Полівська Гута

Полівська́ Гу́та (лат. Vitraria Palowska, Vitraria Officina Palowska; пол. Huta Paliowska, Huta Palowska, Huta Palioska; рос. дореф. Паліовская Гута, Пальёвская Гута, Палёвская Гута) село в Україні, більшість населення якого до середини XX ст. складали поляки, знаходиться у Житомирському районі Житомирської області. Колишнє чиншове село, мешканці якого були гутниками і працювали на мануфактурі з виробництва скла. Населення становить 39 осіб.

село Полівська Гута
Країна  Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський район
Громада Хорошівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18040570410032879
Основні дані
Засноване 1819
Населення 39
Площа 4,585 км²
Густота населення 12,21 осіб/км²
Поштовий індекс 12142
Телефонний код +380 4145
Географічні дані
Географічні координати 50°33′17″ пн. ш. 28°27′28″ сх. д.
Найближча залізнична станція Нова Борова
Відстань до
залізничної станції
25 км
Місцева влада
Адреса ради 12142, Житомирська обл., Житомирський р-н, с.Березівка
Карта
Полівська Гута
Полівська Гута
Мапа

Назва

Мешканці села народжені в перших декадах ХХ ст. називали своє село Гута Паліоска та Гута Пальоска (в оригіналі пол. Huta Palioska, Huta Paloska), обидва варіанти з випущеним "в" характерним для тогочасної польської розмовної мови є тотожними назві Гута Паліовска (пол. Huta Paliowska), яка є усталеним на письмі варіантом запису польською мовою в історичних документах та пізніше перейшла в російський варіант запису рос. Паліовская Гута, від якого, з появою в російській графіці літери ё, що замінювала буквосполучення іо, був утворений варіант рос. Пальевская Гута, де літера ё записувалась без крапок.

Сучасний варіант Полівська Гута постав завдяки некритичній спробі українізувати назву в добу українізації 20-х-30-х років. Оскільки для польської мови не властиве акання, яке є в російській мові, при цьому спостерігаємо втрату першого а, яке польська назва Паліовська втратила, ставши Полівською, внаслідок чого загубилась первісна семантика слова. Польську назву українізували як російську. Коректним українізованим варіантом мала би бути назва Паліовська Гута.

Аналізуючи корінь слова Паліовська, можна припустити його походження від слова паліовий (пол. paliowy), яке було в ужитку серед поляків топориської парафії і фіксується в документах топориського костелу, до парафії якого належала тоді Гута. Тоді, у 1828 році, топориський священник замовив "сукно червоне та сукно паліове". Слово паліовий прийшло в польську мову через запозичення з французької (фр. paille), яка в наполеонську добу була дуже популярною на цих теренах. Властиво в цей період і була заснована Гута. Паліовий з польської означає жовтий, ясно-жовтий, кольору соломи, французькою слово paille означає солому. Таку назву Гута могла отримати через колір кварцового піску, на якому лежить село, і який потрібен для виробництва скла. Варто зазначити, що в деяких російських документах Гута згадується саме під назвою Гута Паліова.

Меншу подібність назва Паліовська проявляє в порівнянні з прізвиськом фастівського полковника Семена 'Палія' Гурка, військові загони якого квартирувались неподалік у Горошках на початку XVIII сторіччя. Назви урочищ зберігали в собі стару топонімію: так наприклад, на місці сусіднього урочища Торчин виникла німецька колонія Торчин. Тому можна припустити, що місце, де була заснована Паліовська Гута, називалось урочищем Паліївка. Проте за такої версії важко пояснити присутність в назві Паліовська літери о, та відсутність й.

Тому походження назви села від слова, що позначає ясно-жовтий колір, є більш ймовірним.

Друга частина назви, Гута, походить від слова «гута» (від давн.в-нім. hutte, hutta — «хата», «скляний завод») — назви невеличкого мануфактурного підприємства з виробництва скла та скляних виробів, заснованого тут у 1819 році. Гута стала головною причиною, чому навколо неї стали селитись люди — перші наймані робітники мануфактури разом зі своїми родинами — гутники, внаслідок чого виникло поселення.

Перша згадка про село належить до 15 серпня 1819 року і походить з метрики про шлюб мешканки Гути Пальовської Анни Сьвенціцької з сільським ремісником Ґаспаром Чижевським в римо-католицькому парафіяльному кармелітському костелі Святої Теклі в Топорищі, свідками під час шлюбу були шляхтичі Станіслав Баґінський та Ян Теодоровіч. В оригіналі назва написана латинською мовою: Vitraria Officina Palowska тобто Шкляна Гута Пальовська (мануфактура/майстерня/фабрика).

Географія

Географічні координати: 50°33' пн. ш. 28°27' сх. д. Часовий пояс UTC+2. Загальна площа села — 4,6 км².

Полівська Гута розташована в межах природно-географічного краю Полісся і за 3,7 км від районного центру — міста Хорошів. Найближча залізнична станція Нова Борова, за 25 км.

Історія

Гута

Внаслідок заснування шкляної мануфактури на порожньому місці серед лісів у 1819 році, навколо гути почали селитись перші поселенці. Ними були родини шляхтичів: Тиліцьких (пол. Tylicki, Telicki), Баґінських (пол. Bagiński), Теодоровичів (пол. Teodorowicz), Віслоцьких (пол. Wisłocki), Вонсовичів (пол. Wąsowicz), Мисюнів (пол. Misiuna), Сьвенцицьких (пол. Święcicki), вільних селян: Луковських (пол. Łukowski), які осіли тут на стало, та родини шляхтичів: Ґалензовських (пол. Gałęzowski), Поплавських (пол. Popławski), Осецьких (пол. Osiecki), які на довго тут не затримались.

Мануфактура спеціалізувалась на виготовленні питного та аптечного скляного посуду, мала 1 скловарну піч.

Власником села і мануфактури щонайменше з 1834 року був пан Василь Троцький, садиба якого знаходилась в Дворищах.

В 1881 році на гуті виготовляли 7 100 коп скляного посуду в рік, річний прибуток складав 3 900 р. (1 копа = 60 штук будь-чого, 7 100 коп - це 426 000 штук або літрів скляного посуду в рік). В тому році на гуті працювало 34 працівники. Орендатором мануфактури був купець Борух Вексман.

В 1890 році річний прибуток склав 2 000 р. На гуті працювало 16 працівників.

А в 1905 році вона згоріла і вже ніколи не була відновлена.

Фаховий розподіл працівників гути

Працівники гути поділялись на:

  • ті, хто робить скло
  • склодуви
  • шліфери
  • печові
  • розписувачі скла

Розписувачів скла запрошували здалеку. На інших гутах Житомирщини це були майстри з Ґданська та Угорщини.

У 19321933 роках Полівська Гута постраждала від голодомору. За свідченнями очевидців кількість померлих склала щонайменше 14 осіб[1].

Населення. Етнічний склад та мова

Основу села ще в 1830-х роках склали переселенці з Гути Юстинівки та Гути Мар'янівки — сіл, які входили до регіону, де польське населення переважало над українським більше, ніж вдвічі, і на основі якого пізніше був заснований польський національний район. При цьому переселенці з Гути Юстинівки, зважаючи на номенклатуру прізвищ та шлюбних зв'язків, до того ймовірно також мешкали на Гуті Мар'янівці.

У 1857 році до меж Топориської католицької парафії входило 55 сіл, де мешкали католики. Серед цих 55 сіл Гута Паліовська була четвертим селом за найбільшою кількістю поляків. Тоді на Гуті мешкало 109 католиків, серед них всі були поляками. Більше було лише в Старому Бобрику (127 поляків), Киселівці (138 поляків) та Коритищах (310 поляків).

За даними перепису 2001 року населення села становило 39 осіб, з них усі 100 % зазначили рідною українську мову[2].

Примітки

Джерела

  • Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир : Полісся, 2008. — 1116 с. — ISBN 978-966-655-361-7.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.