Пригожин Ілля Романович

Пригожин Ілля Романович (25 січня 1917, Москва — 28 травня 2003, Брюссель) — бельгійський хімік російського походження. Відомий своїми роботами з дослідження складних, дисипативних систем, самоорганізації та необоротності, що мали вплив на різні галузі науки поза хімією. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1977 року. Був іноземним членом академії наук України.

Пригожин Ілля Романович
рос. Илья Романович Пригожин
Народився 12 (25) січня 1917[1] або 25 січня 1917(1917-01-25)[2]
Москва, Російська імперія[3]
Помер 28 травня 2003(2003-05-28)[1][4][…] (86 років)
Брюссель, Брюссельський столичний регіон, Бельгія
Країна  Бельгія
 Російська імперія
Діяльність філософ, фізик, викладач університету, хімік, науково-педагогічний працівник, письменник-документаліст
Alma mater Вільний університет Брюсселя
Галузь хімія і фізика
Заклад Техаський університет, Вільний університет Брюсселя і Чиказький університет
Науковий керівник Théophile de Donderd
Відомі учні Pierre M. V. Résiboisd[5]
Членство Леопольдина, North Rhine-Westphalia Academy for Sciences and Artsd, Академія наук СРСР, НАН України, Румунська академія, Академія наук НДР, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Міжнародна академія історії наукиd і Національна академія наук США
Відомий завдяки: теорія дисипативних систем
Нагороди

Нобелівська премія з хімії (1977)

Francqui Prized (1955)

медаль Румфорда (1976)

Медаль Котеніуса (1975)

Honda Prized (1983)

Kampé de Fériet Awardd (1994)

Премія імені Н. Н. Боголюбоваd

honorary doctorate of the University of Valladolidd (1995)

почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (1995)

Bourke Awardd

почесний доктор Ягеллонського університетуd

 Пригожин Ілля Романович у Вікісховищі

Біографія

Пригожин народився в Москві за кілька місяців до російської революції 1917 року у єврейській родині. Його батько, Роман (Рувим Абрамович) Пригожин, був інженером-хіміком в Імператорській Московській техничній школі; його мати Юлія Віхман була піаністкою. Його батьки емігрували спочатку в Німеччину у 1921 році, а потім у Бельгію в 1929 році, де Пригожин отримав громадянство у 1949 році. Пригожини вивчав хімію у Вільному університеті Брюсселя, в якому він згодом став професором у 1950 році. У 1959 році він також був призначений професором в Техаському університеті в місті Остін. У 1961 р. одружився з польським хіміком Мариною Прокопович. Від 1961 до 1966 року був професором у Чиказькому університеті. У 1989 році отримав аристократичний титул віконта від короля Бельгії.

Праці
  • Гленсдорф П., Пригожин И. Термодинамическая теория структуры, устойчивости и флуктуаций. — М. : Мир, 1973. — 280 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. — М. : Мир, 1990. — 358 с.
  • Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах: От диссипативных структур к упорядоченности через флуктуации. — М. : Мир, 1979. — 512 с.
  • Пригожин И. Введение в термодинамику необратимых процессов. — М. : ИЛ, 1960. — 150 с.
  • Пригожин И. Конец определенности. — Ижевск : РХД, 2001. — 216 с.
  • Пригожин И. Молекулярная теория растворов. — М. : Металлургия, 1990. — 344 с.
  • Пригожин И. Неравновесная статистическая механика. — М. : Мир, 1964. — 314 с.
  • Пригожин И. Определено ли будущее. — Ижевск : ИКИ, 2005. — 240 с.
  • Пригожин И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках. — М. : Наука, 1985. — 328 с.
  • Пригожин И., Дефэй Р. Химическая термодинамика. — Новосибирск : Наука, 1966. — 510 с.
  • Пригожин И., Кондепуди Д. Современная термодинамика. От тепловых двигателей до диссипативных структур. — М. : Мир, 2002. — 464 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Время. Хаос. Квант. — М. : Прогресс, 1994. — 266 с.
  • Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. — М. : Прогресс, 1986. — 432 с.

Див. також

Література

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. The Fine Art Archive — 2003.
  3. Пригожин Илья Романович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Encyclopædia Britannica
  5. Математична генеалогія — 1997.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.