Ньонокса

Ньонокса — село в Ньонокському адміністративному окрузі муніципального утворення «Сєвєродвінськ» Архангельської області[1].

Ньонокса
Країна Росія
Суб'єкт Російської Федерації
Код ЗКАТУ: 11430808001
Код ЗКТМО: 11730000126
Основні дані
Час заснування 1397
Поштовий індекс 164526
Телефонний код +7 8184
Географічні координати: 64°37′27″ пн. ш. 39°11′34″ сх. д.
Мапа

Ньонокса

 Ньонокса у Вікісховищі

Географія

Село Ньонокса розташоване на сході Онезького півострова, за 40 км від Сєвєродвінська, на Літньому березі Білого моря. На захід від села бере початок річка Ньонокса, що протікає через озеро Нижнє. Неподалік від села у Ньоноксу впадає річка Верхівка.

Історія

Датою заснування села прийнято вважати 1397 рік[2].

Своїм народженням село зобов'язане покладам солі, так як було одним з найбільших центрів солеваріння. Починаючи з XV століття і до середини XX століття в Ньоноксі сіль виготовляли, використовуючи не морську воду, а з підземних джерел. Торгівля сприяла економічному зростанню села, залучаючи безліч купців з усієї Росії. Прихід у церкві був великий.

День народження села святкується жителями в першу суботу, наступну після 12 липня. Ця традиція бере свій початок у 1997 році. Раніше селяни святкували Петрів день, шануючи його як своє географічне свято[3].

В 1553 році єдиний вцілілий корабель експедиції Г'ю Віллобі «Едвард Бонавентура», яким командували Річард Ченслер і Клімент Адамс, обігнув Кольський півострів і увійшов у Біле море. Метою експедиції було відкриття північного шляху в Китай та Індію. Корабель кинув якір біля Літнього берега Двінської губи, навпроти Ньонокси. Саме тут англійці встановили, що ця місцевість є зовсім не Індією, а «Московією». Звідси англійці вирушили до острова Ягри[4].

З 1940 року по 1958 рік Ньонокса входила до складу Біломорського району Архангельської області.

У 1993 році в Ньоноксі було відкрито філію Сєвєродвінського міського краєзнавчого музею[5].

У 2009 році скасована Ньонокська сільрада, а Ньонокса увійшла як підпорядкована територія до складу муніципального утворення Сєвєродвінськ[6].

15 липня 2017 року на День села в Ньоноксі у відреставрованій соляній коморі відкрили Музей солі — філію Сєвєродвінського міського краєзнавчого музею[7][8].

У 2019 на полігоні поблизу села стався вибух з викидом радіації у повітря. Мешканцям Ньонокси після вибуху запропонували покинути населений пункт[9].

Центральний державний морський випробувальний полігон ВМФ

Біля села Ньонокса знаходиться ракетний полігон Біломорської військово-морської бази, який забезпечує випробування балістичних ракет для атомних підводних човнів. Власне селище полігону називається Сопка і знаходиться в 2 км на північ Ньонокси[10][11].

Населення
Чисельність населення
2002[12] 2010[13]
643 ↘468

Транспорт

Зв'язок Ньонокси з іншим світом здійснюється, в основному, за допомогою залізничної гілки Північної залізниці через Сєвєродвінськ. Станція Ньонокса знаходиться на схід від озера Нижнє у 2 км від села.

Автомобільна дорога до села, станом на літо 2019 року, у процесі будівництва. Вже можливий проїзд на вантажних автомобілях і позашляховиках високої прохідності. Ньонокса та селище Сопка поблизу неї — закрита зона. Для в'їзду потрібна перепустка[14].

Люди, пов'язані з селом

Пам'ятки
Троїцька церква

Основною визначною пам'яткою Ньонокси вважається дерев'яний храмовий ансамбль XVII століття:

  • Троїцька церква (1724) — єдиний в Росії дерев'яний пятишатровый храм[17]
  • Микільська церква (1763)
  • Дзвіниця (1834)

Головним явищем, що заслуговує особливої уваги в старовинному поморському селі Ньонокса, є храмовий ансамбль, побудований цілком з дерева. Жвава торгівля сприяла економічному зростанню села, залучаючи безліч купців з усієї Росії. Прихід у церкві був великий, тому в 1727 році було вирішено побудувати новий храм – трьопрестольну Троїцьку церкву. Пізніше виник храмовий комплекс, цілком виконаний з дерева.

Пам'ятник дерев'яного зодчества включає в себе церкву Живоначальної Трійці 1727 року будівництва, її також називають Троїцькою. Неподалік знаходиться ще одна церква імені Миколи Чудотворця. В центрі композиції височіє дзвіниця.

За весь час свого існування комплекс неодноразово горів, але завжди відновлювався на гроші жителів, пожертвування монастирів і священнослужителів. Троїцьку церкву почали відбудовувати у 1727 році. Церковний майстер Василь Корсаков[18][19] вніс свій особливий стиль в проектування і будівництво церкви. У 21 столітті цей пам'ятник старовини – єдиний збережений на сьогодні в Росії пятишатровый храм, повністю побудований з дерева. Всупереч загальноприйнятій на російській Півночі церковній традиції – зводити «храм про двадцяти стінах», з основою з восьмерика і чотирма прирубами – він хотів створити композицію, завершенням якої стали б шатри і зумів об'єднати традиційне пятивершя російських церков, якого вимагало духовенство, з шатровою традицією півночі. Центральна будівля оточена п'ятьма шатрами, а увінчують їх великі голови куполів. Будівництво тривало три роки і в 1730 році церкву освятили[20].

Церковний комплекс, побудований Корсаковим у Ньоноксі і зведенні ним двох церков у Шуєрецькій волості (нині село Шуєрецьке), визнані шедеврами російського дерев'яного зодчества.

У вересні 1732 року почали відновлювати храм Миколи Чудотворця, який вінчає дев'ятиметрова баня. На місці застарілої дзвіниці після 1834 року церковним майстром В. Заборщиковим з Архангельська була поставлена копія згорілої дзвіниці. З десяти дзвонів зберігся найбільший, вагою в 50 пудів. Він був відлитий у 1764 році на кошти парафіян.

У 1990 році почалася реставрація всіх будівель храмового комплексу, яка ведеться і понині.

Селянин Ю. М. Шульман у своїй книзі «Історія посада Ньонокси» розкрив безліч раніше невідомих сторінок Ньонокси і цього північного краю в цілому[21]. Вивчити невідомі сторінки Російської Півночі допомагає також недавно заснований в селищі краєзнавчий музей.

Галерея
  • Храмовий комплекс XVIII-XIX ст.
  • Троїцька церква (1724)
  • Дзвіниця (1834)
  • Храмовий комплекс
  • Вид на Ньоноксу з дзвіниці
  • Дзвін
  • Музей солі (соляна комора)
  • Річка Ньонокса
  • Хоровод на Усольє
  • Микільська церква (1763)

Примітки
  1. Закон Архангельскої області від 23 вересня 2004 року «О статусе и границах муниципальных образований в Архангельской области»
  2. Шульман Ю. М. История посада Нёноксы: историко-краеведческий очерк / Ю. Шульман. — М.: Фонд Бориса Шергина, 2008. — 356 с., ил. Филиал САФУ в г. Северодвинске. История и культура Русского Севера. Выставку подготовила Шурупова К. В. (зав. сектором). Северный (Арктический) федеральный университет имени М. В. Ломоносова. // narfu.ru 22.03.2013 Проверено 03 апреля 2014 г.
  3. Web ИРБИС. Чарупа, Галина. Счастливейшее место на земле: на празднике Нёноксы прошла презентация книги по истории села / Г. Чарупа // Северный рабочий. — 2008. — 22 июля. — С. 2 : ил., Шульман, Юрий Михайлович (знаток и исследователь истории села Нёнокса, история семьи которого тесно связана с этим древним поморским селом), «История посада Нёноксы». Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine. Проверено 03 апреля 2014 г.
  4. Craik, George Lillie. The History of British Commerce, Volume 1.
  5. Филиал Северодвинского музея в селе Нёнокса
  6. Особенности размежевания.[недоступне посилання з вересня 2019]
  7. В Нёноксе открылся музей соли
  8. На всю Россию знаменитая
  9. Welle (www.dw.com), Deutsche. Жителям села Нёнокса предложили покинуть территорию населенного пункта | DW | 13.08.2019. DW.COM (ru-RU). Процитовано 24 серпня 2019.
  10. Карта Wikimapia
  11. УСТАВ МУНИЦИПАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ «СЕВЕРОДВИНСК». Архів оригіналу за 23 вересня 2013. Процитовано 10 серпня 2019.
  12. Всероссийская перепись населения 2002 года.[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  13. Всероссийская перепись населения 2010 года. Численность по муниципальным образованиям и населенным пунктам Архангельской области. Архів оригіналу за 27 вересня 2013.
  14. Железнодорожная линия Исакогорка — Северодвинск — Нёнокса
  15. Зодчество. Культурное наследие Архангельского Севера. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 20 березня 2009.
  16. Шульман, Юрий Михайлович. От Севастополя до Нёноксы: Владимир Бейтнер — воин, исследователь, писатель / Ю. М. Шульман. М.: Фонд Б. В. Шергина, 2002. — 143 с. Содержание: Шульман, Юрий. «Судьба, где Юг и Север в связь вошли» / Ю. Шульман. Бейтнер, Владимир Флорианович. Действие в Алминском сражении Московского полка 8 сентября 1854 года под непосредственным распоряжением князя Меншикова / Владимир Флорианович Бейтнер; В. Бейтнер «Нёнокса явит пример всей России.» Переписка В. Бейтнера и «Исторический очерк», прочитанный им в Обществе содействия Русской промышленности и торговле.
  17. Нёнокса на сайте малых городов России
  19. Н. Ю. Никулова. . — Т. 469. — ISSN 0869-5652. — DOI:10.7868/s0869565216210222.
  20. Храмовый ансамбль в с. Ненокса под Архангельском
  21. История посада Нёноксы. Юрий Шульман. Фонд Бориса Шергина. "Российская газета".

Див. також

Посилання

Карти
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.