Парк імені Тараса Шевченка (Одеса)

Відновлена сторожова вежа Одеського карантину — колишній морг Карантинного кладовища

Наприкінці XVIII століття, у 1795 році, в районі мису Ланжерон існували фортифікаційні укріплення — Одеська фортеця. В центрі фортеці був розташований курган з Андріївським бастіоном. У 1811 році фортеця була реорганізована у карантин. В межах карантину було організоване Карантинне кладовище.

На планах міста середини XIX століття район карантину позначений як «Кріпосний сад». Так, згідно із планом архітектора Ф. Боффо від 1840 року, на місці карантину мав бути споруджений парк. Однак сад належав військовому відомству, а не місту, тому залишався занедбаним.

7 вересня 1875 року парк нарешті був відкритий, а 10 вересня офіційно названий Олександрівським, на честь відвідування Одеси імператором Олександром II, який власноруч посадив на честь відкриття парку дуб.[1]

У травні 1896 року прийнято рішення про передачу земель у власність міста. На початку 1900 року за рішенням міського управління були розібрані стіни кладовища, відкрив вільний доступ до його території.

Тут гуляли Жуковський, Гоголь, Островський, Достоєвський, Чехов, Ахматова. На місці, де перебувала артилерійська батарея, Пушкін зустрічався з її офіцерами.

Курган з Олександрівською колоною (біля стадіону ЧМП) частково розташований на місці турецького Хаджибея, а потім і одеської фортеці. З цього кургану запускали перші в Російській імперії аеростати.

Свого часу у парку побудовано Зелений театр, де виступали Утьосов, Райкін, Тарапунька і Штепсель, П'єха, Водяной. У 1936 році тут споруджено Центральний стадіон міста, а в 1954-у парк перейменували з Олександрівського на парк імені Т. Г. Шевченка.