Поль дю Шаю

Поль Беллоні дю Шаю (фр. Paul Belloni Du Chaillu) (31 липня 1831 (неточно) — 29 квітня 1903) був американським мандрівником, зоологом та антропологом французького походження. Він став відомим у 1860-х роках як перший сучасний європеєць, який підтвердив існування горил, а пізніше пігмейського населення центральної Африки . Пізніше він дослідив доісторичну Скандинавію .

Поль дю Шаю
фр. Paul Belloni Du Chaillu
PaulDuChaillu.JPG
Народився 31 липня 1831/1835/1839
Париж, Франція
Помер 16/29 квітня 1903
Санкт-Петербург, Росія
·інсульт
Поховання Вудлон
Країна  Франція[1]
 США[1]
Діяльність мандрівник-дослідник, антрополог, зоолог, письменник
Знання мов англійська

Ранні роки

Існують суперечливі дані про рік та місце його народження. У різних джерелах вказують 1831 рік (сучасні учені мають щодо цього консенсус), [2][3] 1835 або 1839; датою народження зазвичай вважають 31 липня, а місцем — Париж або Новий Орлеан[4]. У некролозі дю Шаю наведено його цитату: «Сполучені Штати, моя названа Батьківщина та. . . Франція — мій рідний край».[5] На надгробку місцем народження вказано Луїзіану, а рік — 1839.

Однак найвірогіднішою вважають інформацію зі спогадів його особистого друга Едварда Клодда. Клод пише, що дехто вважає, ніби він народився у Новому Йорку, але сам стверджує, що справжньою батьківщиною дю Шаю був французький острів Бурбон в Індійському океані. Також він пише, що мати дю Шаю була мулаткою. [6] У 1979 році історик Генрі Г. Бухер надав докази, що підтверджують думку Клода, у тому числі записи батька дю Шаю. Бухер стверджував, що дю Шаю, будучи членом Європейського наукового співтовариства, намагався б зінакшити або приховати сімейну історію, через яку його вважали б за квартерона. Згідно з расовою теорією 19 століття, африканців з Субсахарської Африки часто порівнювали із великими мавпами і стверджували, що вони мають низькі розумові здібності та нездатні розбудувати цивілізацію. Довіра до дю Шаю як до дослідника Африки та експерта з горил би постраждала через його чорне походження. Дійсно, з листа сучасниці дю Шаю, етнолога Африки Мері Кінґслі відомо, що принаймні деякі вчені, які були низької думки про дю Шаю, знали про його рід.[7]

У молодості він супроводжував батька, французького торговця, що працював на паризьку фірму, до західного узбережжя Африки; там же, у Габоні, він здобув освіту від місіонерів та виявив інтерес до пізнання Африки, її історії, народів та мов. У 1852 році він емігрував до США.[8]

Африка

Академія природничих наук Дрексельського університету у Філадельфії відправила його в експедицію в Африку у 1855 році. До 1859 року Він досліджував райони Західної Африки в околицях екватора, здобувши значні знання про дельту річки Огове та естуарію Габону.[8] Під час своїх подорожей у 1856—1859 роках він спостеріг багатьох горил, про існування яких європейці знали лише з ненадійного та непевного звіту, складеного Ганноном Мореплавцем із Карфагену у V столітті до нашої ери; до того часу в розпорядженні вчених було лише декілька скелетів горил. Він привіз із собою декілька мертвих особин і заявив, що він перший білий європеєць, який їх бачив.[9]

У наступна експедиція, що відбулася у 1863—1865 роках, він зумів підтвердити древні відомості про расу пігмеїв, що населяла африканські ліси.[8] Дю Шаю продав упольованих горил до Музею природознавства в Лондоні, а «черепи канібалів» — іншим європейським колекціям; гарно збережених горил, упольованих дю Шаю, можна побачити в музеї Іпсвіча в Суффолку, Англія. Оповідання про обидві експедиції були опубліковані відповідно в 1861 та 1867 роках під заголовками «Дослідження та пригоди в Екваторіальній Африці, із нотатками про манери та звичаї людей, а також про лови горил, крокодилів та інших тварин» і «Подорож до землі Ашанго та подальше проникнення в Екваторіальну Африку». Коли він був у землі Ашанго в 1865 році, його обрали королем племені Апінгі. Пізніше оповідання «Країна гномів» було опубліковано в 1872 році.

Малюнок дю Шаю

У той час його часто запрошували прочитати публічні лекції у Новому Йорку, Лондоні та Парижі. Незважаючи на те, що спершу до його записів поставилися скептично, зрештою їх прийняли, хоча Encyclopædia Britannica й зазначала, що «можливо, деякі описані пригоди насправді сталися не з ним, а він просто переповідав мисливські історії тубільців».[8]

Окрім своєї зоологічної роботи стосовно горил, дю Шаю зібрав і визначив для науки ряд нових видів. Він був першим, хто з наукової точки зору описав Potamogale velox, перевершивши Джона Едверда Грея, який описав цей вид як різновид мишей. Він також зібрав типові зразки західноафриканських видів: витончений галаго, молотоголовий кажан та африканська пігмейська вивірка. Незважаючи на те, що він не був орнітологом, він зібрав типові зразки тридцяти дев'яти дійсних видів африканських птахів.[10]

Північна Європа

Після декількох років проживання в Америці, під час яких він написав кілька книг для молоді за своїми африканськими пригодами, дю Шаю звернув свою увагу на північну Європу.[8] Після візиту до Північної Норвегії у 1871 році протягом наступних п'яти років він провів дослідження звичаїв та старожитностей у Швеції, Норвегії, Лапландії та Північній Фінляндії. У 1881 році він опублікував у двох томах (про зимові та літні мандри) книгу «Край опівнічного сонця»,[11] присвячену його другові Роберту Вінтропу з Нового Йорка.

Його праця 1889 року «Доба вікінгів»,[12] також опублікована у двох томах, була дуже ґрунтовним дослідженням ранньої історії, манер та звичаїв предків англомовних народів.[13] Він працював вісім з половиною років і уважно читав сотні саг, що описують життя народів, які населяли Скандинавський півострів від кам'яного віку до середньовіччя (включаючи роботи, які ніде не публікувалися). Ця наукова робота описує важливість скандинавських країн — Норвегії, Швеції та Данії — для культурного формування та перетворення Британських островів протягом п'ятого-одинадцятого століть. Ця теза нині є загальноприйнятою, але тоді її піддали жорсткій критиці.

Ґрунтуючись на дослідженнях, здійснених для «Доби вікінгів», дю Шаю у 1893 році видав художньо-документальну книгу «Вікінг Івар», у якій всі зібрані документальні свідчення огорнув у художню форму.

У 1900 році він також опублікував «Країна довгої ночі» .

Особисте життя

Могила Поля дю Шаю на кладовищі Вудлон

Дю Шаю був другом Едварда Клодда та видавця Джорджа Чайлдза. Разом з іншими літераторами, він був членом любительської команди з крикету Джеймса Баррі, «Аллагакбаріз».

Дю Шаю помер від інсульту у Санкт-Петербурзі, будучи з дослідницьким візитом у Росії, коли збирав інформацію про скандинавські народи.[14] Похований на цвинтарі Вудлон у Бронксі, Новий Йорк.

Видання українською

  • Поль дю Шаю. «Вікінг Івар» = «Ivar the Viking» / пер. з англ. Іван Синєпалов. К. : Пропала грамота, 2020. — 264 с. 1500 екз. — ISBN 9789669798084.

Примітки

  1. LIBRIS — 2012.
  2. Bucher, 1979, с. 17.
  3. «It May Be Truth, but It Is Not Evidence»: Paul du Chaillu and the Legitimation of Evidence in the Field Sciences, Stuart McCook, Osiris, 2nd Series, Vol. 11, Science in the Field (1996), pp. 177—197
  4. Miller, John William. Paul Belloni Du Chaillu. The Literary Encyclopedia. Процитовано 12 березня 2013.
  5. Obituary: Paul Belloni du Chaillu, E. G. Ravenstein, The Geographical Journal, Vol. 21, No. 6 (Jun., 1903), pp. 680—681
  6. Clodd, 1926, с. 71-4.
  7. Bucher, 1979, с. 28-30.
  8.  Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер знаходиться у суспільному надбанні: Hugh Chisholm, ред. (1911) «Du Chaillu, Paul Belloni» // Encyclopædia Britannica (11th ed.) V. 8 Cambridge University Press p. 629 (англ.)
  9. About us. Museums Victoria.
  10. Conniff, 2011, с. 301–2.
  11. Chaillu, Paul Belloni Du (27 квітня 1882). The Land of the Midnight Sun: Summer and Winter Journeys Through Sweden, Norway, Lapland and Northern Finland. Harper & brothers.
  12. Chaillu, Paul Belloni Du (27 квітня 1889). The Viking Age: The Early History, Manners, and Customs of the Ancestors of the English Speaking Nations ... C. Scribner's sons.
  13. Review of The Viking Age by Paul B. Du Chaillu. The Quarterly Review 170: 347–369. April 1890.
  14. Conniff, 2011, с. 303.
  • Некролог Поля дю Шаю, The Times, 1 травня 1903 року.
  • RAD Markham, A Rhino in High Street (Ipswich 1991). (Ілюстрація горил).
  • Bucher, Henry H., Jr. (1979). Canonization by repetition: Paul du Chaillu in historiography. Revue Française d'Histoire d'Outre-mer 66 (242): 15–32. doi:10.3406/outre.1979.2174. .
  • Clodd, Edward (1926). Memories. London: Watts & Co. .
  • Conniff, Richard (2011). The Species Seekers: Heroes, Fools, and the Mad Pursuit of Life on Earth. New York: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-06854-2. Conniff, Richard (2011). The Species Seekers: Heroes, Fools, and the Mad Pursuit of Life on Earth. New York: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-06854-2. .
  • Du Chaillu, Paul (1899). Adventures in the great forest of equatorial Africa and the country of the dwarfs. New York and London: Harper and Brothers. .
  • Reel, Monte (2013). Between Man and Beast. Doubleday. ISBN 978-0385534222. Reel, Monte (2013). Between Man and Beast. Doubleday. ISBN 978-0385534222. .

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Поль дю Шаю

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.