Олива (село)
Оли́ва — село в Україні, в Вишгородському районі Київської області. Розташоване за 30 км від центру громади і за 25 км від залізничної станції Тетерів. Дворів — 201, населення становить 319 осіб. День села відзначається 21 листопада. Село належить до IV-ї зони посиленого радіоекологічного контролю[2].
село Олива | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Київська область |
Район/міськрада | Вишгородський |
Рада | Іванківська селищна громада |
Облікова картка | облікова картка |
Основні дані | |
Перша згадка | XVII століття |
Населення | 319 |
Площа | 1,3 км² |
Поштовий індекс | 07242 |
Телефонний код | +380 4591 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°52′54″ пн. ш. 29°32′52″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
148 м[1] |
Відстань до обласного центру |
до 100 км |
Відстань до районного центру |
30 км |
Найближча залізнична станція | Тетерів |
Відстань до залізничної станції |
25 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | с. Олива |
Карта | |
Олива | |
Олива | |
Мапа | |
|
Історія
Перші згадки про село відносяться до XVII століття. Назва села походить від роду занять його мешканців — виготовлення оливи — олієподібної речовини, про що свідчить велика кількість дерев'яного вугілля і попелу, скупченого в окремих місцях. Із сусідніх сіл та навколишніх волостей безземельні селяни-орендарі оселялися в Оливі. Орендували землю і поляки, які переселялися з інших місць[2].
Село входило до Радомишльського повіту Київської губернії. В Сказаннях про населені місцевості Київської губернії, виданих у 1864 році, Лаврентій Похилевич писав:
Олива, при струмку Жировець за 4-ри версти від Старовичів. Мешканців обох статей 86; землі 1716 десятин. Належить Камелії Іздебській[3].
У грудні 1917 року в селі створено комнезам. У 1924 році в селі було побудовано і відкрито початкову школу на два класи — польський і український. Польський клас проіснував до 1928 року. У 1926 році в селі було організоване Товариство спільної обробки землі, ініціаторами створення якого стали Іван та Оксана Петренки[2].
1926 року було організовано СОЗ – товариство селян, які спільними силами обробляли землю.
У 1929-1930 роках почалась колективізація. Спочатку колгосп мав назву «ім. Чубаря», а потім – «Зоря комунізму».
Голодомор 1932-1933
Під час Голодомору 1932—1933 років багато мешканців села померли. За свідченнями очевидців достеменно вдалося встановити прізвища тільки 6 осіб, що загинули від голоду. На сьогодні в селі проживає 26 осіб, які пережили голод 1932—1933 років.
Мартиролог жителів с. Олива — жертв Голодомору 1932—1933 років укладений за свідченнями очевидців Фещенко С. П., 1926 р.н.; Даниленко П. В.,1923 р.н.; Ільницької Н. О., 1929 р.н., записаними у 2008 р. Івашко Ю. М., завідувачкою клубу[4].
- Галіцький Кароль Герасимович
- Грищенко Галина
- Доценко Ольга Максимівна
- Метлицька Вікторія
- Мурга Олександра Миколаївна
- Романенко Петро
Радянсько-німецька війна
У жовтні 1941 року село було окуповане німецькими військами. Частина мешканців села воювала в партизанському загоні. У листопаді 1943 село було відвойоване радянськими військами. За мужність, виявлену на фронтах німецько-радянської війни, 80 жителів нагороджено орденами і медалями СРСР.
У 1949 році в селі відкрили школу, яка стала семирічною. У 1974 році її закрили. У 1954 році відбулося укрупнення колгоспу «Прогрес». До його складу увійшли землі сіл Захарівки і Старовичів. Колгосп мав 2,3 тисяч га сільськогосподарських угідь, з них 1,6 тисяч га орної землі[5]. Колгосп проіснував до 2000 року. На його базі було утворене СТОВ «Смерека».
Сучасність
Нині основне заняття населення — ведення підсобного господарства.
У селі працюють клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, три магазини, відділення зв'язку, державне агролісництво.
Примітки
- Погода в Оливі
- Хто є хто в Україні. Міста і села України. Київщина
- рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864. стор. 163.
- Національна книга пам'яті жертв Голодомору. Іванківський район. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 10 листопада 2016.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.