької армії, 10 німецьких солдат і 10 поліцаїв, та гетто для осіб єврейської національності. Сотні стариків, жінок і дітей терпіли наругу, голод і спрагу тут, а через кілька місяців було по—звірячому знищено. Молодих вивозили в місто Хмільник та в село Залетичівку, де безжалісно розстрілювали, а людей похилого віку і хворих розстрілювали за селом в урочищі, яке мало назву «Стрельбище». За роки окупації було розстріляно понад 400 мирних жителів села єврейської нацональності. Навіки залишиться в пам'яті односельчан день визволення від нацистського поневолення, це незабутні 18 березня 1944 року. За звільнення села загинув 121 воїн, їхні тіла поховано на сільському кладовищі, та встановлено Меморіал Слави. Щороку, 9 травня, учні школи, жителі села, вшановують пам'ять полеглих хвилиною мовчання. Не повернулись з війни і 104 жителі нашого села. Свято бережуть у селі пам'ять про тих, хто віддав своє життя за рідну землю, за свій народ, за щастя усіх людей.

Після визволення села починається відбудова колгоспного господарства. Орали і сіяли коровами, майже всі роботи виконувались вручну. На трудодень давали 200—300 грамів хліба, грошова оплата була низькою. Але країна допомагала колгоспам ставати на ноги. В 1948 р. землю обробляли трактори з Летичівської МТС. В цьому ж році почалось будівництво Новокостянтинівської ГЕС, яка вступила в дію в 1950 році, і працює по нинішній день. На той час в селі працювала десятирічка. Заможніше жили колгоспники. З'являлись велосипеди, радіоприймачі, годинники, будувались нові будинки. Колгоспники одержували по 2-3 кг зерна на трудодень, по 40-50 коп.

У 1972 році місцевим колгоспом у селі побудовано цегельний завод, на якому працювало до 50 чоловік. Механізована майже вся робота в колгоспі. На допомогу прийшли трактори, комбайни. Таким шляхом у 1983 році сформовано тракторний стан. Також у цьому ж році побудовано тваринницьку ферму на 500 голів, її очолив Євич В. М. В 1985 році в селі побудований торговий центр який складається з трьох корпусів: промислового, продуктового та їдальні. В цьому ж році побудований дитячий садок на 100 місць. В 1988 році побудована школа на 300 місць.

На окраїні села розміщений будинок для людей похилого віку на 30 ліжок, поліклініка. Працюють в ньому лікарі, фельдшер, медсестри. В селі є аптека, яка обслуговує 7 навколишніх сіл, а також поштове відділення.

Костел, 2021 рік