Пан (звертання)

«Етимологічний словник української мови» вважає слово пан запозиченим з польської мови, яке походить від прасл. *gъpanъ, що не має певної етимології. Очевидно, воно запозичене з давньо-іранських мов: gu-pānа — «пастух».[1]. Менш ймовірне пов'язання прасл. *gъpanъ з найменуванням титулу «жупан», яке теж має не зовсім ясне походження[2].

Історик Наталія Яковенко зазначає, що українське слово пан є запозиченням із чеської правничої мови[3]; з середини XIV ст. цей титул зустрічається у галицьких, а згодом волинських і київських документах як титул. У XVI ст. слово пан втратило титулярний характер, перетворившись на шанобливий додаток до імені вільної людини — міщанина, козака, шляхтича[4].

Проте етимологічний словник російської мови Макса Фасмера зазначає, що слово панъ було в давньоруській мові та зустрічалося у західноруських грамотах: А при томъ были митрополитъ кїевскїи Кипрїанъ, владыка перемысльскїи Ларіωнъ и князь Андреи Ярославовічъ и панъ Васко и иныхъ бояръ много было при томъ[5]

Отже, незважаючи на різночитання щодо шляхів та часу появи слова panъ у слов'янських мовах, безумовним залишається його походження від праіранського *pāna- — «охоронець», «захисник», «пастух». Ймовірним місцем запозичення лишається карпатський ареал, як і більшість (переважно діалектних) запозичень в українську (на тому етапі — певної діалектної групи праслов'янської мови) з давніх іранських мов.

Згідно з дослідженнями В. Слободяна та А. Гусака, звертання пан наявне на одному із графіті церкви Пантелеймона у Галичі, датування якого можна віднести до періоду 1216 - 1221 років[6]. Уперше в руських (давньоукраїнських) документах слово пан згадується у грамоті галицько-волинського князя Лева Даниловича, датованій 1292 роком, та далі в інших грамотах цього князя, де якийсь пан Васко, іноді разом з іншими панами, фігурує як свідок підписання грамот.[7] Треба зазначити, що історики мають різні погляди, щодо автентичності цих грамот від оптимістичного (прихильником, якого був Іван Линниченко), до критичного (який висловлював Михайло Грушевський вважаючи більшість грамот пізніми підробками)[8].

Цікавим фактом є використання в українських колядках та щедрівках, створення частини з яких сягає язичницьких часів[9] та ґрунтується на слов'янській міфології,[10][11] звернення: «пане господарю». Наприклад дохристиянська українська колядка[12]:

Пане-господарю! На твоїм подвір'ї верба стоїть, Тонка, висока, листом широка. На тій вербі трійця горіла. Три гистри впало, три морі стало...

Може вставлятися перед прізвищем («Пане Шевченко, можна Вас на хвилинку?»), званням, назвою посади і т. д. ("Пане професоре, дякую за допомогу), а також вживатися самостійно, якщо прізвище, посада чи назва професії незнайомця невідомі («Пане, котра година?»). Позаяк звертання "пан" засвідчує пошану до адресата, в офіційних документах форма пан уживається з ім'ям, прізвищем, назвою посади, звання[13]. При звертанні до чоловічої публіки, використовується форма панове. Таке звертання було поширене за часів УНР і зазвичай використовувалося з прикметниками високоповажний, високодостойний, вельмишановний. Пізніше за часів СРСР слова пан, пані бути витіснені товаришем. Хоча зараз і побутує стереотип, що «товариш» — суто радянське звертання, проте воно було широковживане серед козаків Запорозької Січі. В літературі можна зустріти й поєднання обох слів, особливо у множині, зокрема у Івана Нечуя-Левицького, Марка Кропивницького[14].

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім’я: дру́же Макси́менку; коле́го Євгенищуку́ , па́не Кова́лю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: дру́же Макси́менко; коле́го Євгенищу́ к, па́не Кова́ль.[15]

• Панич — звертання до нежонатого парубка.
• Панна — звертання до незаміжньої дівчини.
• Пані — звертання до заміжньої жінки.

• Пані
• Добродій
• Містер
• Батоні (звернення)
• Звернення в Збройних Силах України

• Пан // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1281-1282. — 1000 екз.
• Пан і пані: наш високий предківський спадок