Борис Джонсон

Борис Джонсон народився у Нью-Йорку, де в той час працював його батько, однак незабаром родина повернулася до Лондона, де його мати мала закінчувати навчання в Оксфорді. У родині Стенлі Джонсона, колишнього депутата Європейського парламенту, було четверо дітей, Борис був найстаршим. Його батько також працював в Європейській комісії та Світовому банку.

У дитинстві Борис Джонсон отримав значні пошкодження слуху, йому зробили кілька операцій. Навчався спочатку в Європейській школі Брюсселя, в Ітон-коледжі і в Оксфордському університеті, де вивчав класичну літературу. В університеті його обрали президентом студентської спілки. Завдяки його походженню та впливовим батькам, деякі сприймають Бориса Джонсона як представника британської еліти (вищого класу).

Перший шлюб Борис Джонсон взяв 1987 року з Аллегрою Мостін-Овен, але подружнє життя не тривало довго й подружжя розлучилося 1993 року. Того ж року він одружився з Мариною Вілер, юристкою та журналісткою за фахом. Родини Вілер і Джонсона ще до шлюбу протягом десятиліть підтримували дружні стосунки, зокрема Марина Вілер раніше навчалася в Європейській школі в Брюсселі разом зі своїм майбутнім чоловіком. У шлюбі народилося четверо дітей. У травні 2021 року Борис Джонсон одружився з Керрі Саймондс, яка у квітні 2020 року народила йому сина[10].

Журналістську кар'єру Борис Джонсон розпочав з посади кореспондента-стажера в газеті Таймс, але пропрацював там лише один рік. З газети його було звільнено за фальсифікацію цитати його хрещеного батька, Коліна Лукаса, який пізніше став віцеканцлером Оксфордського університету. Певний період Джонсон працював у газеті Wolverhampton Express & Star, потім у 1987 року його взяли до The Daily Telegraph. У Брюсселі він працював кореспондентом і помічником редактора цієї газети з 1989 до 1999 рр. З 1994 до 1995 рр. Джонсон також працював політичним оглядачем у газеті Spectactor, а з 1999 року до 2005 вже редактором.

Статті Джонсона часто мали сенсаційний характер, нерідко викликали суперечки. Пізніше його журналістський доробок використовуватимуть його опоненти, його слова часто вириватимуть з контексту або навіть пародіюватимуть його журналістський «сенсаційний» стиль.

Джонсон є автором трьох книг: «Колонка Джонсона», «Позичте мені ваші вуха» і «В мене є для вас погляди». Крім публіцистичних робіт, він також опублікував у 2004 року роман: «Сімдесят дві діви». Інша книга «Нова британська революція» була написана після його обрання мером Лондона. За журналістську працю Джонсона висували на Премію Британської телевізійної академії. Як продюсер Джонсон сприяв виходу в 2006 року серії документальних фільмів «Мрія про Рим», в якому порівнюється Римська імперія та сучасний Європейський Союз.

• Боріс Джонсон. Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію. Перекладач Юрій Гірич. Vivat, 2019. 400 с. (Серія Біографії та мемуари). ISBN 978-966-942-796-0

Boris Johnson. The Churchill Factor: How One Man Made History. Hodder & Stoughton, 2014. 432 p. ISBN 978-1444783056

• Боріс Джонсон. Омріяний Рим. Перекладач Борис Превір / Vivat, 2020. 256 с. (Серія Історія та політика). ISBN 978-966-942-855-4 / Мрію про Рим плекають як можливість досягти злагоди, процвітання та ефективної взаємодії народів, які могли б на тлі різних пріоритетів і політичних мотивів віднайти ідею спільності та мирного співіснування

Boris Johnson. The Dream of Rome. HarperCollins, 2006. 288 p. ISBN 0-00-722441-9, OCLC 67865987

Джонсон після обрання мером Лондона

1997 Джонсон взяв активну участь у безпосередньому політичному житті країни — був кандидатом на парламентських виборах у виборчому окрузі Клевід Південь, однак зазнав поразки. Однак вже 2001 року йому вдалося обратися до Палати громад парламенту від виборчого округу Генлі-на-Темзі. Перебіг своєї передвиборчої кампанії Джонсон описав у книзі «Друзі, виборці, земляки: нотатки на пні». 2004 року його було призначено міністром культури у тіньовому кабінету опозиції. Після інтенсивної партійної кампанії у листопаді 2003 року Джонсона було призначено віцепрезидентом Консервативної партії Великої Британії.

З усіх цих посад в Консервативній партії Джонсона було звільнено в листопаді 2004 року після того, як його звинуватили у брехні стосовно позашлюбних зв'язків з однією зі співробітниць у газеті The Spectator. Хоча сам Джонсон ніколи не визнавав ці звинувачення, його звільнили через те, що переконливі на думку однопартійців докази брехні в пресі шкодили цілій партії. Однак з обранням нового лідера консерваторів Девіда Камерона Джонсона знову призначили міністром освіти тіньового кабінету опозиції.

Незабаром після призначення у тіньовий кабінет Джонсон оголосив про намір боротися за крісло мера Лондона на виборах 2008 року. У своїй кампанії Джонсон сконцентрувався здебільшого на передмістях столиці, де консерватори мали значну підтримку. Його перемогу 1 травня 2008 року над мером від Ліберальної партії Кеном Лівінгстоном оглядачі пояснювали передусім вдалою передвиборчою кампанією і великою явкою виборців у передмістях столиці.

9 липня 2018 року пішов у відставку з посади міністра закордонних справ Великої Британії.[11]

Обіймає посаду голови консервативної партії та прем'єр-міністра Великої Британії 24 липня 2019 року.[12] Як стало відомо в листопаді 2019-го, Консервативна партія Бориса Джонсона отримала пожертви від восьми росіян і одного вихідця з України яких видання The Times пов'язує з російським режимом. Серед них Олександр Темерко (колишній віцепрезидент ЮКОС, пожертвував 1,2 млн фунтів), Любов Чернухіна (дружина колишнього заступника міністра фінансів РФ Володимира Чернухіна, пожертвувала 450 тис. фунтів), Євген Лебедєв (син Олександра Лебедєва, що володіє лондонською газетою Evening Standard)[13].

2019 року, коли Тереза Мей визнала провал у побудові плану виходу Британії з Євросоюзу і заявила про свою відставку, Джонсон вирішив балотуватися на посаду прем'єр-міністра. 24 липня Джонсон офіційно став прем'єр-міністром країни після того, як на зустрічі в Букінгемському палаці Єлизавета ІІ попросила його сформувати новий склад уряду[14]. Є прихильником виходу Великої Британії з ЄС і одним із найскандальніших політиків[15].

З прем'єрством Джонсона привітав президент США Дональд Трамп[16] та назвав його «хорошою людиною» і додав, що його називають «британським Трампом»[17].

27 липня Джонсон вперше провів переговори з Трампом. Вони обговорили ситуацію в Ірані та домовились про зустріч на саміті Великої сімки[18].

13 грудня 2019 року «Консервативна партія» Бориса Джонсона отримала 364 голоси та покращила свій результат на 47 місць. Їхні головні конкуренти — Лейбористська партія втратила 59 місць і отримала 203 голоси[19].

Більш ніж через три роки після референдуму, 31 січня 2020 р. о 23:00 за Грінвічем, Велика Британія офіційно вийшла з Європейського Союзу. Британія була членом ЄС протягом 47 років[20].

27 березня 2020 року в Бориса Джонсона було підтверджено Covid-19. Після чого він самоізолювався на Даунінг-стріт 10, де розташована резиденція прем'єр-міністра. Звідти він продовжив свою роботу.[21][22] 5 квітня Джонсона було госпіталізовано, оскільки у прем'єр-міністра зберігалися постійні симптоми коронавірусу через 10 днів після позитивного результату тесту на вірус.[23][24] Виконувати обов'язки замість Джонсона продовжив міністр закордонних справ Домінік Рааб, його заздалегідь призначили на такий випадок.[25] 6 квітня його було переведено у реанімацію.[26][27][28] 10 квітня його перевели з реанімації у звичайну палату, а вже 12 квітня його виписали з лікарні, після чого він продовжив відновлюватися після хвороби у своїй заміській резиденції.[29][30][31][32][33] Через 15 днів, 27 квітня Борис Джонсон повернувся на роботу, остаточно поборовши Covid-19.[34][35]

Згодом Джонсон в інтерв'ю «The Sun» розповів, що коли стан його здоров'я погіршився, його оточенню довелося готуватися до, як він висловився, «сценарію, подібного до фільму „Смерть Сталіна“». Лікарі, як сказав британський прем'єр, готувалися до найгіршого, обговорювалася можливість підключення Джонсона до апарату штучної вентиляції легенів, і в якийсь момент, за словами політика, ймовірність цього становила 50 %. Джонсон розповів, що з кожним днем хвороби все більше втрачав надію: «Я не розумів, чому мені не стає краще». «Весь цей час я думав про те, чи вдасться мені вибратися. Я усвідомив, що від коронавірусної інфекції немає ліків», — зазначив прем'єр.[36][37]

1 лютого 2022 року відбувся перший офіційний візит до України, де відбулися зустрічі-перемовини з Президентом України[38].

• Вихід Великої Британії з Європейського союзу

• Офіційний сайт Бориса Джонсона (англ.)
• Бі-бі-сі: The Boris Johnson story (англ.)
• На виборах мера Лондона перемогу здобув кандидат консервативної партії Борис Джонсон (укр.)
• Боріс Джонсон: ще один претендент на лаври «Маргарет Тетчер ХХI століття». Укрінформ.
• Літній сезон прем'єрської «Гри престолів» у Великій Британії. Укрінформ.

• «Профілактика краще за реанімацію». Джонсон і Зеленський поговорили про російську загрозу// ВВС-новини, 01.02.2022