Орбелі Леон Абгарович

Дід Леона — Йосип Іоакимович (Овсеп Овакимович) — закінчив Лазаревську духовну семінарію в Москві. Повернувшись в Тифліс, став протоієреєм і проповідником у соборі. Батько Леона — Абгар Йосипович — закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, одружився на княжні Варварі Мойсеївні Аргутинській. У них було троє синів: Рубен, Леон і Йосип. Старший, Рубен став юристом, відомий як експерт в області підводної археології. Молодший, Йосип став східознавцем, академіком, директором Ермітажу. Леон став вченим-фізіологом, учнем і послідовником Івана Павлова.

Донька: Марія Леонівна Орбелі (1916—1949) — вчений-фізик, кандидат фізико-математичних наук, співробітник Радієвого інституту.

Син: Абгар Леонович Орбелі (нар. 11 травня 1939, Ленінград) — вчений-фізик, випускник фізичного факультету Ленінградського державного університету ім. Жданова. З 1962 року співробітник фізико-технічного інституту ім. Іоффе, вчений секретар Наукової ради РАН з проблеми «Фізики електронних і атомних зіткнень». Автор понад 20 наукових праць, що стосуються застосування методів магнітного резонансу при вивченні властивостей ізольованих атомів, корпускулярної діагностики гарячої та СВЧ-плазми, фізичних властивостей біологічних об'єктів та суспільствознавства. Кандидат фізико-математичних наук.

1899 року Леон Орбелі із золотою медаллю закінчив 3-ю Тифліську гімназію. Його зарахували до Військово-медичної академії навчатися за власні кошти.

Зі спогадів Орбелі відомо, що на першому курсі відвідував лекції з фізіології Івана Павлова. Особисте знайомство відбулося на наступному курсі.

1904 року закінчив академію з відзнакою і почав працювати лікарем у Миколаївському військовому шпиталі Кронштадту. Потім перевівся в Петербурзький морський шпиталь, щоб одночасно продовжувати наукову роботу під керівництвом І. П. Павлова в Інституті експериментальної медицини (1907—1920). У цей період був призначений лікарем на один з крейсерів, що був придбаний Росією в Аргентині. Крейсер мав брати участь у російсько-японській війні, однак Японія встигла перекупити аргентинські крейсери. Орбелі залишився в Петербурзі.

В 1907 році Орбелі залишив службу на флоті. Наступного року захистив докторську дисертацію на тему: «Условные рефлексы глаза у собаки». В 1909—1911 роках Орбелі стажування у фізіологічних лабораторіях Англії та Німеччини, а також на Морській біологічній станції в Неаполі.

1911 року стає помічником Павлова по фізіологічному відділу ІЕМ і отримує звання приват-доцента а потім і доцент кафедри фізіології. Його обирають професором Вищих жіночих курсів.

З 1917 року працював членом редколегії «Физиологического журнала», а з 1937 року — відповідальним редактором журналу.

У різні роки він був професором Сільськогосподарського, 1-го медичного (1920—1931) і Хіміко-фармацевтичного інститутів у Ленінграді, а також Юр'ївського університету.

У 1913—1957 завідувач Фізіологічною лабораторією[3], потім заступник директора з наукової частини Природничо-наукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта, професор фізіології та проректор з навчальної роботи Інституту фізичної освіти ім. П. Ф. Лесгафта[4].

З 1925 року — наступник Павлова на посаді професора, начальника кафедри фізіології ВМА, в 1943—1950 — начальник ВМА.

У 1936—1950 Орбелі був, крім того, директором Інституту фізіології імені І. П. Павлова АМН СРСР та Інституту еволюційної фізіології і патології вищої нервової діяльності імені І. П. Павлова АМН СРСР.

У 1943 році обраний дійсним членом Академії наук Вірменської РСР (перший склад).

В 1944 році Орбелі було присвоєно вище для військових медиків військове звання генерал-полковника медичної служби, він також став дійсним членом новоствореної Академії медичних наук.

Після Об'єднаної сесії АН і АМН СРСР (липень 1950) Л. А. Орбелі був звільнений від керівництва майже всіма очолюваними ним установами, крім посади завідувача фізіологічною лабораторією Природничо-наукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта.

Базою для організації Інституту послужила невелика група співробітників, створена для індивідуальної роботи акад. Л. А. Орбелі за рішенням Президії АН СРСР в жовтні 1950 року.

В січні 1956 року на базі цієї лабораторії організовується Інститут еволюційної фізіології АН СРСР і йому присвоюється ім'я І. М. Сеченова. Л. А. Орбелі призначається директором Інституту. З 1956 по 1958 роки — директор Інституту еволюційної фізіології ім. І. М. Сеченова.