Нувель Обсерватер

Попередником Le Nouvel Observateur був журнал «L’Observateurpolitique, économiqueetlittéraire» («Політичний, економічний і літературний оглядач»). Молоді журналісти «Комба» Роже Стефан і Клод Бурде хотіли створити тижневик, який не буде прагнути до величезних накладів, йдучи на поводу у поганих смаків, але який буде корисним тим, хто хоче бути дійсно інформованим про всю французьку та міжнародну політику, економіку, а також про мистецтво і літературу. Так, як журнал не хотів зв'язувати себе з якоюсь партією, з державними структурами і капіталістичними магнатами, хотів існувати тільки за підтримки читачів.

Перший номер вийшов 20 тисячним тиражем на 24-х сторінках в одну чверть газетної шпальти[3]. Це був незвичайний формат для французької преси. Досить строге оформлення, без єдиної ілюстрації, навіть у творців журналу не було великої надії на те, що він проіснує більше декількох місяців. Центральною темою публікацій «Оглядача» відразу ж стала теорія нейтралізму. Позиція нейтралізму привертала все більше читачів, кількість передплатників збільшилася. Восени 1951 журнал поліпшив своє оформлення, збільшив шрифти, заголовки, щоб «привернути увагу тих, хто ще не знає журнал».У 1953-му році журнал був перейменований в «l'Observateuraujourd'hui», в 1954 - в «FranceObservateur». На сторінках журналу розгорталися запеклі дискусії на важливі суспільні теми, такі як тортури в Алжирі, необхідність деколонізації африканського континенту та інші. Наклад журналу в той період досяг позначки в 100.000 примірників.Однак у 1964 році «FranceObservateur» переживає великі фінансові труднощі та закривається. У 1974 році тираж «LeNouvelObservateur» досяг 400 тисяч екземплярів. Причиною такого успіху, насамперед, стала його здатність вловлювати дух свого часу. «LeNouvelObservateur» тоді був представником еволюції, моралі та відкривав для французької громадськості соціокультурні напрямки, що були закриті багато років.

З 1981 року наклади починають різко падати. У 1984 році, після фінансових труднощів, Клод Пердріель збільшує капітал «LeNouvelObservateur» і стає мажоритарним акціонером. Журналісти Клод Вейль, Олів’є Перетьє, Жан-Поль Марі та інші активно редагують концепції журналу. Відновлюється ідея журналу новин, яка вже давно обговорювалася у редакції.[4] У вересні 1993 року був запущений телеканал TéléCinéObs, на чолі з Річардом Каннаво, в Парижі, який став національним в січні 1994 року. У 1995 році «LeNouvelObservateur» став першим французьким журнал новин після «L'Express»[3]. У 1999 був запущений сайт журналу nouvelobs.com. У 2003 році «LeNouvelObservateur» випускає регіональний додаток під назвою «ParisObs», який очолив редактор ГільєрмоМалорі.

Новий статут журналу, прийнятий в червні 2004 року, незадовго до 40-річчя видання, визначає його як культурно-політичний тижневик, політична орієнтація якого відноситься до широкого соціал-демократичному руху, об'єднуючи прагнення до свободи та соціальної справедливості.[5]

У вересні 2007 року, «LeNouvelObservateur»запускає сайт BibliObs.com, присвячений літературним новинам. Наприкінці 2013 року після великих фінансових втрат (9,8 млн євро на рік), газета шукає покупця, і в 2014 році, процес прискорюється:в січні, бізнесмени Ксавьє Ніл, П'єр Берже і МатьєПігасс, власники «LeMonde», купили 65% акцій «LeNouvelObservateur» за 13,4 мільйона євро.5 червня орган з питань конкуренції затверджує придбання «LeNouvelObservateur» тріо інвесторів Берже-Ніл-Пігасс, і укладання угоди, про яку було оголошено в січні. Після цього була затверджена нова редакційна формула, а 23 жовтня 2014 року«LeNouvelObservateur» була перейменована в «L’Obs».

Rubrique «Politique» - «Політика»

Rubrique «Monde» - «Світ»

Rubrique «Notre époque» - «Наш Час»

Rubrique «Économie» - «Економіка»

Rubrique «Lettres-arts-spectacles» - «Листи-арт-шоу»

TéleObs- це додаток до основної публікації, тут містяться статті про ТБ і кіно. Видавався раз в два тижні до жовтня 2014 року, потім він став виходити щотижня.

Challenges - міжнародний бізнес-журнал, який Le Nouvel Observateur розпочав видавати у 1982 році. Видається раз в два тижні, він містить інформацію про компанії та їх менеджерів CEO рівня по всьому світу.

Тижневик засудив тортури в Алжирі. У 1955 р. К. Бурді виступив проти відправлення військового контингенту в Алжир, номер журналу з публікацією цього призову був конфіскований. Між вереснем 1955 р. і травнем 1958 р. «Франс-Обсерватер» був конфіскований 7 разів. Гострі публікації проти колоніальних воєн, а також неприйняття голлізму привертали дедалі більше читачів, і в 1958 р. розповсюдження тижневика зросла до 70 тис. екз.

Дружина екс-президента Франції, співачка і колишня супермодель Карла Бруні-Саркозі порівняла Нувель Обсерватер з пресою періоду нацистської окупації, коли французькі газети труїли євреїв.[6] Приводом для такої заяви Бруні стала стаття, що з'явилася на сайті Le Nouvel Observateur, в якій повідомлялося без посилання на якісь джерела, що за кілька днів до весілля з Бруні, Ніколя Саркозі нібито послав своїй попередній дружині Сесілії SMS «Якщо ти повернешся, я усе відміню». Ці слова викликали обурення редакції Le Nouvel Observateur. Головний редактор Мішель Лабре назвав застосоване Бруні порівняння «маячним, неймовірним, зайво патетичним і відверто ідіотським». Тим не менше після того, як Карла Бруні принесла свої вибачення, заявивши, що не мала наміру нікого образити, директор Le Nouvel Observateur і один з його засновників Жан Даніель в офіційній редакційній статті визнав, що видання допустило помилку, опублікувавши матеріал про SMS. За його словами, публікація цього матеріалу йде в розріз з етичними правилами видання.

Президент і генеральний директор : Claude Perdriel

З-голови правління : Matthieu Croissandeau et Jacqueline Volle

Директор публікації : Matthieu Croissandeau

Директор асоціації : Jacqueline Volle[1]

• Сайт часопису
• Мобільна версія