Ґорґани

Масив простягається на 80 км з північного заходу (від Вишківського (Торунського) перевалу (941 м) на південний схід (до Татарського (Яблуницького) перевалу), ширина становить близько 40 км. На заході долини Мізунки і Ріки відмежовують їх від Бескидів, а на сході долини Прутця й Прута — від Чорногори та Покутсько-Буковинських Карпат. Ландшафти Ґорґан характеризуються доволі своєрідною будовою: мають не дуже великі висоти (в середньому 1400—1500 м), однак зі значними перепадами.[1]

• Ґорґани, як синонім — «ґорґотати», «ґорґотіти», «скреґотіти», «скрекотати». Тобто, коли масивні брили каменю, що вкривають вершини гір, рухаються по схилах гір, то створюють шум, глухі звуки — ґорготіння (скреготіння).[2]

• Горгони (грец.) — міфологічні страхітливі чудовиська.[2]

Назва Ґорґан походить від румунського слова «gоrgan» — курган. Тут є декілька вершин з назвою «Ґорґан»: Малий Ґорґан, Ґорґан Вишківський, Ґорґан Ілемський, Кінець Ґорґану та інші.[3]

Зі сходу на захід Ґорґани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні).

Крайові низькогірні Ґорґани — група низьковисотних гірських хребтів, витягнутих у південно-східному напрямку між Свічею та Прутом і охоплюють приблизно Берегову та Орівську скиби. Поперечні долини головних річок тут сильно розчленовані. Межиріччя цих річок настільки розчленовані, що типово карпатське південно-східне простягання хребтів порушене, і вододіли між відрізками головних річок іноді витягнуті паралельно до долин, тобто на північний схід.[1]

Зовнішні (Скибові) Ґорґани — група середньогірних ландшафтів, які займають найвищу частину Ґорґан. Зовнішні Ґорґани розташовані у межах трьох скибових структур — Сколівської, Парашки і Зелем'янки. Абсолютна висота гір тут сягає 1600—1800 м. Зовнішні Ґорґани складаються з трьох гірських пасом, які пов'язані з відповідними скибами. Північне пасмо фіксується хребтами Лютий, Лисий, Нягрин, Стовба, Верхній Сеглис, Гриньків, Чорногорець. Середнє Пасмо — найвищі хребти Ґорґан: Хом, Пустошак, Аршиця, Ігровище, Сивуля, Довбушанка, Хом'як та інші. Південне пасмо розташоване у верхів'ях головних карпатських річок і складається з дуже розгалужених хребтів: Ілемського, Грофа, Дарівського та інших.[1]

Зовнішні Ґорґани поділяються на декілька районів: Свіцько-Мізунські Ґорґани (межиріччя Свічі-Мізунки-Лужанки-Сукілю), Аршиця-Ілемські Ґорґани (межиріччя Свічі-Лімниці), Верхнєлімницькі Ґорґани (у верхів'ї р. Лімниці), Сивулянсько-Станимирські Ґорґани (у верхів'ї р. Бистриці Солотвинської), Довбушанські Ґорґани (між долинами Бистриці Надвірнянської і Пруту), Запрутські Ґорґани (межиріччя Прута-Черемоша). У Довбушанських Ґорґанах повсюди — на схилах гір і на вершинах гребенів, де виходять на поверхню пісковики, розвинені ґреготи.[1] Потоки Ростока, Ялови та Соколов впадають у річку Мизунку. Потік Дощинка впадає у річку Бистрицю Солотвинську.

Привододільні (Внутрішні) Ґорґани — група середньовисотних гірських хребтів, які розташовані на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей. Переважні висоти 1300—1500 м, максимальна — 1788 м. У північно-західній частині Привододільних Ґорґан — масивні хребти: Пішконя, Стримба, Передня та інші, розчленовані долинами річок Ріки, Тереблі, Тересви та їхніми притоками. У південно-східній частині — хребет Братківський (вершини: Братківська — 1788 м, Гропа — 1763 м, Чорна Клева — 1719 м), розчленований верхів'ями річок Чорної Тиси та Бистриці Надвірнянської. Хребти Привододільних (Внутрішніх) Ґорґан мають вузькі пасма й круті схили. Ґреготи тут менш поширені і трапляються лише на тих хребтах, які заходять або в Скибову зону (Кінець Ґорґан), або в зону Магури (Чорна Клева). У порівнянні зі Скибовими Ґорґанами тут складки є ширшими й менше насунуті одна на одну. Хребти є масивнішими й розділені поміж собою чіткими зниженнями.[1]

З півночі на південь Ґорґани складаються з трьох великих частин, відділених одна від іншої глибокими річковими долинами. Зокрема, Північні Ґорґани обмежені Мизункою та Лімницею і включають такі найвищі гори: Молода (1723 м), Ґрофа (1748 м), Попадя (1740 м); Центральні Ґорґани — найвища частина гірського масиву — обмежені Лімницею та Бистрицею Надвірнянською і розділені навпіл неглибокою долиною Бистриці Солотвинської, включають такі вершини: Ігровець (1804 м), Сивуля Велика (1836 м), Сивуля Мала (1818 м); Південні Ґорґани обмежуються долинами Бистриці Надвірнянської та Пруту, і включають гори: Братківська (1788 м), Чорна Клева (1719 м), Довбушанка (1754 м), Синяк (1665 м). Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах кам'яні осипища (місцева назва «ґо́рґани» (наголос на перший склад) або «ґрехоти», «ґреготи» . Основні хребти розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складаються здебільшого з пісковиків. На річках — пороги, водоспади. Є невеликі озера.

Стримба

Питання зледеніння Ґорґан досі ще не з'ясоване. Сліди зледеніння у Ґорґанах хоча й типові, однак нечисленні і зв'язані з певними літологічними комплексами різної стійкості. На думку Матвіїва В. П., Ґорґани, імовірно, зазнали риського і вюрмського зледенінь у середньому плейстоцені.[4]

Е. Роммер на основі морфометричного аналізу хребтів Карпат дійшов висновку, що у плейстоцені Ґорґани підлягали фірновому зледенінню. На думку вченого, основною причиною утворення льодовиків були: значна висота (не нижче 1700 м н.р.м.), масивність гірських хребтів (ширина яких на висоті 1500 м н.р.м. не менше 2 км) і кліматичні умови.[4]

Над територією, покритою материковим льодом, виникла область високого тиску, від якої в напрямку Карпат дули постійні вітри. Ці вітри, проходячи над вологою тундрою і піднімаючись вверх по схилах крайових хребтів, зволожувались і приносили у центральні райони Карпат значну кількість опадів. Опади у вигляді снігу покривали голі, непокриті рослинністю гірські схили, оскільки верхня межа лісу в цей період була значно нижче від сучасної. Температурні умови сприяли акумуляції снігу, який нагромаджувався спочатку на північних, а пізніше і на південних схилах найвищих хребтів Ґорган. У районах, які прилягали до фірнових полів, йшло інтенсивне морозне вивітрювання, про що свідчить наявність ґреготів.[4]

Слідів долинних льодовиків у Ґорґанах не виявлено, однак Б. М. Іванов допускає можливість їхнього існування у плейстоцені. Невеликі долинні льодовики, на думку Б. М. Іванова, опускалися з вершин г. Високої по долині потоку Кужменець, а також з вершин Грофа і Попадя. Гірські хребти Сивулі, Ігровища і Довбушанки зазнали карового заледеніння, про що свідчать цирки і напівцирки на схилах ряду вершин. Снігова лінія в Українських Карпатах опустилася до 1450—1500 м.[4]

Синяк

Негрова-Короткан

Рослинність представлена ялицево-буково-смерековими лісами з переважанням бука і ялиці, що підіймаються до висот 850—900 м; смереково-ялицево-буковими лісами, з переважанням смереки, що підіймаються до висот 950—1000 м; смерековими лісами.

Ландшафтна (природна) верхня межа лісу (ВМЛ) проходить на висоті 1500—1600 м і представлена смерековими і кедрово-смерековими деревостанами. На північно-східних схилах Ґорґанів кедр поширений до висоти 1630 м, на південно-західних — до 1495 м на хребеті Тавпіширка. Поширені кедрово-смерекові ліси у ландшафтах Ґорганів на всіх експозиціях у межах висот 1180—1500 м. Один із найбільших осередків кедру тут є в басейні р. Молода на південних схилах крутістю 25-30° у межах висот 1400—1500 м. До висоти 1 600—1 650 м проростають лише поодинокі біогрупи кедру.[5]

Найвище ВМЛ проходить у ландшафті Сивуля — на південно-західних схилах г. Сивуля на висоті 1650 м. Декілька десятків екземплярів сосни кедрової В. І. Комендар (1966) знаходив в урочищі «Тавпіширка», під горою Попадя, в смерековому рідколіссі урочища «Кедрин». І. М Берко (цит. за: В. И. Комендар, 1966) знаходив сосну кедрову в зоні ВМЛ у масивах Ґрофа, Окола, Ґорґан, вершинах Ялова, Сивуля, Висока і в смерековому рідколіссі на горі Яйко-Перегінське. Немало сосни кедрової трапляється у ПТК у смузі ВМЛ на Ротилі, Ґреґоті (особливо у привододільній зоні Ґорґан). Поодинокі екземпляри сосни кедрової трапляються у ПТК південних схилів г. Негрова на висоті 1420 м н.р.м. у верхів'ї р. Лімниці на г. Яйко (1500 м н.р.м.) розташований кедровий заповідник площею 270 га. Максимальна висота, на яку піднімається сосна кедрова в ландшафтах Українських Карпат,— 1635 м н.р.м. На такій висоті вона виявлена у Довбушанському ландшафті. В урочищі Малий Конюсяк сосна кедрова зростає на висоті 1620 м н.р.м.[6]

Від висот 1350—1500 м починається чагарникове криволісся із сосни гірської («жерепу»), а вище 1670 м — кам'яні розсипища, альпійських лук (полонин) немає. По долинах річок, на терасах розміщуються післялісові луки, які виникли в результаті вирубування лісів, а зруби використовувались як сінокоси або пасовища. Післялісові луки є рефугіумами рідкісних, зникаючих і червонокнижних видів, зокрема, арніки гірської (Arnica montana), купальниці європейської (Trollius europeus), лілії лісової (Lilium martagon), підсніжника білого (Galanthus nivalis), білоцвіту весняного (Leucojum vernum), різноманітних орхідей (Orchideaceae) тощо.

Тваринний світ представлений 10 видами риб, 9 видами амфібій, 5 видами плазунів, 42 видами ссавців та 75 видами птахів. З-поміж безхребетних численними є комахи з рядів твердокрилих, перетинчастокрилих, лускокрилих та двокрилих. З твердокрилих найбільш численні родини жуків-турунів (134 види) і жуків-вусачів (82 види).

Грофа

Південно-східну частину Ґорґан займає Карпатський природний національний парк, масиви гір Довбушанки та Полєнський займає Природний Заповідник «Ґорґани» (5 тис. га), масиви гір Попадя й Ґрофа охоплює Ландшафтний заказник «Ґрофа». Ці природно-заповідні території створені для збереження реліктової сосни кедрової європейської (Pinus cembra).

Офіційне відвідування природного заповідника «Ґорґани» з туристичною метою повністю заборонено.[7][8] Дозволені туристичні маршрути відсутні. Оглянути природоохоронні об'єкти Ґорґан можна тільки з науковою метою за наявності дозволу керівництва заповідника та у обов'язковому супроводі працівника заповідника. На території заповідника існують науково-пізнавальні стежки для цих цілей загальною протяжністю 38,4 км.

Попадя

• Аршиця
• Борсукова
• Ґорґан
• Довбушанка
• Ігровище
• Братківський
• Паренки
• Сивуля
• Синяк
• Стримба
• Чортки
• Явірник

Полонина Хом'яків

• Велика Сивуля (1836 м)
• Мала Сивуля (1818 м)
• Ігровець (1804 м)
• Висока (1803 м)
• Братківська (1788 м)
• Ґропа (1763 м)
• Довбушанка (1754 м)
• Ґрофа (1748 м)
• Попадя (1740 м)
• Ведмежик (1735 м)
• Паренки (1735 м)
• Молода (1723 м)
• Стримба (1719 м)
• Чорна Клева (1719 м)
• Дурня (1709 м)
• Боревка (1694 м)
• Буштул (1691 м)
• Яйко-Ілемське (1679 м)
• Боярин (Короткан) (1679 м)
• Поленський (1674 м)
• Берть (1666 м)
• Синяк (1665 м)
• Яйко-Перегінське (1595 м)
• Ґорґан Ілемський (1587 м)
• Хом'як (1542 м)

• Вершини Українських Карпат

• Буковель зазіхнув на заповідник Ґорґани (укр.)
• Gorgan // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 706. (пол.)

• Байцар Андрій. Верхня межа лісу в ландшафтах Українських Карпат, її охорона та оптимізація / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 45.- Львів, 2014.
• Байцар Андрій. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
• Байцар Андрій.Верхня межа лісу в ландшафтах Ґорган https://baitsar.blogspot.com/2019/07/blog-post_94.html</ref>