Онищук Антін Іванович

Народився Антін Онищук у Коломиї 7 червня 1883 року.

1901 року закінчив Станиславівську вчительську гімназію і поїхав у с. Зелениця (в Ґорґанах). Створив у селі початкову школу (до 1-го класу пішло 16 учнів) й став у ній першим учителем.

Навчав місцевих селян вирощувати в особливих кліматичних умовах гір високоврожайні сорти картоплі та племінну худобу. Створив у селі читальню «Просвіти», допоміг селянам відкрити крамничку й організувати позичкову касу.

Школа у селі Зелениця.

Під впливом Володимира Гнатюка зайнявся фольклористичними дослідженнями.

У 1912 році, з ініціативи Антіна Онищука, у Снятині в Окружному Відділі «Взаїмної помочі галицьких і буковинських учителів і учительок» було засновано етнографічну секцію. Учасники секції записували фольклор, збирали предмети декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема дитячі забавки[2].

Антін Онищук сформував колекції: «забавки (хлопців) їхнього власноручного виробу» — 16 предметів, та «бички» (новорічна забава-ворожіння за участю хлопців) — 22 предмети у селі Прутівка (до 1947 р. Карлів) Снятинського району Івано-Франківської області; Антіном Онищуком та Марією Слюзарівною — «забавки (дівчат) їхнього власноручного виробу» — 14 предметів у селах Прутівка, Іллінці, Тулуків Снятинського району Івано-Франківської області. Збірка готувалася до експонування на Виставці домашнього промислу в Коломиї 1912 року, після чого збирачі мали намір подарувати її Музеєві старинностей Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.[3].

Автор праць «Матеріали до гуцульської демонології», «Останки первісної культури гуцулів», «Народна пожива в Зелениці», «Народний календар у Зелениці та вірування, що в'яжуться з поодинокими днями у році». Вони були високо оцінені Гнатюком і частково опубліковані в редагованому ним «Етнографічному збірнику» (частину записів не опубліковано, зберегаються в архівах).[4]

До 1914 р. — співробітник Етнографічної Комісії НТШ у Львові[1].

У Першу світову війну був мобілізований у австрійську армію — служив санітаром.

В час існування ЗУНР — Делегат Української Національної Ради ЗУНР від Снятинського повіту.[5] Після війни опинився на теренах УСРР[4].

1920-ті рр. — співробітник Кабінету антропології етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН, учений секретар Етнографічної комісії ВУАН, потім старший науковий співробітник Всеукраїнського історичного музею у Києві (Українського державного історичного музею)[1]. На цій посаді був причетним до переслідування Д. Щербаківського[6].

У фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського зберігається клопотання керівництва Музею антропології та етнології до Комітету допомоги вченим, де, зокрема, йдеться: «З огляду на те, що вчений спеціаліст Антін Іванович Онищук, що зараз перебуває на Чернігівщині, виконуючи спеціальне доручення щодо збирання етнографічного матеріалу, залишився майже зовсім без чобіт, а при тому ще й не може прибути до Києва з приводу нездужання — Музей звертається до Комітету з проханням не відмовити видати одну пару взуття для передачі А. І. Онищукові».

Сприяв виданню «Етнографічного вісника ВУАН»[4].

Засланий 1934 року[1].

7 серпня 1937 року заарештований НКВД, був утримуваний у Лук'янівській в'язниці в Києві.

Постановою Народного комісара внутрішніх справ СРСР і прокурора СРСР від 14 жовтня 1937 р. засуджений до розстрілу. Підстава — ст. 54-1-а (зрада Батьківщині) та ст. 54-23 (активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни) Кримінального кодексу УРСР[4]. Вирок виконали через 29 жовтня 1937 р.

Як вважають, похований у Биківнянському лісі.

3 серпня 1983 року родина Антіна Онищука отримала довідку: «Дело по обвинению Онищука А. И., 1883 года рождения, до ареста 7 августа 1937 года работавшего старшим научным сотрудником Укр. государственного исторического музея в городе Киеве, пересмотрено военным трибуналом Киевского военного округа 29 июля 1983 г. … Онищук А. И. по данному делу реабилитирован посмертно».

• Дружина — Ядвіга Онищук
• Доньки:
  • Ольга Антонівна Онищук
  • Наталія-Іоанна Антонівна Онищук
  • Мирослава Антонівна Онищук
• Онуки:
  • Онука — Гузенко Лідія, вчителька-пенсіонерка, мешкає в Києві[4].

У жовтні 2002 року було вставлено пам'ятник Антіну Онищуку з нагоди 120 річчя – першого вчителя в Черниківський школі. У цей же ж день в школі відкрився музей, де зараз зберігаються письмові перекази Онищука, в яких він записував історію села, різні легенди та багато іншого.

• Антін Онищук. Матеріяли до гуцульської демонольоґії. Записав в Зеленици, Надвірнянського повіта, 1907—1908 рр. […] народний учитель. Материяли до української етнольоґії. — Львів, 1909. — Т. XI. — Ч. 2. — С. 1—139.
• Антін Онищук. Останки первісної культури у Гуцулів. Записано в Зеленій, Надвірнянського повіту. Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 159—177.
• Антін Онищук. З народнього життя Гуцулів. Матеріали до українсько-руської етнології. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 90–158.
• Антін Онищук. Народний календар у Зеленици, Надвірнянського повіту (на Гуцульщинї). Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. —Т. XV. — С.1—61.

• Петро Арсенич. Етнографічна діяльність Антона Онищука // Народна творчість та етнографія, № 4, 1989

• Онищук Антін // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1216. — 1000 екз.
• Матеріяли до української етнольоґії. Т. XV