Польсько-московська війна (1609—1618)

Річ Посполита вступила у війну у вересні 1609 року — після укладання московським царем Василем Шуйський союзу з ворожим полякам Шведським королівством (див. Виборзький трактат 1609).

Сподіваючись перемогти без особливих зусиль, поляки взяли в облогу Смоленськ, у якому захищався воєвода Шеїн з 4-тис. гарнізоном, та закликали своїх одноплемінників з тушинського табору приєднатися до королівського війська. Цей заклик, як і саме вторгнення в Московське Царство королівського війська тушинські поляки спочатку сприйняли вороже, бо вважали, що зиск від перемоги над Московією має належати їм, але, зрештою, вирішили пристати на пропозицію з'єднатися з королівським військом. Їх рішення викликало кризу в Тушинському таборі, після якої Самозванець втік до Калуги. В Калузі до нього приєдналися козаки, татари і навіть частина поляків. Решта поляків на чолі з гетьманом Ружинським пішли в Волоколамськ, попередньо спаливши Тушино. Окремо від основних сил діяв полковник Лісовського: навесні 1610 року його загін з легкої кавалерії почав похід до Ростова, 2 травня вийшов до Калязинського монастиря, далі до Твері, Торопця і вийшов до Великих Лук, потім рушив до Пскова, де влаштувався в фортеці Воронич.

Тушинські московити, опинившись у безвихідному становищі, запропонували покликати на царство сина Сигізмунда, польського королевича Владислава, якому на той час було 15 років — за умови його хрещення в православну віру, про що і було досягнуто угоди з Сигізмундом під Смоленськом.

4 липня 1610 року в Клушинській битві московське військо та союзні їм шведські сили Якоба Делаґарді загальним числом близько 48 тисяч осіб були розгромлені 12,4-тисячним військом гетьмана польного коронного Станіслава Жолкевського і шлях на Москву виявився відкритим. Цим скористався Лжедмитрій І зі своїм військом; він також став під Москвою.

Жолкевський підійшов до Москви на початку серпня і встав табором на захід від міста. 17 серпня 1610 року між боярами і гетьманом Жолкевським був підписаний договір, і Москва присягнула Владиславу, теж саме зробили і інші міста, а з Москви до короля під Смоленськ було направлено посольство на чолі з князем Василем Голіциним для вироблення умов царювання Владислава і мирного договору з Річчю Посполитою. Московські бояри, побоюючись Самозванця, в ніч на 21 вересня впустили поляків у Кремль. Шуйського було заарештовано. На вимогу короля для підтримки порядку в столиці до прибуття в Москву королевича Владислава Жолкевський у жовтні-листопаді ввів свої війська до Москви — без бою. Через кілька місяців, дізнавшись про намір Сигізмунда посісти московський престол замість Владислава і не підтримуючи цього рішення, Жолкевський відбув до Смоленська. На чолі московського гарнізону був залишений Олександр Гонсевський.

Відправлене до Сигізмунда посольство так і не зуміло ні про що домовитися і врешті-решт було заарештоване і поляки стали правити Московією по праву завойовників. Це призвело до того, що невдоволеними виявилися прибічники Шуйського, що посилали посольство, так і прибічники Лжедмитрія, які не отримали від завоювання свого зиску. У такій ситуації почався рух за вигнання поляків, що об'єднав колишніх ворогів — «тушинців» і прихильників Шуйського.

Першим ополченням проти поляків, литовців та «семибоярщини» керували Дмитро Трубецькой, Прокопій Ляпунов та Іван Заруцький. В квітні-травні 1611 ополченці взяло вали Земляного міста і стіни Білого міста, звільнивши більшу частину Москви, і заблокували поляків, литовців та їх прибічників у Кремлі і Китай-місті. Після цього в лавах ополченців відбувся розкол.

13 червня 1611 після тривалої облоги королівські війська взяли Смоленськ.

Восени-взимку цього ж року в в Нижньому Новгороді почало формуватися друге ополчення.

Битва Ходкевича з Пожарським під Москвою

1-3 вересня 1612 року при спробі деблокувати військо Речі Посполитої, що виявилось оточеним у Москві, відбулася Московська битва між військом гетьмана Ходкевича й московськими ополченцями другого та частково з першого ополченця (атаман Заруцький з частиною війська покинув ополченців). Ходкевич було потіснив московитів, та не зміг зняти блокаду й був змушений відступити, хоча окремі його загони піхоти та кавалерії увійшли в місто[1]. Богдан Балика, свідок та учасник цих подій вказує, що на момент битви в Кремлі перебували 600 осіб «нашого люду» і починався голод, а більша частина польсько-литовського московського гарнізону покинула місто ще в середині літа[1]. Інший свідок подій, Мартин Бер стверджує, що на той момент в Кремлі перебувало всього 60 чоловік війська[2] (інші, вочевидь, були міщанами та торговими людьми з Києва, Литви та Польщі). 26 жовтня завершилися перемовини обложених з ополченцями і обложені покинули місто, деяких з них в порушення присяги протримали до січня 1613 року[1].

1613 року московити відбили Дорогобуж, Вязьма, Білий та ін., але спроба взяти Смоленськ закінчилася невдачею; загони поляків, козаків і литовських людей вибили московитів з України і Сіверської області.

В 1615 році на чолі великого 1.2 — 2 тис. загону новий похід проти Московського Царства здійснив Лісовський. Похід планувався як відволікаючий від Смоленська. У липні він осадив Брянськ, 19 червня захопив Карачов і Орел. 6 вересня в районі Орла розбив авангард військ князя Пожарського[3], після чого захопив Болхов, Бельов, підступив до Лихвина (місцевий гарнізон зміг відсидітися за укріпленнями), взяв Перемишль. У листопаді стояв під Ржевом.

1618 року польські та козацькі з'єднання розорили південні області Московії і тримали в облозі Москву.