Писаржевський Лев Володимирович

Лев Володимирович Писаржевський народився 1 (13) лютого 1874 року у молдовському місті Кишинів, що тоді входило до складу Бессарабської губернії Російської імперії.

У 1896 році Лев Володимирович закінчив Імператорський Новоросійський університет (нині — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) у місті Одеса і продовжив там працювати. У 1898 році юнак був призначений лаборантом. За дослідження у галузі перекисних сполук, викладені у 18 публікаціях і узагальнених у зведеній праці «Исследования над перекисями», Писаржевський разом зі своїм наставником професором Петре Мелікішвілі був удостоєний у 1899 році Ломоносівської премії, Петербурзької академії наук. У 1900 році науковець був відряджений на два роки за кордон, де працював у Фізико-хімічному інституті Оствальда, що знаходиться у Лейпцигу[1]. По поверненні до Одеси, Писаржевський у 1902 році захистив магістрську дисертацію на тему «Перекиси и надкислоты».

1904 року хімік був призначений на посаду професора Юр'євського університету. У 1908—1912 році професор Київського політехнічного інституту, який залишив на знак протесту проти політики обмеження прав викладачів і студентів, що проводилася міністром народної освіти Левом Кассо. Разом із Левом Володимировичем свої університети тоді покинули близько 100 професорів, а у 1912 році у Москві захистив докторську дисертацію на тему «Свободная энергия химической реакции и растворитель». У 1911—1913 роках викладав на Бестужевських курсах та у Психоневрологічному інституті у Петербурзі. 1912 року брав участь у створенні та редагуванні журналу Природа. У 1913—1932 — Гірничого та Хіміко-технологічного інститутів у Дніпропетровську (нині — Дніпро), що до 1926 року звався Катеринославом.

21 жовтня (3 листопада) 1915 року у Катеринославі відбулося освячення Дослідної станції з виробництва металевого йоду з морських водоростей за винайденим професором Писаржевським та старшим лаборантом М.Аверкієвим каталітичним методом та на їхньому обладнанні. Водорості філофора, що добувалися в 80-ти милях від Одеси у відкритому морі, висушувалися і поступали на переробку до Катеринослава, де спалювалися і далі з них добували йод, середньодобовий вихід якого становив з кінця вересня не менше 10 фунтів.

У 1924—1926 роках працював ректором Гірничого інституту. А 1927 року заснував інститут фізичної хімії, що з 1934 року став інститутом Академії наук УРСР. У 1928 року Писажерський став членом-кореспондентом Академії наук СРСР, а вже через два роки дійсним членом і отримав Ленінську премію. З 1929 року по 1934 рік Лев Володимирович викладав у Тбіліському політехнічному інституті.

Помер 23 березня 1938 року.

Наукова діяльність Льва Володимировича Писаржевського була присвячена вивченню перекисних сполук, дослідженню ролі розчинників в хімічних процесах та створенню основ електронної хімії. Вчений створив основи електронної теорії окислювально-відновлювальних реакцій, запропонував теорію гальванічного елементу, яка враховує термодинамічну рівновагу між іонами та електронами в металі. Створивши електронну теорію каталізу, увів уявлення про роль електронів провідності при взаємодії твердого каталізатора як єдиного цілого з молекулою реагенту. У підручнику «Вступ до хімії» (1926 року) вперше виклав весь матеріал хімії з позиції електронної теорії будови атомів та молекул.

Після смерті вченого Інститут фізичної хімії очолювали учні Лева Володимировича, і на сьогоднішній день цей науковий заклад залишається провідним в Україні у галузі фізичної хімії.

Поряд із загально визнаною теорією процесів окислення-відновлення і формулюванням подібності і відмінності між хімічними і електрохімічними процесами, великий науковий і практичний інтерес представляє запропонована Л. В. Писаржевським теорія рівноважних електродних процесів, яку в подальшому розвивали О. І. Бродський, М. А. Ізгаришев М. А. Ізмайлов, В. А. Плеськов та інші дослідники.

Л. В. Писаржевский виконав цикл робіт в сфері електронної теорії гетерогенного каталізу.

Його ідеї про залежності властивостей твердого тіла від електронної структури лягли в основу теорії окислювально-відновного каталізу, розробленої його найближчими учнями — академіками АН УРСР В. А. Ройтером, В. А. Поляковим та іншими.

Підручники Писаржевського:

• «Введение в химию» (1926 рік)
• «Неорганическая химия» (1930 рік, разом із М. А. Розенбергом)

Інші праці:

• «Термохимич. данные относительно некоторых органич. соединений» («Журнал Русского Химического Общества», 1897)
• «Электролиз β-метилглицидной и β-метилглицероновой кислот» (ib., 1897)
• «Из области химического равновесия» (ib., 1903); «Влияние растворителя на константу равновесия» (ib., 1904)
• «Thermochemische Studien über die üebersäuren» («Z. anorg. Ch.», 1900, та «Журнал Русского Химического Общества», 1900)
• «Hyperoxyde des Zirkoniums, Ceriums und Thoriums» (ib., 1900)
• «Ueber die Einwirkung von Wasserstoffperoxyd auf die Salze der Vanadin- und Uebervanadinsäure»
• «Einige Worte über die Ueberwolframsäure, Ueberuransäure und Uebervanadinsäure»
• «Wirkung von Wasserstoffperoxyd und Natriumhypochlorit auf die Oxyde von Thorium, Zirkonium und Cerium» и «Katalyse der Salze der Uebersäuren» (ib., 1902)
• «Uebervanadinsäure» («Z. physik. Ch.», 1903)
• «Einwirkung von Wasserstoffperoxyd auf Kaliummetavanadat» (ibid., 1901 г. та «Журнал Русского Химического Общества», 1901)
• «Der Zustand einiger Uebersäuren und ihrer Salze in Lösung» (ib., 1903)
• «Der Einfluss des Lösungsmittels auf die GIeichgewichtskonstante und die Beziehung zwischen dem elektrischen Leitvermögen und der innern Reibung» (ib., 1905)
• тощо.

Ім'я академіка у 1938 році було присвоєно Інституту фізичної хімії, який він заснував та де він працював останні роки. Також на будівлі цього інституту знаходиться меморіальна табличка науковця.[2]

• 
  Барельєф Л. В. Писаржевському перед центральним корпусом НТУ "Дніпровська політехніка"
• 
  Обеліск Л. В. Писаржевському у Дніпрі

• Премія НАН України імені Л. В. Писаржевського

• Писаржевський Лев Володимирович. Офіційний сайт НБУ ім. В.І. Вернадського. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 21 грудня 2013.

• Выдающиеся химики мира: Биогр.справочник. В.Волков, Е.Вонский, Г.Кузнецова. -М., 1991.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Писаржевский Лев Владимирович // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
• Писаржевский, Лев Владимирович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Ігор Шаров Вчені України: 100 видатних імен. — К.: АртЕк, 2006. — 488 с. — ISBN 966-505-054-0