Фігнер Віра Миколаївна

Фігнер (по чоловікові Філіппова) Віра Миколаївна (25 червня (7 липня) 1852(18520707), с. Христофорівка Тетюшінського повіту Казанської губернії — 15 червня 1942, Москва) — революціонерка, терористка, член виконкому «Народної волі», пізніше есерка, письменниця. Увіковічнена на Поверсі спадщини.

Фігнер Віра Миколаївна
Народилася	25 червня (7 липня) 1852 Казань, Казанський повітd, Казанська губернія, Російська імперія
Померла	15 червня 1942(1942-06-15)[1][2][…] (89 років) Москва, СРСР[1] ·пневмонія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	політична активістка, мемуаристка, біограф, письменниця, політична діячка
Alma mater	Цюрихський університет і Q4207781?
Знання мов	російська[3]
Членство	Society of Former Political Prisoners and Exiled Settlersd
Посада	Член Всеросійської ради
Партія	Народна воля і Соціалісти-революціонери
Брати, сестри	Фігнер Микола Миколайович, Lidija Fignerd, Pyotr Fignerd, Yevgeniya Fignerd і Olga Nikolaevna Fignerd
Медіафайли у Вікісховищі

Здобула освіту в Казанському Родіонівському інституті благородних дівиць (1863—1869), у якому надавалося велике значення релігійному вихованню. Проте саме тут стала переконаною атеїсткою, але євангельський принцип «віддати себе цілком обраній меті» став її життєвим кредо.

У 1870 вступає до Казанського університету і в шлюб із судовим слідчим А. В. Філіпповим. У 1872 з ним їде до Швейцарії, де вступає на медичний факультет Цюріхського університету. У Швейцарії знайомиться з народницею Софією Бардіною. У 1873 увійшла до гуртка «Фріч», члени якого склали пізніше ядро «Всеросійської соціально-революційної організації». З 1874 продовжує навчання у Бернському університеті, де знайомиться з Михайлом Бакуніним.

У грудні 1875 повертається до Росії, працює фельдшеркою, бере участь у «ходінні в народ», веде пропаганду серед селян в селі Студенця Самарської губернії. До організації «Земля і воля» Віра Фігнер не входила, але очолюваний нею автономний гурток «сепаратистів» поділяв платформу землевольців і співпрацював з ними. У 1879 брала участь в Воронезькому з'їзді землевольців.

Після розколу «Землі і волі» (1879) стала членкинею Виконавчого комітету «Народної волі». Проводила агітацію серед студентів і військових в Петербурзі та Кронштадті. Бере участь у підготовці замахів на Олександра II в Одесі (1880) і Петербурзі (1881). Після вбивства Олександра II зуміла сховатися. Переїхала до Одеси, де взяла участь (разом з Степаном Халтуріним) у замаху на військового прокурора Стрельникова. Навесні 1883 року в Харкові видана поліції С. П. Дегаєвим, арештована і віддана суду. На процесі 14-ти була засуджена Санкт-Петербурзьким військово-окружним судом до смертної кари (1884), яку замінили безстроковою каторгою.

20 років провела в одиночному ув'язненні в Шліссельбурзькій фортеці. У в'язниці писала вірші (1-е вид.: «Вірші», 1906). З 1904 була на засланні в Архангельській (с. Ньонокса) і Казанській губерніях, у Нижньому Новгороді. У 1906 виїхала за кордон, де взяла участь у захисті російських політв'язнів. З цією метою проводила виступи в різних містах Європи, здійснювала збір грошей, підготувала брошуру про російські в'язниці, яка була перекладена багатьма мовами. У 1907—1909 співпрацювала з есерами, після викриття зради Є. Ф. Азефа вийшла з партії. У 1915 повернулася до Росії.

У травні 1917 року на Всеросійському з'їзді представників Рад Партії конституційних демократів була обрана її почесною членкинею, увійшла до складу виконкому цієї партії. У червні обрана кадетами кандидаткою у члени Установчих зборів.

Жовтневий переворот не прийняла. Зайнялася літературною працею, закінчила розпочату за кордоном книгу спогадів «Зображений працею» (1-е вид., Ч. 1 — 3, 1921—1922) — один з найкращих творів російської мемуаристики. Книга принесла Фігнер всесвітню популярність і була перекладена багатьма іноземними мовами. У ній Фігнер яскраво, талановито і чесно відобразила цілий період в історії російської визвольної боротьби. Її спогади — незамінне історичне джерело.

Віра Фінгер була членкинею Товариства колишніх політкаторжан і засланців, друкувалася в журналі «Каторга і заслання», авторкою біографій народовольців, статей з історії революційного руху в Росії 1870 — 1880-х роках.