Іконников Володимир Степанович

Іко́нников Володи́мир Степа́нович (інколи — Іконніков; 9 [21] грудня 1841(18411221), Київ, Російська імперія — 26 листопада 1923, Київ, УСРР, СРСР) — український історик та педагог, професор, у 1877–1880 та у 1883–1887 роках — декан історико-філологічного факультету Київського імператорського університету Св. Володимира. У 1881–1883 роках — член Ради Колегії Павла Ґалаґана, член Київського товариства старожитностей і мистецтв, товариш Ради голів Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва. Рідний брат Київського губернського архітектора Михайла Іконникова. Чоловік Анни Леопольдівни Іконникової.

Іконников Володимир Степанович
Володимир Іконников
Володимир Іконников
Народився 9 (21) грудня 1841
Київ, Російська імперія[1]
Помер 26 листопада 1923(1923-11-26)[1] (81 рік)
Київ, СРСР[1]
Поховання Щекавицьке кладовище
Країна  УНР →  СРСР
Підданство Російська імперія
Діяльність історик, професор
Alma mater Університет Св. Володимира
Галузь історія, педагогіка
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка і Імператорський університет Святого Володимира
Звання професор, декан
Ступінь доктор наук, академік
Членство НАН України і Петербурзька академія наук
Відомий завдяки: праці з історії, засновник Історичного товариства Нестора-Літописця
У шлюбі з Родзевич Ганна Леопольдівна
Діти Ольга
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
4-го ст.
Орден Святої Анни 2 ступеня
2-го ст.
Орден Святого Станіслава 4 ступеня
4-го ст.
 Іконников Володимир Степанович у Вікісховищі

Біографія

Походив з дворян Київської губернії. Виховувався в Володимирському Київському кадетському корпусі і по його закінченні в 1861 році, витримавши додатковий іспит, вступив на історико-філологічний факультет Київського імператорського університету Св. Володимира. Після завершення навчання в університеті, в 1865 році був залишений для підготовки до професорського звання.

У 1867 році захистив дисертацію «Максим Грек. Історико-літературне дослідження» (рос. Максим Грек. Историко-литературное исследование, Київ, 1865—1866 роки) і отримав ступінь магістра російської історії. У наступному році був обраний на доцента.

У 1869 році Іконников захистив в Новоросійському університеті дисертацію на ступінь доктора на тему «Досвід дослідження про культурне значення Візантії в російській історії» (рос. Опыт исследования о культурном значении Византии в русской истории, Київ, 1869 рік) і зайняв кафедру російської історії в Києві.

Був одним із засновників Історичного товариства Нестора-Літописця, у 1874–1877 та у 1893–1895 роках — був головою Київського товариства Нестора-Літописця. У 1918–1921 роках — голова Комісії для розбору давніх актів.

Від 1893 року — член-кореспондент, з 1914 року — ординарний академік Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук у відділенні російської мови та словесності.

З 1921 року — обраний на академіка Української Академії наук, де очолював Комісію для видавання пам'яток новітнього письменства та Археографічну комісію. Науковий доробок вченого становить понад 700 праць з історії, джерелознавства та археографії. Автор книги «Досвід російської історіографії» (Т. 1 — 2, 1891—1908, Т. 3 не був опублікований, рукопис зберігається у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського).

Похований на Щекавицькому кладовищі у Києві.

Нагороди

Нагороджений орденами

Праці

Серед праць вченого найбільш виділяються: «Скептична школа в російській історіографії» (Київ, 1871 р.), «Граф Н. С. Мордвінов. Історична монографія» (СПб., 1873 р.) і «Досвід російської історіографії» (т. I, у двох книгах, Київ, 1892 р.) — капітальний бібліографічний посібник.

Посилання

Джерела та література

Примітки
  1. Иконников Владимир Степанович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.