Плесківці

У «Літопису руському» вказано на те, що неподалік сучасного села Плесківці в період Київської Русі знаходилося стародавнє укріплення Биковен, а над Серетом, поблизу села Городищі, — містечко Бозок, яке було зруйноване монголами у 1240-их роках.

Вперше в історичних документах Чернихів і Чернихівська волость, до складу якої згодом входило село Плесківці, згадуються у 1435 році. Тоді навколишніми землями володів Семен Васильович Збаразький (молодший брат Михайла Васильовича Вишневецького-Збаразького[2][3]), після смерті якого володіння перейшли до його дочки, яка вийшла заміж за князя Костянтина Острозького.

Князь Костянтин Острозький у 1529 році випросив у короля Сіґізмунда І Старого привілей на побудову замку над Серетом у Чернихові. Досі цю місцевість корінні мешканці села називають Замчиськом.

Зберігся опис замку 1583 року, у якому названі довколишні села, що входили до замку, а саме: Івачів-Горішній, Івачів-Долішній, Іванківці, Малашківці, Глядки, Плесківці, Ренів та інші села. Проте, на основі співставлених давніх історичних актів, можна допустити, що Плесківці вже існували в описах земель так званого Чернихівського ключа з 1545 року. Село існувало значно раніше, ніж це підтверджено документами кінця 16 століття (входили до маєтностей князя Костянтина Острозького).

З 1349 року землі села Плесківці були загарбані Польським Королівством, після чого було встановлено жорсткішу панщину.

Під час Визвольної війни 1648-1656 років під проводом Богдана Хмельницького частина селян вливається у повстанський загін Максима Кривоноса. Вони беруть участь у визволенні Західної України. Неподалік села на Глядецьких полях знаходиться козацька могила. За переказами, там похоронені козаки, що впали в боях між Збаражем і Зборовом.

У 1772 році, згідно з поділом Речі Посполитої, Плесківці підпадають під владу Австрії. В той час село мало 815 морґів поля, був панський двір, на якому жив управитель, а пані жила у селі Городище. У Плесківцях і до сьогодні збереглася назва місцевості «Двірський».

Після скасування панщини 3 травня 1848 року, у селі сталося велике патріотичне піднесення. На честь цієї події селяни поставили два пам'ятники, які у 1958—1960 роках було знищено радянською владою під маскою «боротьби із релігією». На початку 1990-их років їх було відбудовано місцевими жителями.

У кінці 18 століття в селі була організована парафіальна школа, де діти навчалися читати й писати. А після скасування панщини було організовано народну школу з чотирма класами навчання.

Після початку Першої світової війни російська армія опинилася на берегах річки Серет. Австрійці виселили селян з-під лінії фронту в Чехію, на околицю міста Гмінд, де їх утримували у величезних концтаборах. Багато жителів Плесківець загинуло там через голод, холод, хвороби, погані умови життя.

Для боротьби з російською армією було організовано загону Українських Січових Стрільців (УСС), до лав яких потрапило також багато селян з Плесківець.

Після утворення Західно-Української Народної Республіки багато молодих чоловіків із села Плесківці влилося в Українську Галицьку Армію (УГА), серед них:

Українська влада протрималася у селі Плесківцях майже рік. Війтом тоді був Андрій Чернихівський.

Після закінчення Першої світової війни люди повернулися з Гмінду додому. В селі було лише дві хати, решта будинків — знищені. Було зруйновано і церкву. За селом, в урочищі Глинянки, австрійці побудували землянки, де тимчасово поселилися тепер люди.

У 1920-их році було відновлено спочатку церкву, а потім читальню «Просвіта», а також школу, у якій здобували освіту близько 90-95 учнів щороку. На чотири початкових класи була одна вчителька, через це навчанн проводилося у дві зміни. Спочатку нею була Ольга Білик, а згодом Марія Драгомирецька.

В селі також діяв дитячий садок, була молочарня та кооперація. В читальні «Просвіти» читалися книжки і газети, відбувалися вистави: «Криваві перли», «Депутати до Відня», Не поможе кадило, коли бабу сказило", «За батька» та інші. При читальні діяла спортивна організація «Каменярі», на базі якої створено підпільну Організацію Український Націоналістів (ОУН).

В селі була добре налагоджена культурно-освітня та патріотично-виховна робота серед молоді. Щороку відбувалися фестивалі української пісні, спортивні змагання, особливо футбольні. Керував читальнею «Просвіти» Іван Винницький.

Червона армія прийшла до села в понеділок, 23 вересня 1939 року, а вже з початком жовтня почалися арешти і репресії українських націоналістів. Першого було заарештовано Володимира Трача, потім його старшого брата Миколу, а згодом Йосипа Чернихівського.

Щоби уникнути можливих арештів, свідомі українці почали іти у підпілля. Члени ОУН очолили підпільників. У Плесківцях, у хаті Йосипа Сосновського квартирує районовий провідник ОУН Григорій Христинюк (псевдо «Харко»), уродженець села Висипівці. Тут також перебували кущовий ОУН Григорій Цвях (псевдо «Головати»), Ярослав Голуб (псевдо «Медвідь»). Тут вони перебували до початку нападу німців СРСР.

Під час бою у Воробіївському лісі загинуло багато вояків із села Плесківці. Серед них:

Разом їх було 24.

У 1999—2000 роках у селі було 80 дворів, населення становило 185 мешканців, було 142 виборці. Крім того, 17 хат пустувало, 31 хату було знищено. Для порівняння: за даними Державного архіву Тернопільської області в 1944—1945 роках в селі було 128 господарств, що мали 471.33 гектари землі, населення становило 348 осіб, виборців було 286.

Демографічні показники: щороку вмирає 8-9 людей, а народжується 2-3.

Під час польської окупації війтами були:

У 1926 році громада села побудувала читальню «Просвіти». Тут була зала на сто глядачів, сцена, у двох інших кімнатах були кооперація та молочарня. Багато років головою читальні був Іван Винницький. У селі на той час було 130 господарств і 500 мешканців. Більшість із них були членами читальні. Фінансування діяльності читальні проводилося за рахунок членських внесків та пожертвувань.

У читальні була невелика бібліотека. Передплачувалися газети і бібліотечка «Самоосвіта». Щоб поставити виставу, потрібно було їхати до Тернополя, отримати дозвіл від староства. Всі вистави контролювалися жандармами і проходили через цензуру.

У 1940 році помер Іван Винницький. Решта членів «Просвіти» була заарештована більшовицькими окупантами.

За радянської влади читальну перейменували на клуб. Першим завідувачем клубу став Чернихівський Володимир Дмитрович. Почалися арешти молоді, і культура серйозно занепала.

Під час німецької окупації кульпросвітня робота частвово відновилася. Місцевий актор Король Йосип Іванович написав драму «Напередодні Волі», що відображала роки більшовицької окупації. Ця вистава пройшла з великим успіхом у всіх навколишніх селах.

Клуб під час війни ж був зруйнований.

Проте з поверненням радянської влади у селі була утворена так звана хата-читальня. На початку 1948 року завідувачем хатою-читальнею був Чернихівський Дмитро Іванович. В приміщенні сільської ради було виділено одну кімнату, де зберігалася невеличка бібліотека та підшивки газет.

Навесні 1948 року було відновлено клуб, а вньому облаштовано сцену. Першою виставою була «Безталанна». Згодом ставилися драми «Назар Стодоля», «Мати-наймичка», «Сто тисяч», «Земля», «Сава Чалий», «Марина», «Невольник», Повернувся із Сибіру", «Шумить Дніпро», «Ляля Убийвовк», «Нескорена полтавчанка», «Ой, у полі нивка» та інші. В 1970—1979 роках при клубі діяв хор доярок.

За ініціативою голови сільради Олега Дмитровича Чайки у 1979 році споруджено новий будинок культури. Зараз у цьому приміщені є фоє, зала на 250 місць, бібліотека, кінокімната, кімната для артистів і кімната урочистих подій.

У будинку культури було також організовано великий хор. Художнім керівником став Кочій Василь Іванович, концермейстром — Мул Роман Іванович.

Тут також із гастролями побували артисти Тернопільського драматичного театру, які ставили тут вистави «Наталка-Полтавка», «Безталанна», «Пошилися в дурні».

У 1985 році директором будинку культури став випускник Дніпропетровського музичного училища, уродженець села Плесківці Артем'як Юрій Павлович. Він одночасно був і вчителем співів та музики в Чернихівській середній школі.

Невдовзі було відновлено роботу драматичного гуртка, зокрема поставлено вистави «Коли сходило сонце» і «Мати-наймичка», організовано новий хоровий гурток, який дав кілька концертів, у тому числі і на світкуванні роковин Тараса Шевченка.

• Кузьма-Балицький Петро Миколайович (1923—2015) — український військовик, член ОУН, меценат, громадський діяч, Почесний громадянин Тернополя.
• Татарин Богдан Павлович — завідувач кафедри Тернопільського державного технічного університету «Обладнання і технологія зварювального виробництва». Здійснив 5 виназодів, має понад 150 науково-методичних розробок.
• Чернихівський Гаврило Іванович — український літературознавець, краєзнавець, історик
• Чернихівський Дмитро Іванович — український громадський діяч, історик, краєзнавець, літератор.