Правова система Великої Британії

Англійська правова система (іноді спрощено «англійське право») охоплює правової системи, підтримувані судами Англії та Уельсу, які розглядають цивільні та кримінальні справи. Вона відома як засновник загального права, а саме, його основних принципів. Має власну правову доктрину, відмінну від цивільно — правових юридичних систем з 1189 р. Також для неї характерна відсутність великих кодифікацій права, яке, підлягаючи статуту, розвивається суддями у судах, які застосовують до представлених їм фактів статути, прецеденти та здоровий глузд, формулюючи рішення, які пояснюють відповідні правові принципи, які систематизуються та є обов'язковими у майбутніх подібних справах (stare decisis). У ранній період історії в компетенції суддів було пристосування системи приписів (Writ) для задоволення повсякденних потреб. Судді застосовували суміш прецедентів і здорового глузду для створення внутрішньо узгодженого права (наприклад, торгове право бере початок у ярмаркових судах). По мірі зміцнення позицій Парламенту, відповідно до доктрини поділу влади, законодавство поступово випередило судову законотворчість, тому тепер судді можуть лише оновлювати право в деяких вузьких сферах. У 1276 р. було визнано 1189 р. межею незапам'ятних часів.

Суди Англії й Уельсу очолює Головний Суд Англії та Уельсу, що складається з Апеляційного Суду, Високого Суду Правосуддя (для цивільних справ) і Суду Корони (для кримінальних справ). Верховний суд є останньою інстанцією і для цивільних, і для кримінальних апеляційних справ в Англії, Уельсі та Північній Ірландії, і будь-яке прийняте ним рішення є прикладом для будь-якого іншого суду в цих юрисдикціях, а також часто має переконливий характер і в інших юрисдикціях. При апеляціях суд може скасувати рішення нижчестоящих судів (таких, як суди графства (цивільних) і судів магістратів (кримінальних)). Верховний суд також може скасувати як адміністративні рішення уряду, так і делеговане законодавство. Кінцевим апеляційним органом для всіх кримінальних та цивільних справ в Англії та Уельсі (і Північній Ірландії, для всіх цивільних справ у Шотландії), є Верховний суд Сполученого Королівства, який перебрав на себе цю функцію від Апеляційного комітету Палати лордів (який, як правило, називають просто «Палатою Лордів») в жовтні 2009 р.

Після Акту про Унію в 1707 р. англійське право стало однією з двох правових систем Королівства, і зазнало впливу шотландського права (особливо, в розробці та інтеграції торгового права лордом Менсфілдом (Mansfield) та в період розвитку права щодо недбалості). Шотландський вплив міг зумовити скасування деяких форм позовів у 19 ст. і обширне реформування процесуальних норм у 20ст.

Правова система Північної Ірландії належить до англо-саксонської правової сім'ї. У ній функціонує судова система Північної Ірландії з кінцевою апеляційною інстанцією у цивільних та кримінальних справах — Верховним Судом Сполученого Королівства. Право Північної Ірландії схоже з англійським правом, норми загального права були імпортовані в Королівство Ірландії за англійського панування. Тим не менш, збереглися важливі відмінності.

Джерелами права Північної Ірландії є ірландське загальне право і статутне право. Останнє джерело — це чинні статути парламентів Ірландії, Сполученого Королівства, Північної Ірландії, а останнім часом це статути Асамблеї в рамках переданих їх повноважень. Суди Північної Ірландії очолює Суд Правосуддя Північної Ірландії, що складається з Апеляційного суду, Вищого Суду Справедливості та Суду Корони. Нижче розташовані суди графств та суди магістратів.

Шотландське право є унікальною правовою системою, яка виникла на основі римського права. Засноване на не кодифікованій континентальній традиції, що йде від Corpus Juris Civilis, вона також має елементи традиції загального права, пов'язані з середньовічними джерелами. Таким чином, Шотландія має плюралістичну, або «змішану» правову систему, яку можна порівняти з Південною Африкою, і, меншою мірою, з частково кодифікованими плюралістичними системами Луїзіани і Квебеку. Від часу Акту про Унію 1707 р. вона має спільну законодавчу владу з рештою Сполученого Королівства. Шотландія, з одного боку, Англія та Уельс, з іншого, — кожна з цих країн зберегла принципово різні правові системи, але Унія зумовила англійський вплив на право Шотландії і навпаки. В останні роки право Шотландії зазнало впливу європейського права відповідно до Римського договору та установлень шотландського парламенту, який може видавати закони в межах своїх законодавчих повноважень, передбачених Актом про Шотландію 1998 р. Головними судами є Сесійний Суд для цивільних справ[7] і Вищий Суд Правосуддя для кримінальних справ[8] (його рішення остаточні). Верховний суд Сполученого Королівства є найвищою апеляційною інстанцією для цивільних справ у шотландській юрисдикції, дозвіл на апеляцію від Сесійного суду, як правило, не потрібен.[9] Суди шерифів мають справу з більшістю цивільних та кримінальних справ, включаючи проведення кримінальних справ за участю присяжних, відоме як шерифський суд повного провадження, або з шерифом, без присяжних, відоме як шерифський суд спрощеного провадження. Суди шерифів є місцевими судовими органами, що налічують 49 таких судів, організованих у 6 округів (шерифств).[10] Шотландська правова система є унікальною в тому, що вона має три різновиди вироків у кримінальному процесі: «винен», «не винен» і «не доведено» («не винен» і «не доведено», — це виправдальні вироки без можливості повторного розгляду).[11] Секретар Кабінету в питаннях юстиції є членом шотландського уряду, відповідальним за поліцію, суди, кримінальне правосуддям і пенітенціарну службу, яка керує в'язницями Шотландії.[12] Хоча, зареєстрований рівень злочинності 2007/2008 впав до найнижчого за останні 25 років,[13] але в'язниці містять більше 8000 осіб,[14] що б'є рекордні рівні та значно перевищує передбачені потужності.[15]

Парламент двопалатний, включає в себе верхню палату, що називається Палата лордів, і нижню палату, що називається Палата громад. Палата лордів не обирається, вона включає до свого складу лордів духовних (вище духовенство англіканської церкви) й лордів світських (членів перства). Палата громад, навпаки, — палата, що обирається демократично. Дві палати засідають в окремих приміщеннях Вестмінстерського палацу (широко відомого як «Будинок парламенту») в Лондоні. За конституційною конвенцією всі міністри, включаючи прем'єр-міністра, обираються виключно зі складу парламенту. Парламент еволюціонував з ранньосередньовічної ради, яка консультувала правителів Англії та Шотландії. У теорії влада належить не парламенту, а «Королеві-в-Парламенті» (або «Королю-в-Парламенті»). Королева в парламенті, згідно з вченнями про парламентський суверенітет, повністю суверенна з повноваженнями створювати чи скасовувати будь-які закони, окрім тих, які зобов'язують її. У наш час реальна влада належить Палаті громад, тоді як суверен діє суто як номінальний голова держави, а повноваження Палати лордів суттєво обмежені.

Асамблеї Північної Ірландії (ірл. Tionól Thuaisceart Éireann,[16] Ulster Scots: Norlin Airlann Semmlie[17]) передані законодавчі повноваження Північної Ірландії. Вона має право видавати нормативні акти у широкій сфері, яка прямо не закріплена за парламентом Сполученого Королівства, і призначати виконавчу гілку влади Північної Ірландії. Асамблея засідає в будівлі парламенту в Стормоні у Белфасті. Остання Асамблея була створена за Угодою Страсної п'ятниці 1998 р., домовленості, яка спрямована покласти край 30-річному етнічно-політичному конфлікту («The Troubles») у Північній Ірландії. Вона заснована на принципах поділу влади за методом Д'ондта, що має на меті забезпечення участі в управлінні регіоном найбільших політичних спільнот Північної Ірландії — юніоністів та націоналістів. Асамблея є однопалатним, демократично обраним органом у складі 108 членів, відомих як члени Законодавчої Асамблеї. Члени вибираються відповідно до голосування за пропорційною системою в формі системи єдиного перехідного голосу.

Шотландський парламент (шотл. гел. Pàrlamaid na h-Alba; Scots: Scots Pairlament) розташований в районі Холіруд столиці Единбурга. Парламент, який неофіційно називають «Холіруд»[18] є демократично обраним органом, що складається з 129 членів, які називаються членами шотландського парламенту. Члени вибираються на 4 річний термін за змішаною системою у формі системи т. зв. додаткового членства (Additional Member System). В результаті 73 парламентарі представляють індивідуальні виборчі округи та обираються більшістю голосів (відносною/простою більшістю), а решта 56 приходять з 8 округів «додаткового членства», кожен з яких обирає 7 парламентарів.[19] Початково Парламент Шотландії (або «Estates of Scotland») був національним законодавчим органом незалежного Королівства Шотландії, та існував з початку 13 ст. до об'єднання з Королівством Англії за Актом про Унію 1707 р..[20] Як наслідок, парламент Шотландії об'єднався з парламентом Англії, сформувавши парламент Великої Британії, який засідав у лондонському Вестмінстері.[20]

З 2012 р. Національна Асамблея Уельсу (валл. Cynulliad Cenedlaethol Cymru) була наділена обмеженими законодавчими повноваженнями. Розташована вона в Кардіффі. Національна Асамблея, вперше обрана в 1999 р., є демократично обраним органом, що складається з 60 членів Асамблеї. Останні обираються на 4-річний строк за змішаною системою у формі системи т. зв. додаткового членства (Additional Member System). Як наслідок, 40 членів Асамблеї представляють індивідуальні географічні виборчі округи та обираються більшістю голосів (відносною/простою більшістю), а решта 20 — у 5 округах, кожен з яких обирає 4 членів.^{[джерело?]}