Малі ГЕС України

За використанням водних ресурсів і концентрації напорів, як стверджується в «Екологічній енциклопедії», ГЕС поділяють на: руслові, пригреблеві, дериваційні, гідроакумулюючі та припливні. За потужністю розрізняють потужні, середні і малі.

• Руслові ГЕС — це зазвичай низьконапірні станції, де напір води створюється безпосередньо за рахунок побудованої греблі, яка повністю перегороджує річку і піднімає рівень води на потрібну величину. Будівля ГЕС входить до складу греблі і безпосередньо приймає напір води. Інколи це єдина споруда, що здатна пропускати воду, оскільки в греблі не передбачені інші спеціальні водоспускні отвори чи шлюзи. Такі гідрооб'єкти будують на повноводних рівнинних річках та гірських річках, у місцях, де є вузьке русло з високими берегами.
• Пригреблеві ГЕС — високонапірні станції, в яких будівля ГЕС розміщена за греблею, в її нижній частині. Вода до турбін станції подається через спеціальні напірні лотки чи тунелі, а не безпосередньо як в руслових. Висота греблі в даному випадку значно вища, ніж у руслових ГЕС, інколи це може бути і дві греблі. Обмежувальним чинником висоти греблі і водночас потужності таких ГЕС є площа затоплення і підтоплення навколишніх земель.
• Дериваційна ГЕС — станції, напір води для яких створюється за рахунок напірної чи безнапірної деривації. Під деривацією у гідротехніці розуміють сукупність гідротехнічних споруд, що відводять воду з річки, водосховища або іншої водойми і підводять її до відповідних гідротехнічних споруд. Розрізняють такі типи дериваційних споруд — безнапірні (канал, тунель, лоток) і напірні (трубопровід, напірний тунель). Напірний тип застосовується в тому разі, якщо є істотні (більше кількох метрів) сезонні або тимчасові коливання рівня води в місці її забору. Воду трубою, каналом чи лотком відводять з русла на певну відстань до споруди ГЕС, яка розміщена нижче за течією. Такі станції доцільно будувати у тих місцях, де великий похил річки. У випадку напірної деривації водовід прокладається під великим похилом, або ж будується гребля, яка створює водосховище — змішана деривація, бо використовує два способи створення необхідної концентрації води.
• Гідроакумулюючі ГЕС — здатні акумулювати вироблену ними надлишкову електроенергію в системі та генерувати її в періоди інтенсивнішого споживання.

З початку XX ст. в Україні були побудовані МГЕС на багатьох малих річках. На кінець 1940-х — першу половину 50-х років чисельність малих гідроелектростанцій в Україні становила понад 950 із загальною встановленою потужністю 300 МВт[2] (у 70-ті — понад 1500 малих (і середніх; тобто усіх малих, які тоді не поділялись) ГЕС[3]). Однак у зв'язку з розвитком централізованого електропостачання і тенденцією виробництва електроенергії на потужних ТЕС (ТЕЦ), ГЕС та АЕС, будівництво МГЕС в середині 60-х років минулого століття було майже повністю призупинено, а пізніше було припинено зовсім. Більшість існуючих малих ГЕС були згодом демонтовані, сотні з них зруйновані.

Явірська МГЕС

Виробництво електроенергії на малих гідроелектростанціях, попри дещо вищу, порівняно з великими ГЕС, собівартість електроенергії дозволяє економити значні обсяги паливноенергетичних ресурсів. Так, наприклад, Явірська ГЕС (на фото) з досить невеликою встановленою потужністю — близько 450 кВт, за рік дозволяє економити 800 тонн вугілля, яке спалила б теплова електростанція такої ж потужності.[4] Крім того малі ГЕС не тільки виробляють електроенергію, вони захищають прилеглі населені пункти від повеней, сприяють їх нормальному водопостачанню, розвитку рибного господарства. До переваг малої гідроенергетики також слід віднести:

• Виробництво майже без викидів СО₂,
• Виробництво за необхідністю (пікова енергія),
• Насосно-турбінний режим: зберігання та відновлення надлишкової енергії на мережі,
• Енергія з необхідним регулюванням для забезпечення безпеки об᾽єднанної енергосистеми з метою здійснення контролю над ріками.

Тому зрозуміло, що мала гідроелектрогенерація набула широкого розвитку у багатьох розвинутих країнах як Європи та і світу — у Швейцарії відсоток виробництва електроенергії на малих ГЕС становить 8,3 %, в Іспанії — 2,8 %, у Швеції — майже 3 %, а в Австрії — 10 %. Ще більш вражаючих показників вдалося досягти Китаю, близько 18-20 % всієї електроенергії тут виробляють більше 80 тисяч малих ГЕС.[5]

В Україні відновлення малої гідроелектрогенерації розпочалось лише на початку нового тисячоліття. Особливо сприяє даній тенденції впровадження в Україні «зеленого тарифу». Рентабельність генерації і досить швидка окупність проектів (близько 5-7 років) зацікавила приватного інвестора. Станом на кінець 2011 року в Україні працює близько 70 малих гідроелектростанцій[6] Загальною потужністю 72 (близько 100^{[прояснити]}) МВт, які виробляють від 275 до 400 млн кВт-год. електроенергії на рік.

Корсунь-Шевченківська МГЕС

Більшість обладнання малих ГЕС, що не було демонтоване 70-90 р.р. минулого століття, було встановлене до експлуатації більш ніж 60 років тому, технічний стан основного гідроагрегатного, гідротехнічного та електросилового устаткування характеризується повним або істотним спрацюванням і у більшості випадків потребує повної заміни. Відповідальним при будівництві або відновленні малої ГЕС є вибір обладнання. По суті, підбирати техніку потрібно індивідуально під кожну станцію, адже умови скрізь різні.

За 2009 рік в Україні введено в експлуатацію 2 малих ГЕС: Лоташовська МГЕС потужністю 315 кВт в Черкаській області та Яблунецька МГЕС потужністю 1000 кВт в Чернівецькій області (на межі з Івано-Франківською обл.). В 2010—2011 році розпочалось будівництво близько 10 малих ГЕС в Карпатському регіоні України.[1] За даними асоціації «Укргідроенерго», при сприятливих інвестиційних умовах, в Україні є можливість отримати додатково близько 2000 МВт встановленої маневрової потужності на відроджених та знову-збудованих малих гідроелектростанціях.

Станом на 2012 рік в Україні діють близько 30 приватних компаній, що інвестують у відновлювальну енергетику. Найбільші з них: ЗЕА «Новосвіт», ТОВ «Енергоінвест» та інші. Інвестиції направлені були переважно у Вінницьку, Черкаську, Хмельницьку, Тернопільську та Житомирську області. На сьогодні тут розташовано 64 % загальної кількості станцій, тоді як технічний гідропотенціал малих річок в цих областях становить всього 14 % загального. Дуже перспективними є Закарпатська та Львівська області, Де зосереджено близько 70 % гідропотенціалу малих річок.

Брустурянська гідроелектростанція — відкрито 22 листопада 2016 року на Тячівщині в Лопухові. Збудована групою компаній «РЕНЕР». На реалізацію проекту пішло понад 5 років та 150 мільйонів гривень. Гідроелектростанція дериваційного типу і має потужність 1000 кВт[7].

Станом на кінець I півріччя 2018 року в Україні діють 138 МГЕС загальною потужністю 96 МВт. За І півріччя 2018 року було введено в експлуатацію 2 об'єкти малої гідроенергетики загальною потужністю 1 МВт. За 6 місяців 2018 року об'єктами малої гідроенергетики, яким видано «зелений» тариф, вироблено близько 139,1 млн кВт∙год[8].

У листопаді 2019 року стало відомо, що у смт Великий Бичків Закарпатської області планують відновити заморожене будівництво каскаду семи малих гідроелектростанцій на річці Шопурка. Всього на 13-ти кілометрах гірської притоки Тиси інвестори збираються побудувати 9 мініГЕС.[9]

Розміщення МГЕС на карті Google Maps^{[недоступне посилання з червня 2019]}

• Електроенергетика України
• Список гідроелектростанцій України

• В Україні продовжують розвивати малі ГЕС
• Автоматизація малих ГЕС як засіб підвищення ефективності їх роботи в електричній мережі
• про міні-ГЕС в Україні та зелений тариф
• В. Вовчак, О. Тесленко, О. Самченко. Мала гідроенергетика України / Інститут проблем екології та енергозбереження. — К., 2018. — Т. I. Аналітичний огляд. — 181 с.
• Интерактивная карта всех объектов ВИЭ в Украине (рос.)
• https://www.energo.ua/ru/assets
• На Дніпропетровщині побудували першу міні-гідроелектростанцію. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 13 лютого 2018. Процитовано 13 лютого 2018.
• В Черкаській області працюють над відновленням двох малих ГЕС. http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 12 травня 2018. Процитовано 13 травня 2018.