Правляча королева
Правляча королева (англ. Queen regnant) чи імператорка, цариця — жінка-монарх, рівнозначна королю, яка править самостійно, на відміну від королеви-консорт (дружини правлячого монарха) або королеви-регента (тимчасово править замість дитини-монарха як опікунка).
Правляча королева має та здійснює суверенні повноваження, тоді як королева-консорт ділить звання і титули чоловіка, але не поділяє його суверенітет. Чоловік правлячої королеви традиційно не розділяє рангу дружини, титулу чи суверенітету і має титул принца-консорта.
Історія
У Стародавній Африці, Стародавній Персії, Азійській і Тихоокеанській культурах та в деяких європейських країнах жінкам-монархам присвоювали титул короля або його еквіваленту, наприклад фараона, коли стать не мала значення для посади, або ж використовували чоловічу форму слова в мовах, які мають граматичний рід як спосіб класифікації іменників. У візантійської імператорки Ірен іноді фігурує титул басилевс (грец. βασιλεύς), «імператор», а не basilissa (грец. βασίλισσα), «імператриця»; Ядвіга Анжуйська була коронована як Rex Poloniae, король Польщі.
Серед монархів династії Давида Юдейського царства згадується єдина правляча цариця Аталія, хоча єврейська Біблія сприймає її негативно як узурпаторку. Набагато пізніше Юдейським царством правила ще одна цариця, але з роду Хасмонеїв — Саломея Александра.
Вступ на престол правлячої королеви відбувається відповідно до порядку престолонаслідування країни. Способи престолонаслідування королівств, племінних князівств включають номінацію (правлячий монарх або рада називає спадкоємця), первородство (діти монарха чи вождя мають перевагу в порядку народження від старшого до наймолодшого), або мінорат (діти мають перевагу у зворотному порядку народження від наймолодшого до старшого). Престолонаслідування може бути за материнською, батьківською або змішаною лінією; або, рідко відкритою для загальних виборів, коли це необхідно. Право правонаступництва може бути відкритим для чоловіків і жінок або обмежено лише для чоловіків чи жінок.
Найбільш типовим правонаступництвом в європейських монархіях від пізнього середньовіччя до кінця XX століття було престолонаслідування по чоловічій лінії: порядок спадкоємства синів монарха визначався за порядком їх народження. Деякі королівства відповідно до Салічного закону забороняли престолонаслідування жінкам. Наприклад, жодна королева не правила Францією. Лише одна жінка, Марія Терезія, правила Австрією.
Наприкінці 20 — на початку 21 століття Швеція, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Данія, Люксембург[1] та Велика Британія[2] внесли зміни до своїх законів про правонаступництво на абсолютну (рівну) прімогенітуру (діти монарха мають перевагу в порядку народження від старшого до молодшого незалежно від статі). У деяких випадках зміна не набуває чинності протягом життя людей, яким вже визначено порядок правонаступництва на момент прийняття закону.
У 2011 році Сполучене Королівство та 15 інших королівств Співдружності погодилися зняти правило першородства чоловічої статі. Після прийняття необхідного законодавства це означає, що якби первісткою принца Вільяма була дочка, молодший син не став би спадкоємцем[3].
У 2015 році Єлизавета II стала королевою, яка править найдовше, та жінкою-главою держави, яка перебуває на посаді найдовше в світовій історії[4].
Східна Азія
У Китаї У Цзетянь стала правлячою китайською імператрицею та започаткувала династію Чжоу, яка перервалася з її смертю. Імператриця У використовувала титул хуангді (кит. 皇帝, «імператор») і в багатьох європейських джерелах згадується як жінка-імператор, а не правляча імператорка. Кількома десятиліттями раніше в Кореї королеви Сондок та Чиндок розробили термін yoowang (кор. 여왕, «король-жінка») для позначення себе, використовуючи титул замість wangbi (кор. 왕비), що зазвичай перекладається як «королева-консорт» і стосується дружини короля чи імператора.
Хоча в Японії трон заборонений для жінок, це не завжди було так; протягом японської історії відзначають вісім правлячих імператорок. Знову ж таки, японська мова використовує термін josei tennō (яп. 女性 天皇, «володарка жіночої імперії») для посади, який в західній монархічній традиції відповідає титулу «правляча імператорка», з терміном kōgō (яп. 皇后) який застосовувався для королеви-консорт. Дебати про престолонаслідування в Японії стали важливою політичною проблемою на початку 2000-х, оскільки починаючи з 1965 року в Імператорському домі не народжувалися хлопчики[5]. Прем'єр-міністр Коїдзумі Дзюнітіро пообіцяв представити парламенту законопроект, який дозволить жінкам зайняти Імператорський престол, але відкликав його після народження принца Хісахіто у 2006 році.
Поточні правлячі королеви
Королева | Країни | Дата[чого?] |
---|---|---|
Єлизавета II |
Об'єднане Королівство | 6 лютого 1952 року |
Канада | ||
Австралія | ||
Нова Зеландія | ||
Ямайка | 6 серпня 1962 року | |
Барбадос | 30 листопада 1966 року | |
Багами | 10 липня 1973 року | |
Гренада | 7 лютого 1974 року | |
Папуа Нова Гвінея | 16 вересня 1975 року | |
Соломонові острови | 7 липня 1978 року | |
Тувалу | 1 жовтня 1978 року | |
Сент-Люсія | 22 лютого 1979 року | |
Сент-Вінсент і Гренадини | 27 жовтня 1979 року | |
Беліз | 21 вересня 1981 року | |
Антигуа і Барбуда | 1 листопада 1981 року | |
Сент-Кіттс і Невіс | 19 вересня 1983 року | |
Маргрета II |
Данія | 14 січня 1972 року |
Гренландія | ||
Фарерські острови |
Див. також
Примітки
- Overturning centuries of royal rules. BBC News.
- New rules on royal succession come into force. BBC News.
- Bloxham, Andy (28 жовтня 2011). Centuries-old rule of primogeniture in Royal Family scrapped. Telegraph (London). Процитовано 31 грудня 2011.
- Єлизавета ІІ стане монархом, що найдовше править Британією. BBC News Україна. 9 вересня 2015. Процитовано 18 жовтня 2020.
- Імператор Японії натякнув на можливе зречення престолу. Українська правда. 8 серпня 2016. Процитовано 18 жовтня 2020.
Посилання
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Правляча королева