Південна Буковина

Зовнішні зображення
	Південна Буковина у складі Галицько-Волинського князівства.

Півде́нна Букови́на — сучасна область Румунії. Входить до складу жудеця Сучава. Історичний центр — місто Сучава.

Південна Буковина

Герб Сучавського повіту.

Південна Буковина (нижче чорної лінії) на мапі Румунії.

У давні часи була заселена волохами та слов'янами. Сьогодні тут проживають переважно румуни (нащадки волохів) та українці в тому числі гуцули. Наприкінці X та в XI ст. входила до складу Київської Руси. У XII—XIII ст. входила до складу Галицько-Волинського князівства, у XIV ст. стала центром формування феодального Молдовського князівства. З початку XVI ст. знаходилась під владою Туреччини. З 1774 р. до 1918 р. — у складі Австрійської імперії.

1918 року Буковина увійшла до Румунії, де стала однією з найбільш відсталих в економічному плані областей. 1941 року Південна Буковина разом із відвойованою в СРСР Північною Буковиною ввійшла в новостворене губернаторство Буковина. Зі звільненням Південної Буковини радянськими військами у 1944 р. та встановленням на її території народної влади перетворилась на індустріально-аграрний район Соціалістичної Республіки Румунія.

Адміністративно-державні утворення на теренах Південної Буковини

У добу Київської Русі

Галицько-Волинське князівство
Шипинська земля (Хмелівська волость-частково)

У складі Молдовського князівства

цинут Сучава, частково цинути Дорохой та Хирлеу, а також південь Довгопільського околу

У складі Габсбурзької монархії

У складі Королівства Румунія

Самостійні жудеці (1919-1925): Дорохойський, Кимполунзький, Радівецький та Сучавський (протягом 1919-1925 років ще Ґурагуморський та Серетський).
1938-1940 роки як жудеці Сучавського цинуту.
1941-1944 роки як жудеці Губернаторства Буковина

Відомі українці, пов'язані з Південною Буковиною

К. Устиянович. «Козацька битва (Смерть Тимоша Хмельницького)».

К. Устиянович. «Гуцул».

К. Устиянович. «Гуцулка біля джерела».

Народилися в Південній Буковині

Анастасій Кримкович (бл. 1560, Сучава, Молдовське князівство — 1629, Сучава, Молдовське князівство) — митрополит Молдовський, каліграф, мініатюрист та поет. Засновник Драгомирнського монастиря, та церковної школи руської мініатюри при ньому[1]. (До творів мініатюри драгомирнської школи належить Єлисаветградське Євангеліє). Похований у Драгомирні.

Раїна Вишневецька (1588, Сучавиця, Молдовське князівство — 1619) — українська меценатка XVII століття, фундаторка Прилуцько-Густинського, Ладанського, Лубенсько-Мгарського монастирів. 1603 року у Сучаві вийшла заміж за Михайла Вишневецького, та стала згодом матір'ю Яреми Вишневецького, та бабцею польського короля Михайла Вишневецького.

Петро Могила (1597, Сучава, Молдовське князівство — 1647) — український політичний, церковний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. Походив з відомого молдовського роду Могил, представники якого були молдовськими господарями, прикрашали та зміцнювали свою столицю Сучаву.

Досифей (Дмитро Барило) (1624, Сучава, Молдовське князівство — 1693) — митрополит молдовський і буковинський, учений, поет, і перекладач. Вивчав гуманітарні науки та мови у Львівській братській школі. За допомогою українських ченців відновив книгодрукування в Молдові — спочатку друкував потрібні книги в Унівській друкарні, потім запросив до відновлення типографії у Яссах українського друкаря Василя Ставницького[2]. Ховаючись від турків, жив у Стрию, від 1686 року й до смерті остаточно в Україні, помер у Жовкві. Допоміг польському королю Яну Собеському врятувати від мусульман мощі святого Івана Сучавського (одного з найбільш шанованих на Буковині святих), які до 1783 року переховувалися у Жовкві.

Кобилянський Юліан Юліанович (1859, Ґура-Гумора, Сучавський повіт, Герцогство Буковина, Австрійська імперія — 1922) — український педагог, мовознавець-лексиколог, перекладач. Старший брат Ольги Кобилянської. Навчався в Сучавській гімназії. Працював у гімназіях у містах Радівці та Сучава.

Кобилянська Ольга Юліанівна (1863, Ґура-Гумора, Сучавський повіт, Герцогство Буковина, Австрійська імперія — 1942) — українська письменниця, класик української літератури. До 26 років жила на Південній Буковині (у 1863—1868 рр. в Гура-Гуморі, 1868—1873 рр. у Сучаві, 1873—1889 рр. в Довгопіллі)[3]. Закінчила чотирикласну «нормальну» школу в Довгопіллі. Під час життя на Південній Буковині написала німецькою мовою «Картинки з життя Буковини», а також твори «Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини», «Воля чи доля?», «Видиво», «Голубка і дуб», «Вона вийшла заміж», «Людина», «Природа», «Жебрачка».

Кобилянський Степан Юліанович (1866, Ґура-Гумора, Сучавський повіт, Герцогство Буковина, Австрійська імперія — 1940) — український живописець, брат Ольги Кобилянської. Краєвиди Південної Буковини змалював на картині «Пейзаж із Кимполунзьких гір» (1887).

Варивода Антін (1869, Серет, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина — 1936) — командант Легіону Українських Січових Стрільців; полковник Української Галицької Армії.

Горбач Анна-Галя (1924, Бродина, Радівецький повіт, Румунія — 2011) — український літературознавець, перекладач, видавець, громадська й політична діячка. Від 1941 року жила у Німеччині, де заснувала видавництво «Бродина» (Brodina Verlag, назване на честь рідного села, де 94,1 % населення є українцями), яке видавало і розповсюджувало твори українських письменників. Автор праць: «Ольга Кобилянська і німецька культура» (1967), «Тиміш Хмельницький в румунській історіографії та літературі» (1969), «Українські карпатські казки» (1975), «З румунських вражень: Подорожні нотатки» (1993), та інших.

Хутопила Василь Дмитрович (1953, Ізвори, Сучавський повіт, Румунія) — український живописець-імпресіоніст.

Пов'язані з Південною Буковиною життям та працею

Яцько, пасічник, русин (XIV ст.) — літописний перший очевидець появи волохів у Південній Буковині (після приходу їх з Семигороду через Карпати), в районі Сучави. За твердженнями деяких дослідників — «князь русинів»[4].

Юрій Коріятович (пом. 1400) — подільський князь та молдовський господар. За його князювання Сучава, де він спорудив найстарішу церкву Св. Юрія, вперше стала столицею Молдовського князівства, а герб роду Коріятовичів і дотепер є гербом міста Сучави.

Герб роду Коріятовичів.
Сучасний герб Сучави.

Дмитро Вишневецький (1517—1564) — український князь, козацький ватажок, гетьман. Бувши родичем молдовських господарів, зорганізував з козаками похід до Сучави, з метою оволодіння молдовським престолом, але зазнав поразки під містом, був відданий туркам, та страчений у Стамбулі.

Тиміш Хмельницький (1632—1653, Сучава, Молдовське князівство) — український військовий і політичний діяч, старший син Богдана Хмельницького. Був одружений з дочкою молдовського господаря Василя Лупула — Розандою. У серпні 1653 року козацькі війська на чолі з Тимошем Хмельницьким увійшли до Сучави для допомоги молдовському господарю у боротьбі з волосько- польсько-трансільванською коаліцією. 12 вересня 1653 р. Тиміш Хмельницький отримав гарматне поранення, від якого помер через три дні.

Паїсій Величковський (1722—1794) — православний старець, аскет, святий, онук Івана Величковського. У 1763—1775 рр. був настоятелем Драгомирнського монастиря, цей період вважають одним з найкращих для Драгомирни. Після ліквідації багатьох монастирів на території Гетьманської України, Драгомирнський монастир вважався неформальним духовним центром Запорозької Січі. Козацька старшина надавала монастирю сталу фінансову допомогу[1].

Устиянович Микола Леонтійович (1811—1885, Сучава, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина) — український письменник і громадський діяч, «соловейко Русі», за словами Івана Франка. Автор віршів «Верховино, світку ти наш» та «Гей, браття опришки», що стали народними піснями. З 1870 року до смерті жив у Сучаві, де був парохом Української греко-католицької церкви.

Устиянович Корнило Миколайович (1839—1903) — український художник і письменник, син Миколи Устияновича. Разом з батьком 1870 року переїжджає до Сучави, подорожує Південною Буковиною, шукаючи матеріалів для своїх етнографічних творів, живе у своїх родичів в Радівцях і Сереті, пише ікони та розмальовує місцеві церкви[5]. Під враженням історичного факту загибелі Тимоша Хмельницького у Сучаві, 1890 року створює картину «Козацька битва (Смерть Тимоша Хмельницького)»[6]. Також автор історичних картин «Мазепа на переправі», «Мазепа під Бендерами», «Шевченко на засланні», етнографічних «Гуцул» і «Гуцулка біля джерела» та інших. В патріотичному вірші «Заклятий Іван» виступає проти румунізації Буковини.

Етнографічна карта Буковини

По карті видно, як зростала кількість румун на Буковині від 1775 до 1930 року.

Див. також

Примітки

Святослав Семенюк. Українські історико-етнічні землі. Львів, «Апріорі», 2011.
Чебан С. Н., «Досифей, митрополит Сочавский и его книжная деятельность», К., 1915, стор. 61-71. (рос.)
Ольга Кобилянська // «Українці в світі». Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
Сергей Суляк. Осколки Святой Руси. Очерки этнической истории руснаков Молдавии. Кишинёв, 2004, стор. 69-70. (рос.)
Ярослав Нановський. «Корнило Устиянович». // Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького.
Олександр Федорук, Степан Костюк. «Устиянович як провісник Шевченкіани». // «Образотворче мистецтво» № 1, 2014 р. Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.

Література

Компанієць I. I. Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст. (1900—1919 роки), К., 1960
Григоренко О. С. Буковина вчора і сьогодні, К., 1967.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[Семенюк-1] Святослав Семенюк. Українські історико-етнічні землі. Львів, «Апріорі», 2011.

[2] Чебан С. Н., «Досифей, митрополит Сочавский и его книжная деятельность», К., 1915, стор. 61-71. (рос.)

[3] Ольга Кобилянська // «Українці в світі». Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.

[4] Сергей Суляк. Осколки Святой Руси. Очерки этнической истории руснаков Молдавии. Кишинёв, 2004, стор. 69-70. (рос.)

[5] Ярослав Нановський. «Корнило Устиянович». // Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького.

[6] Олександр Федорук, Степан Костюк. «Устиянович як провісник Шевченкіани». // «Образотворче мистецтво» № 1, 2014 р. Архівовано 6 грудня 2016 у Wayback Machine.