Павло Ар'є

Народився і виріс у Львові.[5][6] 1998 року закінчив Українську академію друкарства у Львові.[7] Згодом навчався в Київському університеті у 2000—2004 роках за спеціальністю «соціологія».[8] Після в інтерв'ю згадував, що у минулому отримав диплом за спеціальністю «економіст», але згодом зрозумів що «з бізнес-людьми він працювати не хоче» та вирішив спробувати себе у драматургії.[2]

2004 року переїхав жити та навчатися до Кельну, де закінчив університет.[7]

Жити до Львова Ар'є повернувся у 2016 році та став художнім керівником Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки.[3] Посаду залишив у 2017 році.

Зайнявся малярством як художник-концептуаліст. Виставки картин Ар'є-художника під назвою «Art Worlds in Sacred Spaces» проходили зокрема в німецькому місті Бонн.[9][10]

Серед доробку Ар'є, окрім власних п'єс, є також і переклади на українську драматургічних праць іноземних драматургів. Зокрема Ар'є переклав українською п'єсу «Вибухнуті» (англ. «Blasted») Сари Кейн, та п'єсу «?» Дмитра Гавроша.[5]

Під час навчання пробував себе у ролі актора, режисера та драматурга у виставах «Російського експериментального театру» Інституту славістики при Кельнському університеті. Також був актором у виставі Євген Шварца «Дракон» створену режисером Євгеном Лавренчуком у львівському театрі «Дебют».

Перші п'єси Ар'є були поставлені непрофесійними студентськими театрами. Так 29 жовтня 2008 року на Харківському театральному фестивалі «Курбалесія» Дніпровським театрально-художнім коледжем була представлена вистава «рЄвольція», за п'єсою автора «Революція, кохання, смерть і сновидіння» (акторько-режисерська самостійна робота студентів курсу Акторів драматичного театру Анастасії Жучкової-Іваненко та Олександра Іваненко, худ. кер. Г.Богомаз-Бабій). 24 і 25 березня 2011 року театральний колектив ЕКГ (Естетично-Культурна Громада — драмзбіговисько при Медичному коледжі Івано-Франківська) зіграв цю ж виставу, а потім показав її ще й у рамках конкурсу-огляду (Реж. Володимир Половський).

Професійний театр вперше поставив п'єсу Ар'є 24 січня 2009 року. Саме тоді на сцені Львівського муніципального театру відбулася прем'єра вистави за п'єсою Павла Ар'є «Кольори» (режисер Олексій Кравчук).[11][12][13] П'єса «Кольори» була з успіхом представлена в травні 2009 року на міжнародному театральному фестивалі «Етно-Діа-Сфера» у місті Мукачево.

У 2016 році обійняв посаду художнього керівника Львівського Драматичного Театру ім. Лесі Українки.[14] У театрі Лесі Українки Ар'є пропрацював рік, і звільнився у 2017 році.[15]

• 2004 — «Десять засобів самогубства»
• 2005 — «Революція, кохання, смерть і сновидіння» (html)
• 2006 — «Ікона» (html)
• 2007 — «Експеримент» (html)
• 2008 — «Кольори» (html)
• 2010 — «Людина в підвішеному стані» (html)
• 2011 — «ТУ ТІ ТУ ТУ ТУ»
• 2012 — «Слава Героям»
• 2013 — «На початку і наприкінці часів»
• 2013 — «Вівця»
• 2013 — «Десь на місяці»
• 2019 — «Отелло/Україна/Facebook» (у співавторстві з Мариною Смілянець із використанням текстів Вільяма Шекспіра, Юрія Олеші, авторських історій акторів Київського академічного театру «Золоті ворота»)[17]
• 2019 — «Клас» (у співавторстві із Стасом Жирковим та акторів Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра)
• 2020 — «Поки що люди»

• 2006 — «Stolz» (укр. Пихатість)

Деякі з п'єс Ар'є друкувалися в українських альманахах та літературних часописах (Просто неба, Дніпро, тощо). Окремою книжкою п'єси Ар'є вийшли лише у 2007 році коли львівське видавництво «Колвес» видало п'єсу «Революція, кохання, смерть і сновидіння». Згодом, у липні 2010 року у видавництві «Факт», вийшла збірка під назвою «Форми», куди увійшли три п'єси автора: Кольори, ? та ?.[18][19]

Внизу подано хронологічний перелік надрукованих п'єс Ар'є:

• Павло Ар'є (2006). Революція, Кохання, Смерть і Сновидіння; Ікона. // Павло Ар'є та інші (2005). Нова проза: Альманах сучасної української літератури №6. Луцьк: ПФ "Смарагд". 195 стор.: с.6-40.
• Павло Ар'є (2007). Революція, кохання, смерть і сновидіння. Львів: Колвес. 52 стор. ISBN 978-966-663-220-6.
• Павло Ар'є (2010). Форми[20]. Серія "Непроза". Київ: Факт. 152 стор. ISBN 978-966-359-350-0.
• Павло Ар'є (2012). Людина в підвішеному стані. // Павло Ар'є та інші (2012). Актуальна українська драма (збірник)[21]. Луцьк: Смарагд. 184 стор. ISBN 978-966-2676-10-5.
• Павло Ар'є (2015). Баба Пріся та інші герої[22]. Брустури: Discursus. 274 стор. ISBN 978-617-7236-33-6.

«Революція, кохання, смерть і сновидіння»

• 29 жовтня 2008 — «рЕвольція» (акторсько-режисерська самостійна робота студентів з драматичного театру Дніпропетровського театрально-художнього коледжу Анастасії Жучкової-Іваненко та Олександра Іваненко, худ. кер. Г.Богомаз-Бабій Д.; а Харківському театральному фестивалі «Курбалесія»)[23]

«На початку і наприкінці часів»[24]

• 27 жовтня 2014 — «На початку і наприкінці часів» (реж. Роман Віктюк, Московський Театр імені Моссовєта)[25]
• 20 лютого 2015 — «Баба Пріся» (реж. Олексій Кравчук, Львівський драматичний театр імені Лесі Українки)[26]
• 18 березня 2015 — «Сталкери» (реж. Станіслав Жирков, ко-продукція київських театрів «Золоті ворота» та «Молодого театру»)[27][28]
• 25 березня 2015 — «На початку і наприкінці часів» (реж. Оксана Стеценко (Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка)[29]
• 26 квітня 2016 — «Зона. 30 кілометрів людяності» (реж. Владислав Шевченко (Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя)[30]
• 13 травня 2016 — «Зона» (реж. Анатолій Канцедайло (Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка)[31]
• 27 червня 2016 — «Баба Пріся» (реж. Анатолій Зеленчук (Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені П. К. Саксаганського)

«Кольори»

• 24 січня 2009 — «Кольори» (реж. Олексій Кравчук, Львівський драматичний театр імені Лесі Українки)[32][33]
• листопад 2014 — «Кольори» (реж. Олексій Кравчук, Луганський академічний обласний російський драматичний театр)[34]
• 4 лютого 2017 — «Кольори» (реж. Влада Белозоренко, Київський театр «Золоті ворота»)[35]
• 17 травня 2019 — «Кольори» (реж. Олексій Павліщев, Миколаївський академічний художній російський драматичний театр)

«Слава Героям»

• 22 січня 2016 — «Слава героям!» (реж. Станіслав Жирков, Київський театр «Золоті ворота»)[36][37]
• 31 січня 2016 — «Слава героям!» (реж. Олексій Кравчук, Львівський драматичний театр імені Лесі Українки)[38]
• 22 травня 2016 — «Слава героям» (реж. Анатолій Левченко ((Донецький академічний обласний драматичний театр у Маріуполі)[39][40]

Різні постановки

• 2020, 04 жовтня — «Поки що люди» (реж. Наталя Сиваненко, Дикий Театр)

• 2017 — «Брама» на основі п'єси «На початку і наприкінці часів» (режисер Володимир Тихий)

• 2014 — «Лондон» Максима Досько («Драма.UA»)[41]
• 2017 — «Том на фермі» Мішеля Марка Бушара («Дикий Театр», Львівський драматичний театр імені Лесі Українки)[42]

• Фестиваль «ДрамаUA» Львів — Fort.Missia. Читання акторами Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса п'єси «Експеримент».
• Влітку 2010 п'єса «Експеримент» увійшла в преміальний список найбільшої європейської театральної Бієнале «Нові вистави з Європи»[43] в німецькому Вісбадені.
• Театральний фестиваль «Драбина». Презентація книги «Форми» і читання монологів з лауреатом шевченківської премії актором Львівського Академічного театру ім. Леся Курбаса Олегом Стефаном

• Переможець конкурсу «Коронація слова 2011»[44]
• Переможець конкурсу на участь у міжнародній програмі співпраці British Council Ukraine та театру Royal Court (Лондон) з українськими драматургами.
• Учасник Тижня актуальної української п'єси (Київ). Театральна читка п'єси «Кольори». Сцена — Київський академічний Молодий театр. Режисер Юлія Маслак.

Відзнака Київського національного університету за найкращу історичну п'єсу. Обрано представником від Східної Європи на міжнародний форум фестивалю «Berlin Theatertreffen 2013». Стипендіант «Goethe-Institut».