Північний Кавказ – Центр

Північний Кавказ – Центр – газотранспортний коридор, створений в період існування СРСР шляхом будівництва цілого ряду трубопроводів. Наразі у зміненій конфігурації продовжує діяти на території Росії.

Майкоп

Ленінградська

Ставрополь

Ростов

Новопсков

Острогозьк

Єлець

Тула

Серпухов

Москва

Первісна конфігурація газотранспортного коридора. Жовтим позначені місця початку газопроводів від родовищ, з яких ресурс надходив до Ростова

Моздок

Невинномиськ

Ставрополь

Ростов

Сохрановка

Каменськ-Шахтинський

Октябрьская

Острогозьк

Єлець

Тула

Серпухов

Москва

Сучасна конфігурація двох частин газотранспортного коридора. Червоним виділена південна система, по якій ресурс надходить до Передкавказзя. Синім позначена північна система, що забезпечує маневр ресурсом у центральному регіоні Росії

У 1956-му до столиці СРСР по газопроводу Ставрополь – Москва подали ресурс із гігантського Північно-Ставропольського родовища, а в 1961 – 1965 роках стала до ладу система Краснодарський край – Серпухов, яка живилась від ряду родовищ Кубані. Починаючи від Ростова вони прямували біч-о-біч, так що утворився газотранспортний коридор із чотирма нитками діаметром 700 мм (дві) та 1000 мм (дві), загальною пропускною здатністю 30 млрд м³.[1] При цьому у північній частині коридору ще з 1955-го діяв газопровід Тула – Москва, введений в дію для транспортування штучного газу Щокінського заводу по газифікації вугілля, проте майже одразу переведений на роботу з блакитним паливом. В районі Серпухова газотранспортний коридор сполучили з Кільцовим газопроводом Московської області.

Одна з ділянок траси проходила східною частиною України через Дар’ївку, Луганськ, Новопсков. Поява у регіоні ресурсу блакитного палива дозволила розпочати поставки газу до індустріальних центрів Донбасу по трубопроводах Таганрог – Маріуполь, Таганрог – Амвросіївка – Слов'янськ і Луганськ – Лисичанськ – Рубіжне.

У 1966-му до системи подали додатковий ресурс із розташованого у Харківській області України гігантського Шебелинського родовища по газопроводу Шебелинка – Острогозьк. При цьому практично одночасно запрацював газопровід Острогозьк – Серпухів – Білоусово діаметром 1000 мм, більша частина якого проходила по коридору Північний Кавказ – Центр.

Всього за пару десятиліть запаси родовищ Передкавказзя були майже повністю випрацьовані, зокрема, у 1975-му припинилась розробка Північно-Ставропольського родовища. Втім, на той момент вже велась або повинна була розпочатись найближчим часом розробка гігантських середньоазійських, південноуральських та сибірських запасів, продукцію яких почали подавати до європейської частини СРСР. В багатьох випадках призначені для цього газопроводи під’єднували до коридору Північний Кавказ – Центр, при цьому його південна частина виявилась реверсованою для подачі ресурсу до Передкавказзя (а звідти і до Закавказзя). Так, з коридором сполучили:

- в районі Новопскова – газопроводи Оренбург – Новопсков (1975 рік) та Уренгой – Новопсков (1980 – 1983 роки). Також через цей газовий хаб в кінці 1970-х пройшов газопровід «Союз» (Оренбург – Західний кордон), на той час передусім призначений для експортних поставок;

- в районі Острогозька Воронезької області – третю та четверту черги системи Середня Азія – Центр, які стали до ладу у 1975 – 1976 роках;

- поблизу Єльця Липецької області – Центральний газотранспортний коридор, до якого відносились газопроводи Уренгой – Центр I, II, Ямбург – Єлець I, II, а також Уренгой – Помари – Ужгород і «Прогрес», які на той час передусім призначались для експортних поставок;

- в районі Тули – газопровід Уренгой – Тула I, II.         

Підключення таких потужних газопровідних систем знайшло своє відображення у підсиленні коридору Північний Кавказ – Центр, хоча, звичайно, не всі доправлені ними обсяги передавались саме до нього, оскільки від утворених газових хабів прямували трубопроводи Новопсков – Краматорськ, Новопсков – Шебелинка, реверсований Острогозьк – Шебелинка, Єлець – Київ, Єлець – Диканька, Єлець – Кривий Ріг, Тула – Київ, Тула – Торжок (початкова ділянка останнього від Тули до Серпухова пройшла по коридору Північний Кавказ – Центр). В межах підсилення коридору в його північній частині у 1986-му проклали газопровід Єлець – Серпухів діаметром 1200 мм.[2]

Реверсовану південну частину коридора у 1984-му підсилили газопроводом Новопсков – Ростов – Моздок діаметром 1200 мм. На той час траса від Ростова через Ізобільний (саме тут знаходилось Північно-Ставропольське родовище) до Моздока сама перетворилась на важливий газотранспортний коридор, від якого, зокрема, живились трубопроводи Владикавказ – Тбілісі (а з 1988-го також Моздок – Закавказзя) та Моздок – Казі-Магомед. При цьому Ростов та Ізобільний окрім тільки що зазначеного газопроводу Новопсков – Моздок, з’єднували дві нитки діаметром 700 мм (введені в 1956-му перша та друга черги газопроводу Ставрополь – Москва) та ще одна нитка діаметром 1000 мм.[3]

Від Ізобільного через Невинномиськ до Моздока також пролягав запущений в кінці 1950-х газопровід Ставрополь – Грозний діаметром 530 мм зі спорудженим в 1981-му лупінгом діаметром 700 мм. Нарешті, Невинномиськ (куди ресурс також міг надходити по газопроводу Майкоп – Невинномиськ діаметром 700 мм[4], який в свою чергу живився від маршруту Ростов – Майкоп) додатково сполучили із моздоцьким газовим хабом трубопроводи Моздок – Невинномиськ (введений у 1968-му, діаметр 1000 мм)[5] та Невинномиськ – Моздок (діаметр 1200 мм). В 2013-му центральну ділянку маршруту Ростов – Моздок підсилили за рахунок трубопроводу Ізобільний – Невинномиськ довжиною 90 км та діаметром 1200 мм.[6]

Оскільки після розпаду СРСР частина коридору Північний Кавказ – Центр стала непідконтрольною російській владі, у 2000-х роках були вжиті заходи до організації поставок до Передкавказзя в обхід території України (втім, можливо відзначити, що вже на той час газовий хаб у Новопскові був далеко не єдиним шляхом подачі ресурсу у північнокавказькі володіння Росії, оскільки з 1980-х діяли трубопроводи Астраханський ГПЗ – Нафтокумськ/Нафтокумськ – Моздок та Макат – Північний Кавказ, а в кінці 1990-х до Ізобільного вивели трубопровід Починки – Ізобільний). Введений в дію у 2007-му газопровід Сохрановка – Октябрьская дозволив подати в район Ростова ресурс із російської частини трубопроводів Оренбург – Новопсков та «Союз».

При цьому не створювали аналогічного північно-західного обходу України, оскільки центральний регіон Росії і так мав достатньо ресурсу, який надходив до газових хабів у Тулі, Єльці та Острогозьку. Фактично,  газотранспортний коридор Північний Кавказ – Центр виявився розділеним на дві системи – південну у конфігурації Сохрановка – Ростов – Моздок та північну Острогозьк – Москва. У другій половині 2010-х «Газпром» провів тендери на ліквідацію двох ниток найстарішого газопроводу Ставрополь – Москва від українського кордону до району Острогозька.

В 2012-му північний маршрут підсилили за рахунок лупінгу Єлець – Щокіно (Тула) довжиною 160 км та діаметром 1200 мм.[7]

Варто також відзначити, що південна частина коридору сполучена з найбільшим у світі Північно-Ставропольським підземним сховищем газу (створене на базі однойменного гігантського родовища).