Памфил Лясковський
Єписко́п Памфи́л Лясковський (у миру Петро Лясковский; 5 жовтня 1883, село Орестів, Рівненський повіт, Волинська губернія — 10 січня 1936, Краснодар) — український релігійний діяч, ректор Полтавської духовної семінарії. Єпископ Стародубський, вікарій Чернігівської єпархії РПЦ (1921). Під час Голодомору-геноциду українського народу перебував на Кубані з титулом «єпископ Краснодарський і Кубанський» РПЦ. За офіційною версією покінчив життя самогубством.
| Памфил Лясковський | |
|---|---|
| Народився |
17 жовтня 1883 Ровенський повіт, Волинська губернія, Російська імперія |
| Помер |
10 січня 1936 (52 роки) Краснодар, Азово-Чорноморський край, РСФРР, СРСР |
| Діяльність | священник |
| Alma mater | Q13411712? |
| Науковий ступінь | Кандидат богослов'я |
| Посада | єпископ |
| Конфесія | православ'я |
.jpg.webp)
Життєпис
Народився 5 жовтня 1883 у селі Арестове (нині Орестів) Рівненського повіту Волинської губернії в родині священника Олександра Лясковського. У родоводі майбутнього єпископа Памфила проглядаються сім священницьких гілок: Лясковські, Теодоровичі, Абрамовичі — по батьківській лінії; Панкевичі, Димінські, Петровські, Удановичі — по материнській. Був четвертою дитиною у родині. Брати —Петро, Павло і Нікон — стали священниками.
У 1897 Петро закінчив Клеванське духовне училище, а у 1903 — Волинську духовну семінарію по першому розряду і у тому ж році вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1907 зі ступенем кандидата богослов'я за твір «Учение о Церкви в сочинениях первых расколоучителей». В рецензії Іллі Громогласова на неї говорилося: «У даному творі досить помітно виступає наперед один формальний недолік — нерівномірність частин, на які розпадається дослідження… Не вважаючи доцільним подавати запізнілі поради, спішимо заявити, що, по-перше, вказаний недолік не так вже і важливий сам по собі, по-друге, він чи не єдиний у творі, що розглядається. У всіх інших відношеннях це чудова праця, про яку можна і треба відгукнутися з найрішучішою похвалою. Уважне вивчення основних першоджерел і літератури, визначеність наукових поглядів, зрілість суджень, ясність думки і майже безумовно вироблений стиль дають право вбачати у особі пана Лясковського людину цілком підготовлену до серйозної наукової роботи, принаймні в галузі обраної ним спеціальності».
З 1 листопада 1907 року — викладач Волинського жіночого училища, з 16 вересня 1910 року — викладач Житомирського духовного училища. Викладав географію, історію, грецьку мову.
24 травня 1911 в Успенському соборі Почаївської Лаври архієпископом Волинським і Житомирським Антонієм Храповицьким був пострижений у чернецтво з ім'ям Памфил на честь мученика Памфила Оліврійського. 30 травня 1911 висвячений на ієромонаха.
Невдовзі архієпископ Антоній Храповицький надіслав клопотання у Святійший Синод про призначення ієромонаха Памфила вчителем Волинської семінарії.
7 червня 1911 ієромонах Памфил став викладачем гомілетики, літургіки і практичного керівництва у Волинській духовній семінарії.
У «Волинських єпархіальных відомостях» збереглася чудова стаття про паломництво семінаристів на чолі з ієромонахом Памфилом у Тригорський чоловічий монастир в околицях Житомира.
10 грудня 1912 ієромонах Памфил був зведений у сан архімандрита і призначений ректором Полтавської духовної семінарії.
10 червня 1913 відбувся перший у його ректорському служінні випуск семінаристів. Отець Памфил відслужив молебень і сказав прості, душевні напутні слова випускникам.
За службовими обов'язками архімандрит Памфил також був постійним членом Полтавської єпархіальної училищної ради, а також неодмінним членом Іверського піклування при Свято-Троїцькій церкві Полтавської духовної семінарії, яка перебувала під покровительством Преосвященного Феофана, єпископа Полтавського і Переяславського.
Останні роки його служіння у Полтавській духовній семінарії припали на кінець 1917 — початок 1918. Де перебував архімандрит Памфил з 1918 по 1921 роки — невідомо.
На Чернігівщині та Кубані
26 грудня 1921 хіротонізований на єпископа Стародубського, вікарія Чернігівської єпархії. На 1922 рік проживав у Стародубі.
У 1923, у самий розпал боротьби з РПЦ та виходу на арену Православної Церкви Росії, був відправлений у заслання у Яранськ Вятської губернії. Мотивація невідома.
Зберіг вірність Заступнику Патріаршого місцеблюстителя митрополиту Сергію Старогородському після виданню ним «Декларації» про лояльність до совєтської власті.
З 6 березня 1928 — єпископ Богучарський, вікарій Воронезької єпархії.
У травні того ж року, у зв'язку з утворенням Розсошанського округу у складі Центральночерноземної області, призначений єпископом Розсошанським, вікарієм Воронезької єпархії.[1]
З 13 серпня 1930 — єпископ Уральський.
З 17 серпня 1931 — єпископ Чебоксарський.
З 2 жовтня 1932 — єпископ Богородський, вікарій Московської єпархії.
З 20 жовтня 1932 — єпископ Подільський, вікарій Московської єпархії.
23 листопада 1932 призначений керуючим Курською єпархією.
З 11 серпня 1933 — єпископ Краснодарський і Кубанський.
Місцева влада довго відмовляла у встановленій реєстрації в Міській Раді, без якої священнослужителям не дозволялося служити у храмах. Він, зазвичай, перебував не перевдягненим на вівтарі, виходячи за всенічною, прикладався до Євангелія, безмовно благословляв народ і знову повертався до вівтаря. Нарешті, за кілька місяців, йому було дозволено служити.[2]
За спогадами сучасниці владики Памфила матінки Марії Голощапової, «зовнішньо владика Памфил був високим, досить міцним, обличчя строге, чернече, борода і волосся довгі, правильні риси. Блідий, мовчазний. У повсякденному спілкуванні був простим і ласкавим, але строгим у службі. Перед ним на аналої завжди лежали „Служби дня“. На службу і зі служби ходив пішки, у клобуці, у рясі, з посохом». За її ж згадками, часто діти жбурляли в нього на шляху до храму і з храму каміння та гнилі фрукти, тому парафіяни супроводжували свого пастиря.
10 січня 1936 був знайдений підвішеним на дереві у саду будинку, де він жив останній час. У кишені єпископа Памфила знайшли записку: «У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати», але всі документи владики безслідно зникли, щоб неможливо було порівняти почерк. За офіційною версією, це було самогубство, але в народі цьому не вірили. Був відспіваний як простий монах. Єпископ Софроній Ареф'єв, що приїхав йому на зміну, дізнавшись, що його поминають як простого монаха, зібрав усі матеріали і поїхав до Москви і досяг того, аби єпископа Памфила почали поминати як єпископа.
У 2010 над могилою єпископа Памфила Лясковського була зведена каплиця, а поруч збудована дзвіниця.
Примітки
- БОГУЧАРСКОЕ ВИКАРИАТСТВО. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2002. — Т. V. — С. 558. — ISBN 5-89572-010-2.(рос.)
- Новомученики кубанские