Платонов Сергій Федорович

Єдина дитина в сім'ї корінних москвичів, завідувача Чернігівською губернською друкарнею Федора Платоновича Платонова і його дружини Клеопатри Олександрівни (уродженої Хрісанфової). У 1869 році вони переїхали в Санкт-Петербург, де батько майбутнього історика дослужився до керуючого друкарнею Міністерства внутрішніх справ і вислужив з 1878 спадкове дворянство.

У Петербурзі Сергій Платонов навчався у приватній гімназії Ф. Ф. Бичкова. Канікули юний гімназист проводив у будинку московських родичів на околиці Петербурга. На сімнадцятому році життя довго і важко хворів на тиф.

Після закінчення гімназії Платонов, який мріяв про літературну діяльність, вступив на історико-філологічний ф-т Петербурзького університету. Під впливом істориків К. М. Бестужева-Рюміна, В. О. Ключевського, О. Д. Градовського захопився історією. У 1882 після закінчення університету був залишений для підготовки до професорського звання. Для магістерської дисертації обрав як об'єкт дослідження історико-літературні пам'ятки Смутного часу.

У 1888 році опублікував дисертацію, яка спочатку друкувалася в Журналі Міністерства народної освіти, окремим виданням, а 11 вересня того ж року успішно захистив її на ступінь магістра російської історії, що дозволило йому зайняти з 6 лютого 1889 посаду приват-доцента, а з 1890 року — професора по кафедрі російської історії Петербурзького університету.

Виходячи з висловленої С. М. Соловйовим «широкої історичної ідеї», згідно з якою початок нової Росії слід шукати не в реформах Петра I, а в подіях Смутного часу, визначив тему своєї докторської дисертації: "Нариси з історії Смути в Московській державі XVI—XVII ст. (Досвід вивчення суспільного ладу і станових відносин в Смутні часи) ". Перші рядки дисертації написав у початку 1896 року, а в 1899 році «Нариси …» вийшли окремим виданням[3].

30 жовтня 1899 захистив «Нариси …» у Києві в університеті св. Володимира як докторську дисертацію (офіційним опонентом виступив професор В. С. Іконніков).

З 1900 по 1905 рік був деканом історико-філологічного факультету Петербурзького університету.

У 1903 році очолив тільки що організований Жіночий педагогічний інститут (перший в Росії жіночий педагогічний виш), який привів у зразковий стан.

У 1912 році до 30-річчя викладацької діяльності був затверджений у званні заслуженого професора, після чого в січні 1913 вийшов на пенсію, передавши кафедру своєму учневі С. В. Рождественському і перейшовши на ставку понадштатного професора.

У перші роки після Жовтневого перевороту (який вважав випадковим і не сприйняв) знову звалив на себе нелегкий вантаж адміністративних і громадських посад:

• в 1918—1929 роках — голова Археографічної комісії;
• в 1918—1923 роках — директор Археологічного інституту;
• в 1918—1923 роках — завідувач Петроградським відділенням Головархіву;
• з квітня 1923 по жовтень 1925 — голова археологічного відділення ФОН (факультет суспільних наук) Петроградського університету;
• голова Археологічного товариства;
• голова Спілки російських архівних діячів;
• завідувач вченої комісії з історії праці в Росії;
• редактор Особливої наукової географічної комісії;
• голова Комітету з вивчення давньоруського живопису;
• редактор журналу «Вісник знання»;
• головний редактор (голова редакційного комітету) «Російського історичного журналу».

3 квітня 1920 Загальними зборами Російської Академії наук був обраний (за великий внесок у розвиток російської історичної науки) її дійсним членом.

У ніч на 12 січня 1930 був заарештований разом зі своєю молодшою дочкою Марією чекістом А. А. Мосевичем за підозрою «в активній антирадянській діяльності та участі у контрреволюційній організації».

У березні 1930 року була зарештована ще одна дочка — Ніна.

Слідом за арештом Платонова пішла серія інших арештів. Всього за сфабрикованим Ленінградським управлінням ОГПУ у справі «Всенародного союзу боротьби за відродження вільної Росії» проходило 115 осіб.

Постановою Колегії ОГПУ від 8 серпня 1931 року Платонов був засуджений до 3 років адміністративного заслання в Самарі.

Після прибуття в Самару, Платонов і його дочки Марія та Ніна оселилися в будинку на околиці міста, в якому 10 січня 1933 року він і помер.

20 липня 1967 року Платонов був повністю реабілітований рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР.

5 квітня 1968 року постановою Президії АН СРСР він був відновлений в Академії Наук СССР[4].

• Академічна справа

• Гересименко Н. О. Платонов Сергій Федорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 269. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

• Платонов на сайті «Хронос»(рос.)