Озброєння угрів

Легкоозброєний угорський вершник, фреска Х ст.

Наступальне озброєння складалось із луків, списів, пік, палашей, шабель, мечей та сокир.

Лук був основою зброєю угрів. Це був складний лук, близький за конструкцією до луків «хуннського» або «тюркського» типів. Він мав форму грецької літери сигма (Σ), довжина з натягнутою тетивою складала від 900 до 1200 мм. До IX століття кочовики східноєвропейських степів носили луки зі знятою тетивою у вузьких налуччях (налуччя-панчоха), а вже в цьому столітті з'являється новий тип налуччя у формі половинки луку (налуччя-кобура), у якому лук носився з натягнутою тетивою. На протязі IX століття обидва типа налуччя співіснували (співіснування могло відбуватись у тому числі у рамках комплекту зброї окремого воїна, коли він мав одночасно налуччя-панчоху і налуччя-кобуру), к середині Х століття налуччя нового типа застосовувались в угрів вже дуже широко[1], а к XI століттю вони стають єдиним типом цього виду спорядження[2]. Разом з цим, зображення вершника на чаші із села Мужі (IX століття) демонструє налуччя що мало риси обидвох різновидів — воно має форму схожу з налуччям-кобурою, але одночасно вигнуте подібно до налуччя-панчохи[3]. Лучний комплект — сагайдак, носився на окремому поясі, що застібався гапликом. З лівого боку підвішувались один або два лука у налуччях, у нахиленому положенні, таким чином, що лук був спрямований назад, з правого підвішувався колчан зістрілами [4], розташованими вістрям догори.

Колчани були двох видів. К першому відносились колчани уплощено-циліндричної або трапецієвидної форми із дерева, берести, шкіри. Устя та ніжній край могли бути укріплюватися металом. К поясу такий колчан кріпився за допомогою двох скоб розташованих біля устя — по одній з кожного боку. Другий складали колчани з берести трапецієвидної або усічено-конусної форми, які підвішувались к поясу за допомогою двох петель із кістки або металу, закріплених на одному боці колчана. Таки колчани могли мати в усті своєрідну «кишеню», яка у свою чергу, могла закриватися відкидною кришкою у вигляді шкіряного язика[1].

Довга держакова зброя складалась із списів та пік. Вони мали втулчасті наконечники з витягнуто-трикутною, ланцетовидною формою пера, також у форми листка лавра або верби (списі) та пер пірамідальної форми ромбовидного або квадратного перерізу (піки). Довжина списів та пік складала приблизно 2,5-3 м.[5].

Зовнішні зображення
	Давньоугорський вершник (реконструкция М. Горелика на основі поховання у Манвелівці

Клинкова зброя була репрезентована палашами, шаблями та мечами.

Палаши використовувались уграми у ранній період — до першої четверті Х століття. Вони мали прямий клинок довжиною від 650 до 800 мм і шириною 30-40 мм, товщина клинка біля ефесу складала 4-8 мм. Вістря формувалось плавним закругленням леза на кінці клинка. У перерізу клинок був зазвичай клиноподібної форми, рідше лінзоподібної. Хрестовина ефесу робилась із сталі, кольорових або дорогоцінних металів, вона мала форму прямокутника (бруска) або лодії (сужалась к кінцям). Хрестовини у формі лодії могли мати на кінцях розширення у формі трапеції, серця або кульки, центральна частина хрестовини також могла мати ромбовидне розширення. Руків'я кріпилося на хвостовику всадним способом на клею з послідущою фіксацією заклепкою, але на хвостовиках окремих палашей (і шабель) отворів під заклепку не виявлено. Навершя мало форму циліндра, інколи можливо також грушеподібну. Такий вигляд палаші угрів мали до Х століття у якому їх клинки стали довше, а вістря тепер формувалось плавним заокругленням леза та увігнутим скосом обуха. Останній зазвичай був загострений. Хрестовина у формі лодії майже завжди мала ромбовидне розширення у центрі та розширення на кінцях — у формі кульки, серця або краплі. На руків'ї унизу з'явилась металева фігурна обойма, яка часто робилась як одне ціле з хрестовиною. Навершя були циліндричної, грушеподібної або усічено-конічної форми. Інколи навершя і руків'я крепились к хвостовику однією заклепкою, голівка якої мала кільце для темляка. Піхви, які повторювали контури клинка, виготовлялись із дерева та обтягивались шкірою або тканиною. Металевий прибор піхв складався із наконечника циліндричної форми або усічено-конічної форми, устя зазвичай циліндричної форми та двох скоб у формі літери П, к яким крепились ремінці портупеї[6].

З першої четверті Х століття шабля була головним видом клинкової зброї угрів. Вона мала клинок незначної кривизни (біля 10 мм або більше) довжиною 700—850 мм, шириною 25-30 мм, толщиною біля ефесу 5-8 мм. Вістря формувалось плавним закругленням леза на кінці клинка або заокругленням леза та увігнутим скосом обуха, якій зазвичай був загостреним. Інколи клинок мав слабовиражену єлмань (загострене розширення на кінці клинка з боку обуха) та доли. У перерізу клинок був клиноподібний (трикутний), його поверхня могла частково золотиться та покриватися орнаментом. Хрестовина у формі лодії часто мала ромбоподібне розширення у центрі і розширення на кінцях у формі кульки, груши або краплі. Інколи хрестовині робились з кістки або дерева та покривались металевими накладками. Руків'я, яке мало невеликий нахил у бік клинка, робилось з кістки або дерева та могло покриватись шкірою або тканиною. Воно крепилось всадним способом та фіксувалось зазвичай однією заклепкою. Металеве навершя мало грушоподібну, кулеподібну або наперсткоподібну форму. Піхви, які повторювали контури клинка, виготовлялись із дерева та обтягивались шкірою або тканиною. Металевий прибор піхв складався із наконечника циліндричної форми або усічено-конічної форми, устя зазвичай циліндричної форми та двох скоб у формі літери П, к яким крепились ремінці портупеї. Наконечник інколи міг бути значної довжини — до 1/3 або 1/5 загальної довжини піхв, наконечник усічено-конічної форми також інколи мав кінець у вигляді кулі[7].

Угри використовували мечи трьох різновидів. К першій відносились мечи з вузьким клинками зазвичай лінзоподібного перерізу, ефес яких був подібним або аналогічним ефесам палашей і шабель. К другій відносились мечи з клинками каролінзького типу, що мали тоді розповсюдження по усій Європі, але з ефесами шабельної форми, включаючи нахилене руків'я. К третій відносились мечи звичайного каролінзького типу, частина з яких відрізнялась від загальноєвропейських оформленням ефесу в угорському стилі, зазвичай у вигляді рослинного орнаменту[8]. Крім цього, на території Угорщини був знайдений принаймні один меч візантійського типу — у похованні Х століття в селі Кунагота[9].

Угри також використовували невелики сокирки-чекани, обух яких мав вигляд молотка або клина. Така зброя з'явилась в них внаслідок контактів з представниками булгарської, хазарської та аланської військової знаті. Можливо, як і у аланів, сокирки-чекани мали підкреслювати високий соціальний статус свого власника, його приналежність до військової аристократії або племінної верхівки[5].

Судина з Надьсентміклоського
скарбу, IX-X ст.

Зображення вершника

Промальовка

Захисне озброєння складалось із шоломів, кольчуг, ламелярних панцирів і, можливо, щитів. Шоломи були двох видів: конічні, сфероконічні або яйцеподібні шоломи клепано-сегментної конструкції і монолітні куполоподібні. Конічні шоломи клепано-сегментної конструкції відомі тільки по зображенням — зображення вершника на чаші із села Мужі (IX століття) і зображення вершника на золотий судині із Надь-Сент-Міклош (IX—X століття). Останнього М. Горелик вважає кабаром. Обидва шоломи мають обод і кольчужну кругову бармицю — на чаші із Мужей вона ймовірно закриває усе обличчя, окрім очей[10].

Клепано-сегментні шоломи складалися із чотирьох або восьмі металевих пластин з'єднаних заклепками і увінчаних навершям. Такий шолом міг бути оснащений бармицею, яка могла бути круговою (шолом из Печа, припущення) та Т-подібною носовою пластиною (шолом із Каранаево) подібно до норманських шоломів. Шолом із Лагерево також має прямокутну пластину прикріплену к нижньому краю потиличної частини купола — ймовірно призначену для кріплення бармиці. Усього відомо чотири сфероконічних шоломів клепано-сегментної конструкції пов'язаних з уграми — три знайдено на території Південного Уралу (Житимак, Лагерево, Каранаєво), один зберігається у Археологічному музеї угорського міста Печ[11]. М. Горелик включає до цієї групи шоломів також шолом із кургана 41, що у Гньоздово (IX—X століття), якій він інтерпретує як кабарський. Цей шолом відрізняється ажурними декором ободу і металевих смуг, яки закривають зверху сегменти купола[12].

Яйцеподібний шолом клепано-сегментної конструкції відомий один — знайдений у похованні біля села Манвелівки Дніпропетровської області у складі богатого комплекту наступального і захисного озброєння датованого IX століттям. Шолом складається із сегментів з хвилеподібними краями з'єднаних заклепками, прямокутною пластиною зверху і вузьким ободом складеним із окремих пластинок внизу. Над чолом пластина трохи ширша і увінчана трьома пластинками, що формують тризубець, внизу вона має залишки носової пластини[13].

Монолітні шоломи куполоподібної форми з'явилися в угрів у кінці Х століття під впливом контактів з військовою культурою Західної Європи. Такий шолом відомий лише один — із села Немія Вінницької області. Він має відносно невелику висоту і дві срібні орнаментовані накладки — одну навколо ободу з рослинним орнаментом, і чолову з антропоморфним умовним зображенням обличчя (видні ніс і очі). Конструктивно цей шолом близок до таких європейських шоломів як шоломи із Оломоуця, кілька шоломів Святого Вацлава, шоломи із колекції фон Кінбуша та інші[14].

Захист корпусу в угрів був забезпечений кольчугами та ламелярними панцирами.

Угорські кольчуги були довжиною до колін, рукави доходили до локтей[5]. Зображення таких кольчуг мають вершники на чаші із села Мужі (одягнута під ламелярний панцир) і судині із Надь-Сент-Міклош, фрагменти кольчуг знайдені в Лагерево і біля Манвелівки[15].

Ламелярний панцир надягнутий на кольчугу зображений на чаші із села Мужі. Він складається із нагрудної та наспинної частин з'єднаних лямками на плечах, знизу приєднані довгі набедреники. Подібний комплект — кольчуга з ламелярним панцирем — був знайдений біля Манвелівки. Також зображення ламелярного панцира мається на оковці рогу з Чорної могили у Чернігові — за думкою Горелика ріг (ритон) є витвором кабарського мистецтва[10].

Захист кінцівок репрезентований на судині з Надь-Сент-Міклош та має вигляд поножів і наручнів з вертикальних металевих смуг приклепаних до шкіряних ремінців (шинний захист). Така конструкція була типовою для хазарських обладунків[16].

Щити ймовірно використовувались уграми дуже обмежено[14].

• Алексинский Д. П. Мадьярская легкая конница. IX—XI вв. // Всадники войны / Алексинский Д. П., Жуков К. А., Бутягин А. М. [та ін.]. — СПб. : Полигон, 2005. — Кн. 1. Кавалерия Европы. — 488 с. — ISBN 5-89173-277-7.
• Горелик М. В. Образ мужа-воина в Кабарии-Угрии-Руси // Культуры евразийских степей второй половины I тысячелетия н.э. (из истории костюма) / отв.редактор Д. А. Сташенков. — Самара. — Т. 1. — ISBN 5-89716-026-0.
• Горелик М. В. Латная конница древних венгров // Археология евразийских степей. — 2017. — № 5. — С. 272—279. — ISSN 2587-6112.
• Эрдели И. Венгры в конце IX—X в. // Археология Венгрии : конец II тысячелетия до н.э. — I тысячелетие н.э. / Отв. редакторы В. С. Титов, И. Эрдели. — М. : Наука, 1986.