Природно-заповідний фонд Київської області

Станом на 1.08.2016 року в Київській області нараховується 196 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, загальною площею 340421,39 га.

Серед них 171 територія та об'єктів місцевого значення, загальною площею 31986,77 га, та 23 території загальнодержавного значення, загальною площею 308434,62 га. З них 1 біосферний заповідник, 2 національні природні парки, 2 регіональні ландшафтні парки, 97 заказників, 61 пам'ятка природи, 14 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва та 17 заповідних урочищ.

Дві території ПЗФ, а саме національний парк «Білоозерський» і регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів», розміщені одночасно в межах Київської і Черкаської областей. У майбутньому кількість міжобласних ПЗФ може зрости, оскільки державою заплановано створення Канівського біосферного заповідника (Черкаська та Київська області) та НПП «Подесіння» (Чернігівська та Київська області). Також довгий час обговорюється ідея створення транскордонного біосферного резервату в зоні відчуження Чорнобильської АЕС (Київська область та Гомельська область Республіки Білорусь).

Першими природоохоронними територіями Київщини можна вважати дендропарки, що створювалися в маєтках великих землевласників. Деякі з них тепер мають статус парків-пам'яток садово-паркового мистецтва або дендропарків — наприклад, «Олександрія» (створена наприкінці XVIII століття), парки «Згурівський», «Ташанський», «Кагарлицький», «Копилівський» тощо.

В історії розвитку мережі ПЗФ Київської області були періоди як створення територій, що охороняються, так і їхнього знищення, перш за все, через політику влади та її ставлення до охорони природи.

Наприклад, з 1923 до 1934 року на південь від тодішньої межі Києва, на заплавних землях р. Дніпро, існував один з перших в Україні заповідників — «Конча-Заспа». У науково-дослідній станції, що існувала на території заповідника ще до його створення, з 1893 року, працювали такі відомі вчені, як М. В. Шарлемань, В. І. Вернадський.

Влітку 1934 року «Конча-Заспу» ліквідували разом із багатьма іншими радянськими заповідниками, територію заплави розділили під сінокоси між чотирма колгоспами Києво-Святошинського району Київщини. У 1936 році територія «Конча-Заспи» увійшла до складу земель м. Києва і в 1999 році рішенням Київської міської ради № 146/649 оголошена ландшафтним заказником «Острів Жуків» площею 1630 га. У 2007 році Київська міськрада скоротила площу до 196 га та роздала землі під приватну житлову забудову. З того часу триває протистояння природоохоронної громадськості і забудовників.

Жуків острів. Дуб на синій воді

Першим законодавчим документом із заповідної справи на території Української РСР було видане у 1926 році «Положення про пам'ятки культури і природи», якими встановлені правила створення, охорони, утримання, дослідження і пропаганди заповідних об'єктів. Серед чотирьох створених після цього природоохоронних інспектур була і Київська. Її очолив М. В. Шарлемань, що розпочав цілеспрямовану роботу із заповідання цінних природних об'єктів в Київській та сусідніх областях.

У 1928 році створюється Український комітет охорони пам'яток природи.

На початку 30-х років в Україні був опублікований реєстр заповідних об'єктів М. Шаліти, за яким в Київській області нараховувалось 125 пам'яток природи.

Станом на 1929 рік на території Київської інспектури (до неї входила Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Вінницька області) було заповідано 50 природних об'єктів.

Наприкінці 20-х років дендропарк «Олександрія» отримав статус заповідного об'єкту місцевого значення.

Згідно з урядовою постановою 1949 року «Про охорону природи на території Української РСР» заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева. У цей період академік П. С. Погребняк порушує питання про створення 11 нових лісових заповідників, серед яких — Чорнобильський у Київській області. Водночас частину заповідників закривають для будівництва дач, санаторіїв, будинків відпочинку, частину переводять у мисливські господарства.

У 50-60-х роках, під час створення Київського моря, 30 % території колишнього заповідника «Гористе» було затоплено, ліс вирубано. Член-кореспондент АН УРСР І. Г. Підоплічко намагався захистити від вирубки ці мальовничі місця. На це секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний відповів, що «будівництво комунізму важливіше за красу». У цей період наукових досліджень заповідних об'єктів Київщини майже не було — окрім опублікованого у 1960 році зведення професора Київського університету О. Л. Липи про вікові дуби, що заслуговують на охорону.

У 1957 та 1967 роках на Київщині було організовано заповідні мисливські господарства «Заліське» та «Дніпровсько-Тетерівське», що використовувались як мисливські угіддя для високопосадовців з Москви та Києва. При цьому справжні природно-заповідні об'єкти майже не створювались.

У 80-ті роки почалося створення заказника «Усівський», на території болота, визначеного для охорони Постановою Ради Міністрів Української РСР № 263 від 4.06.1983 «Про заходи з підвищення економічної ефективності і екологічної обґрунтованості осушувальних меліорацій в зоні Полісся Української РСР».

Згідно з Указом Президента України «Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій» № 79/94 від 10.03.1994 року в межах Київської області зарезервовано дві території:

- урочище «Мутвицьке» (Макарівський р-н, 785 га). Добре збережений у природному стані лісо-болотний комплекс, типовий для Українського Полісся.

- урочище «Унава» (Фастівський р-н, 974 га). Лісовий масив із ділянками старих дубів 100—150-річного віку. Має екологічне значення для збереження гідрологічного режиму річки Унава.

Урочище Унава, Фастівський район

Згідно з рішенням Київської обласної ради від 10.03.1994 «Про оголошення нововиявлених та резервування цінних для заповідання територій, об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» 13 цінних природних територій зарезервовані під подальше заповідання як території ПЗФ місцевого значення. Це зоологічний заказник місцевого значення «Василівський», ландшафтний заказник місцевого значення «Ковічина», заповідне урочище «Нечаївщина», зоологічна пам'ятка природи місцевого значення «Гніздо орлана-білохвоста», лісовий заказник місцевого значення «Кодрянський», загальнозоологічний заказник місцевого значення «Гланишівські кар'єри», гідрологічний заказник місцевого значення «Фастівецький», ботанічна пам'ятка природи «Левурда», гідрологічна пам'ятка місцевого значення «Кошівські джерела», ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Козацький дуб», ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Віковий дуб», дві ботанічні пам'ятки природи місцевого значення «Віковий дуб звичайний».

На жодній із цих зарезервованих територій до 2012 року не створено заказника. Створений у 2010 році в Тетіївському районі ландшафтний заказник «Кошівські джерела» лише має однакову назву із запропонованим у 1994 році, а насправді розташований у зовсім інших межах та на більшій площі.

Згідно з Розпорядженням голови Київської облдержадміністрації № 375 від 15.05.2009 року «Про деякі питання створення національних природних парків у Київській області» рекомендовано підпорядкованим ОДА управлінням сприяти створенню НПП «Залісся», «Білоозерський», «Подесіння» та «Дніпровсько-Тетерівський». Також головам райдержадміністрацій рекомендовано при виділенні земельних ділянок чи зміні цільового призначення враховувати схеми розташування земель, які планують включити до складу національних природних парків. Однак після цього роздача земель не припинилася, від ОДА не було жодної реакції. На єдиному проведеному засіданні комісії з'ясувалося, що територія, запропонована для створення НПП «Подесіння» — заплава р. Десна — роздана під забудову або розпайована. Території інших запланованих НПП така доля оминула, бо вони були підпорядковані держлісфонду, що обмежує можливості місцевої влади надавати землю у власність чи користування.

Завдяки зусиллям Дружини охорони природи м. Києва, Національного екологічного центру України на Київського еколого-культурного центру протягом 2007—2010 років із залученням фахівців інститутів зоології та ботаніки НАН України було підготовлено понад 100 обґрунтувань на створення нових територій ПЗФ Київщини. З них станом на 2012 рік реалізовано лише 24.

У розвитку природно-заповідного фонду Київської області неоднозначну роль відігравало і відіграє місцеве населення. У 2007—2011 створення територій ПЗФ супроводжувалось протестами місцевих мешканців, підбурених керівництвом сільських або районних рад. Зокрема, жителі села Біївці у 2007 році на зборах громади одноголосно підписали заяву про відмову погодити створення заказника «Біївецький» доки «екологи не проведуть в село газ». У більшості таких випадків роботу зі створення природоохоронних об'єктів доводилося припиняти.

Разом з тим у цей період були створені такі важливі території ПЗФ, як лісовий заказник «Гайдамацьке болото» (751 га) — за ініціативою ДП «Іванківське лісове господарство», а також ландшафтні заказники «Кілов-Рудяків» (1000 га) та «Бориспільські острови» (6 900 га) — за ініціативою Бориспільської районної державної адміністрації.

Ця територія, яка займає чималу частину Київської області, завдяки значному зниженню загального рівня антропогенного впливу стає все більш цінною для збереження біорізноманіття. На момент Чорнобильської катастрофи у 1986 році в сьогоднішніх межах зони відчуження знаходилось 11 територій природно-заповідного фонду загальною площею 2351,72га, серед яких один — гідрологічний заказник Іллінський (2131 га) — має загальнодержавне значення.

У 2005 році ГО «Зелена Україна» виконала проект «Підготовка наукового обґрунтування створення нового заповідного об'єкту — біосферного заповідника „Чорнобильська зона“». Проте, біосферний заповідник так і не було створено. Замість цього Указом Президента України від 13.08.2007 р. № 700/2007 створено загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Чорнобильський спеціальний» площею 48870 га, що поглинув ділянку, запропоновану до включення у заповідну зону проектованого біосферного заповідника в гирлі та дельті р. Прип'ять.

• Василюк О., Костюшин В., Норенко К., Плига А., Прекрасна Є., Коломицев Г., Фатікова М. Природно-заповідний фонд Київської області. — К.: НЕЦУ, 2012. — 338 с., з дод. / Файл:Природно-заповідний фонд Київської області.pdf
• Перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення