Опришківська сільська рада

Село Опришки належить до тих місць, які були заселені ще з давніх часів. Про це свідчать залишки ліпного посуду бронзової доби та могил епохи бронзи, коли Придніпровську низовину заселяли кімерійці та скіфи.[1]

На початку нашої ери територія села входила до розселення стародавнього східнослов'янського племені полян, але поселень цього часу у межах сільської ради не виявленою.[1]

У добу середньовіччя ця місцевість займала прикордонне положення між Руськими землями (Переяславське князівство) та Диким Полем, де кочували печеніги, хозари, татари. Про це свідчать гідроніми Кагамлик, Кагамличок (з тюркської «Каган-ерлик» — володіння Кагана) та топоніми села Битакове Озеро — Черкаси, Черкеси (з тюркської «Чири-Киси», «Чири-Киши»- люди воїни). Тому вважають, що село Битакове Озеро було заселене ще за часів набігів на руські землі кочових тюркомовних народів. А виник він як форпост у боротьбі Русі з кочовиками. Географічне положення кутка Черкеси таке, що саме тут була нейтральна земля між Кагамликом та Сулою. Далі за Сулою жили слов'яни, а за річками Кагамлик, Омельник, Псел — кочівники, бо названі гідроніми та майже всі на сході та півдні України — тюркського походження.[1]

Постійне поселення на території Опришок з'явилось десь у 14 ст., про що свідчать залишки гончарних виробів до козацької та козацької доби. Землі села та його околиць потрапили до складу Великого князівства Литовського — князя Ольгерда та його сина Володимира. Пізніше після Люблінської унії 1569 року були захоплені польськими феодалами. Полк був не лише військовим підрозділом, але й адміністративною одиницею. Опришки належали до складу Городиської сотні Миргородського полку. У другій половині вісімнадцятого століття Опришки належать до Городиського повіту Київського намісництва.[1]

За переписом 1726 року у селі, яке на той час входило до складу Городиської сотні Миргородського полку, налічувалось 34 двори монастирських селян, якими володів Київський Пустинно-Миколаївський монастир (до 1689 року були вільними). У 1781 році в селі Опришки налічувалось 157 хат; того ж року увійшли до Городиського повіту Київського намісництва. У 1787 році — 562 жителі чоловічої статі (козаки, казенні селяни та кріпаки сотника Григорія Ляховича). У вісімнадцятому столітті була церква, на місці якої 1790 року була споруджена нова дерев'яна Благовіщенська церква з дзвіницею.[1]

З 1789 року Опришки перебували у складі Кременчуцького повіту Катеринославського намісництва, з 1796 року — Кременчуцького повіту Малоросії, з 1802 року — Полтавської губернії. У 1859 році в Опришках — 139 дворів, 1185 жителів.[1]

У 1889 році відкрито нову Благовіщенську дерев'яну церкву з дзвіницею, при якій існували церковна сторожка, церковна бібліотека, церковно-приходська школа, два будинки і лавка; в одному будинку проживав псаломщик, а в іншому священик. Церкві належало 2 десятини землі, священику платили оклад 120 рублів, псаломщику 36 рублів. Священика звали Іван Павлович Комарецький (у сані священика з 1879 року), псаломщики — дякон Василь Петрович Зеленський (у сані з 1890 року) і Дмитро Петрович Махаринський (у сані з 1897 року), церковний староста козак Марко Андрійович Пащенко, заштатний псаломщик Михайло Іванович Миславський.[1]

З другої половини дев'ятнадцятого століття Опришки відносились до Пирогівської волості Кременчуцького повіту. У 1900 році у селі було дві сільські громади (козацька та казенних селян), у яких всього з прилеглими хуторами налічувалось 266 дворів, 1713 жителів. У 1910 році — 209 дворів, 1247 жителів. Посівів — 1202 десятин.[1]

Радянську окупація розпочалась у січні 1918 року. У 1923 році Опришки, як центр сільради, увійшли до складу Глобинського району Кременчуцького округу.[1]

У 1926 році — 284 двори, 1339 жителів. По сільській раді, до якої входили села Битакове Озеро з хуторами Бугайцівкою, Відногами, Гнатенківкою, Пащенками, Рудівкою, Таранцівкою — 533 двори, 2600 жителів.[1]

У 1939 році в Опришківській сільській раді налічувалось 1747 жителів — наслідок голодомору 1932–1933 років.[1]

У період німецької окупації (12.09.1941 — 26.09.1943 рр.) було спалено частину села, у тому числі приміщення школи, яке знаходилося через дорогу від побудованого наприкінці 60-х років 20 ст. нового приміщення школи.[1]

Під час визволення на території Опришок працювали: 124-й хірургічний пересувний польовий шпиталь (26.09.1943-01.11.1943 р.) та 2710 терапевтичний пересувний польовий шпиталь, на хуторі Битакове Озеро — 5221 інфекційний пересувний польовий шпиталь.[1]

У травні-червні 1942 року було заарештовано активістів. Для розправи над ними німці викопали яму біля залізничного насипу неподалік від хутора Степаненко (нині Черевані). У цій ямі вони їх розстрілювали.[1]

З перших днів після звільнення села від німців, а саме 29 вересня 1943 року, було відправлено до лав Червоної Армії поповнення. Масова мобілізація проводилася 2, 6 та 10 жовтня 1943 року, а потім у січні — лютому 1944 року. Мобілізовані з Опришок поповнили військові підрозділи 69, 80, 97, 95, 66, 110, 13 гвардійських стрілецьких дивізій та 5, 6, 7 і 8 гвардійських повітряно-десантних дивізій.[1]

На фронтах загинули з с. Опришки — 132 чоловіки, з села Битакове Озеро — 40 чоловік, з село Мар'їне — 15, не повернулося 36 остарбайтерів, зникло безвісти 3 чоловки.[1]

У 1959–1982 роках Опришки входили до складу Пирогівської сільської ради. З 1982 року утворено Опришківську сільську раду.[1]