Привільне (Дніпровський район)

Річка Мокра Сура. Місцевість між Привільним і Жданове

Село Привільне знаходиться на правому березі річки Мокра Сура в місці впадання в неї річки Комишувата Сура, вище за течією на відстані 0,5 км розташоване село Трудолюбівка, на протилежному березі - село Петрівське, на протилежному березі річки Комишувата Сура - село Микільське. Через село проходить залізниця, станція Платформа 252 км

Розташоване за 15 км на захід від районного центру і за 4 км від залізничної станції Привільне на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол.

Село Привільне виникло на початку 19 століття. Перша письмова згадка про це село датується 1858 роком, у ній зазначається, що в селі Привільне в 1858 році було 80 дворів. Привільне — офіційна назва села, але в народі відома й неофіційна назва села — Велике Захарине, оскільки за часів кріпацтва село належало поміщику Захарину-старшому. Достовірних відомостей про виникнення назви села немає, але за переказами село було кріпацьким і розташовувалось біля вільного села — Сурсько-Михайлівки, тобто «при вільному», звідки і походить назва села.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Привільне (Захарино) Петрівської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 617 осіб, налічувалось 125 дворових господарств, існувала православна церква, 2 лавки й постоялий двір[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1171 особи (576 чоловічої статі та 595 — жіночої), з яких 1152 — православної віри[2].

Мешканці села С. Г. Махота і Р. Т. Антоненко брали участь у повстанні на броненосці «Потьомкін».

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

В 1918 році більшовики в ході радянсько-української війни захопили Привільне.

Навесні 1918 спільні українсько-німецькі війська визволили місто від більшовиків. Командира більшовицького антиукраїнського загону О. А. Жума видали селяни, і його було розстріляно.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками.

В 1932–1933 селяни пережили сталінський геноцид.

Під час Німецько-радянської війни мешканка села Г. Ф. Халецька разом з іншими була насильно вивезена на каторжні роботи до Німеччини. Гестапівці знайшли у неї заборонену літературу, заарештували і відправили в концтабір. По дорозі, убивши офіцера, Галина втекла. Незабаром вона потрапила до Франції, а звідти — до Чехословаччини. За участь у підпільній боротьбі проти Третього Райху розстріляна гітлерівцями.

За 1966–1976 роки побудовані два адміністративні будівлі, середня школа, будинок культури, гастроном, стадіон, 60 житлових будинків.

На території Привільного знаходилася за часів УРСР центральна садиба колгоспу ім. Суворова, за яким було закріплено 6105 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 5442 га орних земель. Колгосп спеціалізувався на виробництво м'яса.

1989 року за переписом тут мешкало приблизно 1 400 осіб.

З 24 серпня 1991 року Привільне входить до складу незалежної України.

У середній школі села навчаються 157 учнів і працюють, 20 вчителів. Є клуб з залом на 400 місць, бібліотека з книжковим фондом 10,7 тис. примірників, протитуберкульозний диспансер, фельдшерсько-акушерський пункт, аптека. ^[коли?]

У Привільному працюють два лікарі і 3 чоловік з середньою медичною освітою. Відкрито дитячий садок "Веселка" на 50 місць. Є сім магазинів, будинок побуту, АТС, поштове відділення, ощадна каса. ^[коли?]

За часів радянської окупації в селі був споруджений меморіальний комплекс на честь воїнів Червоної Армії, що загинули під час захоплення Привільного, та червоноармійців-односельців.

• Махота Петро Семенович — Герой Соціалістичної Праці.

• Привільнянська сільська рада
• Погода в селі Привільне

• Приві́льне // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.800-801