Олександра Загурська

Олександра Загурська (пол. Aleksandra Zagórska), у першому шлюбі Бічан, вона ж Олександра Беднаж (народилася 22 червня 1882 року в Любліні[1], померла 14 квітня 1965 року у Варшаві) — польська військовичка, підполковник Війська Польського, солдат Польських легіонів, організаторка і командуюча добровільчого жіночого легіону[2].

Олександра Загурська
пол. Aleksandra Zagórska
Народилася 14 квітня 1884(1884-04-14)
Люблін, Королівство Польське (1815–1915), Російська імперія
Померла 14 квітня 1965(1965-04-14) (81 рік)
Варшава, Польська Народна Республіка
Поховання Bródno Cemeteryd
Країна  Польща
Діяльність офіцерка
Alma mater Ягеллонський університет
Знання мов польська
Учасник Перша світова війна, Польсько-українська війна 1918—1919, Польсько-радянська війна 1920 і Битва за Львів (1918)
Військове звання підполковник
Рід Q63532461?
У шлюбі з Роман Загурськийd
Діти Юрек Бічан
Нагороди

Почесний знак «Орлята»d

Біографія
Олександра Загурська (позаду) з членами Добровольчого жіночого легіону у 1920 році

Народилася Любліні в сім'ї Антонія та Флори Любич-Радзимінських. Дитинство вона провела в Сандомирі. З 1894 року відвідувала середню школу в Замості, а з 1895 року — гімназію в Радомі.

З 1904 року навчалася в Ягеллонському університеті. Цього ж року вона вступила до Польської соціалістичної партії.

У 1906 році вона разом із Чеславом Свірським заснувала підпільний цех з виробництва вибухових речовин. Її вибухівка, серед іншого, застосовувалась під час акції «Кривава середа». У листопаді 1906 року вона отруїлася випарами гримучої ртуті, з якої виготовляли бомби. З цієї причини вона лікувалася в Закопаному. Після одужання вона повернулася до Варшави, де продовжувала брати участь у бойових операціях. У липні 1907 року Загурська брала участь у невдалому замаху на поїзд у місті Лапи, що перевозив російський солдатів Волинського полку. У березні 1908 року вона була заарештована та ув'язнена у місті Павяк.

Давши хабар, вона отримала тимчасове звільнення в жовтні 1908 року, але, щоб уникнути суду, втекла до Галичини. Вона поселилася у Львові.

У Львові в 1911 році Загурська вступила до Активного бойового союзу та до Стрілецького союзу. Вона була організаторкою жіночих команд Польської військової організації.

Під час Першої світової війни О.Загурська стала організаторкою жіночої служби розвідки 1-ї бригади польських легіонів. У званні майора брала участь у битві за Львів у 1918—1919 роках під час польсько-української війни. Вона організувала загін зв'язківців, її ад'ютанткою була Станіслава Палеолог. 4 листопада 1918 року Загурська організувала жіночу воєнізовану організацію «Добровольчий жіночий легіон». 21 листопада 1918 у боях за Львів загинув її єдиний син Єжи, який мав на той час 14 років.

Після закінчення бойових дій у Львові вона взяла участь в організації жіночої міліції у складі Міської громадської охорони[3]. Учасниці Добровольчого жіночого легіону брали активну участь у війні з більшовиками. 1 квітня 1920 року вона була призначена головою добровольчого жіночого легіону мобілізаційного відділу Першого відділу штабу Міністерства військових справ у Варшаві[4]. 1 жовтня 1921 року за власним бажанням її звільнили від діючої військової служби[5] у званні підполковника.

У міжвоєнний період, у 1922—1924 роках, вона мешкала у Кракові, а з 1927 року у Львові, де її чоловік керував психіатричною лікарнею. Після смерті чоловіка вона переїхала до Радоща під Варшавою, і працювала в шкільній раді Варшави, організовуючи літні табори для дітей.

У 1928 році вона організувала Асоціацію польських легіонерів, працюючи до 1939 року її президентом. Після Другої світової війни, щоб уникнути репресій з боку комуністів, ховалася під ім'ям Олександри Беднаж . Олександра Загурська померла 14 квітня 1965 року у віці 80 років. Похована на Брудновському цвинтарі.

Особисте життя

Від першого шлюбу в неї народився єдиний син Єжи, який у віці чотирнадцяти років брав участь у битвах за Львів та загинув.[6][7][8][9] . Другим її чоловіком був львівський лікар-психіатр Роман Загурський, з яким вона мешкала у львівському селі Кульпарків . Її чоловік був завідуючим Інституту психічнохворих у Кульпаркові (сучасна Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня). Він помер 1927 року від пневмонії.

Нагороди

Примітки
  1. Iwona Szaleniec, Jurek Bitschan — orlątko rodem z Czeladzi, Czeladź 2018, s. 58-61.
  2. Anna Marcinkiewicz-Gołaś, Ochotnicza Legia Kobiet: 1918—1922, Warszawa, PAT, 2006.
  3. Obrona Lwowa. 1–22 listopada 1918. Tom 2. Źródła do dziejów walk o Lwów i województwa południowo-wschodnie 1918-1920. Relacje uczestników. Warszawa. 1993. с. 470. ISBN 83-85218-56-4.
  4. Zarys Historii Wojennej O. L. K. (Ochotnicza Legia Kobiet). Warszawa: Wojskowe Biuro Historyczne. 1931. с. 31.
  5. Polska Zbrojna Nr 17 z 25 października 1921 r. s. 3.
  6. Dla Ciebie Polsko Orlęta Lwowskie. Dziecko – bohater. nr 16 z 1 listopada 1925. с. 16.
  7. W obronie Lwowa i Kresów Wschodnich. Polegli od 1-go Listopada 1918 do 30-go Czerwca 1919, Nakładem Straży Mogił Polskich Bohaterów, Lwów 1926, s. 79–80.
  8. Z żałobnej karty. Nr 2 (9). Koło Lwowian w Londynie. listopad 1965. с. 100.
  9. Walka i śmierć Orlęcia. Nr 27. Koło Lwowian w Londynie. grudzień 1974. с. 11–13.
  10. Rozporządzenia Ministra Spraw Wojskowych. Ministerstwo Spraw Wojskowych. nr 12 z 10 maja 1922. с. 377.
  11. Ze spraw kobiecych. Odznaczenie Krzyżem Walecznych. nr 161 z 27 lipca 1922. с. 3.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.