Півторак Григорій Петрович

Народився в сім'ї селян Петра Мусійовича Півторака (1899—1976) і Марії Михайлівни Півторак (Пічкур; 1896—1988). Був слухачем Лохвицького педучилища (1950—1954). Закінчив із відзнакою Полтавський державний педінститут В. Г. Короленка за спеціальностями «українська мова та література», «історія» (1959). Навчався в аспірантурі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР за фахом «білоруська мова» (1961—1964). Під час дворічного стажування в Мінську досконало опанував мову своєї спеціальності, написав нею й успішно захистив кандидатську дисертацію — «Історія інфінітива в білоруській мові» (1965).

З 1964 р. працює в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні: молодший, старший (1978), провідний науковий співробітник (1991), завідує відділом загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов (з 1998). Заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України (з 2004). Голова спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (з 2007). Засновник і голова Української асоціації білорусистів (з 1991), заступник голови Міжнародної асоціації білорусистів.

Г. П. Півторак ґрунтовно дослідив історію інфінітива в східнослов'янських мовах. Один з укладачів семитомного «Етимологічного словника української мови» (видається з 1982), який виявляє генетичні зв'язки української літературної та діалектної лексики XIX–XX століть на слов'янському та індоєвропейському тлі. Активно вивчає українсько-білоруські мовні та літературні зв'язки. Укладач (разом із О. І. Скопненком) і редактор академічного «Білорусько-українського словника» (2006). Видання подає українські відповідники до загальновживаної лексики сучасної білоруської літературної мови, а також до найпоширеніших у білоруській літературі розмовних слів, архаїзмів і діалектизмів, найвідоміших білоруських фразеологізмів тощо. Словник покликаний задовольнити практичні потреби користувачів під час перекладу білоруських текстів на українську мову.

Учасник багатьох українських і міжнародних конференцій, нарад, конгресів.

На основі комплексного підходу — вивчення численних мовних (історична фонетика, історична діалектологія, писемні пам'ятки) і позамовних (історія, археологія, антропологія, фольклористика) джерел — обґрунтував власну концепцію східнослов'янського глотогенезу. Показав, що головні фонетичні особливості, за якими розрізняють українську, білоруську та російську мови, у XII—XIII століттях в основному вже склалися. Усі три мови виникли не зі спільної давньоруської мови, а внаслідок перегрупування шістьох давньоруських діалектних масивів у нові ареали. Г. П. Півторак критикує версію походження українців, білорусів та росіян з єдиної давньоруської народності. Вчений доводить, що Київська Русь від самого початку формувалася як рання українська держава. Її державотворчим і об'єднавчим етносом стали південні русини, тобто праукраїнці. Пізніше до її складу ввійшли й інші племена — ті, з яких згодом сформувалися білоруси й росіяни.

... Розглядати історію українців та української мови поза часом і простором та поза історією слов’янства взагалі — означає відриватися від наукового ґрунту й літати в хмарах мрій і вигадок. ... Наука визнає лише факти — тільки вони дають підставу робити певні висновки чи висувати вірогідні гіпотези, котрі згодом можуть бути переконливо доведені або аргументовано спростовані. Непрофесійність, некомпетентність, дилетантизм і відвертий авантюризм несумісні з науковим підходом, хоч якими б шляхетними й патріотичними міркуваннями не керувалися автори, що мимовільно впадають у ці пороки. Замість бажаного результату такі дослідження дезорієнтують читачів, дискредитують українську суспільствознавчу науку перед світовою громадськістю[1]

• Премія Національної академії наук України імені І. Я. Франка (1995) — за цикл праць з етногенезу східних слов'ян
• Премія президентів академій наук України, Білорусі та Молдови (2003) — за працю «Нариси білорусько-українських літературних зв'язків: Культурно-історичний та літературознавчі аспекти проблеми» (у співавторстві)
• Премія Національної академії наук України імені О. О. Потебні (2010) — за «Білорусько-український словник» (у співавторстві)
• Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2011)[2]

• Григорій Петрович Півторак: Біобібліографія до 75-річчя / Упорядник і автор біографічного нарису П. О. Селігей. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. — 128 с.
• Григорію Петровичу Півторакові — 75 років // Мовознавство. — 2010. — № 2–3. — С. 4–7.
• Слов'янські два крила (Академікові Григорію Петровичу Півтораку — 75!) // Вісник Національної академії наук України. — 2010. — № 6.– С. 48–51.

• Сторінка Г. П. Півторака на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України
• Бібліометричний профіль Г. П. Півторака (Google Академія)
• Виступ на презентації книжки «Якою мовою молилася давня Україна» (2012) на YouTube
• Виступ на прес-конференції «Українська мова в Україні: перспективи розвитку» (2012) на YouTube
• Інтерв'ю у телепередачі «Україна єдина» (2013) на YouTube
• «Мовні питання простих людей зазвичай мало цікавлять» (інтерв'ю в часописі «Віче»)
• Формування і діалектна диференціація давньоруської мови (1988) (формат djvu)
• «Українці: звідки ми і наша мова» (1993)
• Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» (2001) (формат djvu)
• Етимологічний словник української мови (т. 1-5) (формат djvu)