Оса́дники

В результаті першої світової війни була відновлена Польська держава, який різними способами, вдалось захопити території Західної України та Західної Білорусі, де етнічні поляки складали меншість населення, маючи чисельну перевагу лише в великих і середніх містах. Польський уряд зробив належні висновки з дворічної польсько-української війни, в якій опорою УГА було власне українське селянство. З метою послаблення економічної бази українського національно-визвольного руху на теренах Польщі було заплановано аграрну реформу, яка мала на меті зміцнення польського елементу на селі в Західній Україні та Західній Білорусі.

Після підписання прелімінару Ризького мирного договору польський сейм 7 та 17 грудня 1920 року ухвалив два земельних закони. Перший стосувався процедури передачі земель, які до відновлення польської держави належали царській родині та іншим власникам суб'єктів Російської Імперії, а другий — про пільгове надання землі інвалідам та ветеранам польського війська, які відзначились у польсько-українській та радянсько-польській війнах.

У липні 1920 року Польщею було ухвалено закон про аграрну реформу. Згідно з ним встановлювалася гранична норма для землеволодінь. У східних воєводствах межа становила 400 га. Угіддя, що перевищували норму, підлягали викупу та парцеляції.

За цими законами польські осадники з числа військових мали можливість безкоштовно отримати до 45 га землі на Західній Україні, а переселенці-добровольці придбати землю за пільговою ціною в кредит на 30 років зі звільненням від оплати у перших 5 років володіння. Міністерству сільського господарства та державного майна Польщі було надано 2 млрд марок для надання кредитів осадникам. Кредити надавалися як у готівці, так і у вигляді сільгоспінвентарю та збіжжя. Також поселенці могли отримувати кредити на пільгових умовах у Державному сільськогосподарському банку, кооперативних касах і приватних банках. Осадники які отримали землю безоплатно, мали право на отримання будівельних матеріалів та інвентарю з військового майна.

Польські осадники також отримували в своє користування громадські землі або приватні наділи українських селян.

20 серпня 1925 року було ухвалено новий закон про аграрну реформу, згідно з яким Друга Річ Посполита мала протягом найближчих 10 років щорічно виділяти 200 тис. га державних і приватних земель для здійснення земельної реформи. У східних воєводствах цю землю давали насамперед польським переселенцям, які або отримували її безоплатно (окремі категорії військових), або ж купували на пільгових умовах. Для осадників які не мали досвіду в сільському господарстві, міністерство земельної реформи створило інститут спеціальних сільськогосподарських інструкторів, які мали надавати колоністам кваліфіковану допомогу у веденні господарства.

Умови відбору кандидатів у осадники були дуже жорсткими з майже ста тисяч поданих клопотань було задовільнено лише 7345.

Впродовж 1923—1925 років на східні землі з Польщі переселилось біля 9 000 осадників з родинами. Загальна площа землі, надана осадникам, становила 151 000 гектарів. Середній розмір наділу на родину осадника становив 18 гектарів. Основна ж маса українських селян-фермерів (79 %) мало менше ніж 5 гектарів землі, а більшість з них менше 2 гектарів[1].

У міжвоєнний період понад 312 000 гектарів землі було виділено військовим ветеранам, а в Східній Галичині 200 000 гектарів надано польським селянам-переселенцям з західних теренів Речі Посполитої. Понад 41 % з усіх осадників опинилося на Волині.

У 1930 році, кількість поляків, котрі проживали на етнічних українських землях, збільшилась на 300 000 осіб. За польськими офіційними даними (спростованими В. Кубійовичем) поляки складали 40 % населення міст та 21 % населення сіл у Східній Галичині, і відповідно 29 % в містах та 20 % в селах на північних землях. Ці зміни спричинені не тільки припливом поляків на українські терени й економічною еміграцією українських селян, але й фальсифікацією при переписах. У міжвоєнний період близько 150 000 українців залишили свої домівки та емігрували в США, Канаду, Аргентину і Французьку республіку.

У 1939 році після приєднання Західної України та Західної Білорусі до СРСР спочатку НКВС обмежувалось обшуками та арештами в осадах. Микита Хрущов виголосив промову у 1939 році, після чого його репліка «Осадник – це поліцай в одязі селянина» фактично стала вироком для осадників[2]. Радянська влада також проводила пропагандистські акції, у яких закликала боротися з панами хто чим може: сокирами, вилами, косами.

5 грудня 1939 року Раднарком СРСР прийняв постанову № 2001—558 сс., яку затвердило Політбюро ЦК ВКП(б), про створення спецпоселень для 21 тис. сімей осадників. Переселення осадників планувалося на початок січня 1940 року. Але вже в кінці грудня почалося виселення окремих осадницьких родин, члени яких перебували під слідством як соціально-небезпечні елементи.

29 грудня 1939 року Раднарком СРСР та Політбюро затвердили документи, що регламентували подальшу долю осадників: «Положення про спецпоселення і працевлаштування осадників, які виселялися з західних областей УРСР і БРСР» та «Інструкція НКВС СРСР про порядок виселення польських осадників із західних областей УРСР і БРСР».

10 лютого 1940 року значну частину осадників було депортовано до Сибіру, Комі АРСР, Казахстану й Астрахані. Останню партію осадників радянська влада встигла вивезли до Сибіру за два дні до нападу Німеччини — 20 червня 1941 року. Ті з осадників, кого не встигли депортувати, залишилися на окупованих Третім Райхом землях, і внаслідок так званого «обміну населенням» у 1944—1945 роках виїхало у Польщу.

• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 2 : Каліграфія — Португальці. — 736 с.
• Ігор Танчин. Український кооперативний рух у міжвоєнний період // Львівщина. Історико-культурні та краєзнавчі нариси. — Л.: Центр Європи, 1998. — ISBN 966-7022-23-4
• Сергій Чаплигін (13 липня 2017). “Rzeź wołyńska” – кого і за що різали на Волині?. http://banderivets.org.ua/. Тризуб ім. С. Бандери. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.

• Петро Козланюк, Л. Сокол. Осадники — люті вороги українського народу // Вільна Україна, 26.02.1940 / «Zbruč», node 33244

• Осадники // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.