Підводні човни проєкту 633

Довжина легкого корпусу човна становила 77,8 метрів, у якому знаходився 60-метровий міцний корпус. У найширшому місці діаметром мав 5,3 метри. За деякими даними, міцність корпусу була розрахована так аби витримати вибух атомної бомби у підводному положенні на відстані 1600 метрів і більше від епіцентру[1].

Міцний корпус був розділений на сім відсіків:

1. Торпедний носовий. В ньому розташовані: торпедні апарати, запасні торпеди або міни на стелажах, торпедозавантажувальний люк, 13 ліжок для команди, приводи носових горизонтальних рулів і шпиля, пост аварійного продування систем головного баласту.
2. Акумуляторний. Розташовані: одна група акумуляторної батареї і ємкості для дистильованої води, каюта командира, дві двомісні каюти і кают-компанія офіцерського складу, радіорубка, умивальник, батарейний автомат, п'ять балонів повітря високого тиску, цистерна прісної води.
3. Центральний пост: рубки радіолокації, гідроакустики і штурманська з апаратурою, пости керування рулями, занурення і вентиляції, управління диферентною системою, станції повітря високого і середнього тиску. В трюмі центрального поста розташовані пост управління трюмної системою і головними осушувальними насосами, насосна установка системи гідравліки, апаратура лагу, провізійна комора з рефрижераторною установкою, шифрпост, гальюн, цистерни прісної і брудної води. Крім того, в центральному посту розташовані підйомно-щоглові висувні пристрої пеленгатора, радіозв'язку, перископи атаки (командирський) і зенітний, підйомно-поворотний пристрій антени РЛС.
4. Акумуляторний кормовий. Розміщені друга група акумуляторної батареї і ємкості для дистильованої води, кают-компанія і кубрик для рядового і старшинського складу на 20 спальних місць, камбуз, душова, три балони повітря високого тиску, батарейний автомат і пульт дистанційного керування дизелями, а також цистерна чистого мастила.
5. Дизельний: два дизельні двигуни 37Д з допоміжними механізмами і трубопроводами, валопроводи і другий пост управління дизелями. Крім того, у відсіку розташовані: електрокомпресор, електровентилятори загальносуднової і батарейної вентиляції, система кондиціонування повітря, цистерни циркуляційного і чистого мастила, цистерна стічного палива та цистерна брудної води.
6. Електромоторний: два головних гребних електродвигуни ПГ-101 з щитами управління, два електродвигуни економічного ходу ПГ-103 і щит управління ними, валопроводи з муфтами, дві тримісні каюти для старшинського і рядового складу, стічний балон гальюна, цистерна чистого мастила і цистерна брудної води.
7. Кормової торпедний. Розташовані: торпедні апарати з трубопроводами, пристрій для зберігання торпед, вхідний люк, чотири підвісних ліжка, трюмний насос і гальюн з умивальником, диферентна цистерна, а також цистерни кільцевого зазору і прісної води.

Над корпусом знаходилася рубка з невеличкою характерною надбудовою, в якій були розміщені верхні частини обох перископів і антенних пристроїв[2].

Човни 633-го проєкту були оснащені звичайним озброєнням, яке складалося з шести носових і двох кормових торпедних апаратів калібру 533 мм, ще сильно орієнтованих на стандарти Другої світової війни[1].

• торпеди ET-46 і ET-56, розроблені в 1950-х роках у Радянському Союзі, були копіями німецьких торпед G.7[3].
• Торпеда 53-39MP була вдосконаленою версією некерованої торпеди 53-39 — стандартного озброєння радянських підводних човнів часів Другої світової війни[3].
• Торпеда 53-57 була некерованою торпедою для ураження надводних кораблів. Вона мала швидкість ходу до 51 вузла і крім звичайної боєголовки могла оснащуватися ядерною.

Головну енергетичну установку складали два суднових дизельних двигунів надводного ходу типу 37Д потужністю 2000 к.с. (1471 кВт) кожний: вони працювали за рахунок спалювання соляру і кисню з навколишнього повітря. Ця система працювала в надводному положенні або в режимі роботи дизеля під водою, коли підводний човен знаходиться на невеликій глибині і повітря подається через виставлений шноркель. Максимальна швидкість надводного ходу при цьому становила 15,3 вузлів. У підводному положенні при роботі на двох електродвигунах головного ходу ПГ-101 потужністю 1350 к.с кожний максимальна швидкість ходу становила до 13 вузлів. На швидкості економходу у 9 вузлів ПЧ 633-го проєкту могли пройти 14600 км при повному запасі палива.

Вид човна з правого борту. Елементи світло-сірого кольору в носі — зовнішні панелі антен гідроакустичної станції

Основною системою виявлення і супроводу цілей на човнах проєкту 633 була гідроакустична станція «Арктика-М». Її доповнював шумопеленгатор МГ-15 «Свєт-М»: таким чином можна було використовувати активний чи пасивний режим пошуку і супроводження цілей. Передавач і приймач системи були встановлені на верхній і нижній частині носа човна. Дальність виявлення цілей становила: по крейсеру зі швидкістю ходу 20 вузлів, при маневруванні ПЧ на глибині 50 м зі швидкістю 12,5 вузлів — шумопеленгування в режимі автоматичного супроводу — 125 кабельтових (23,15 км), ехопеленгування — 41 каб. (7,6 км)[4].

В надводному положенні використовувалися РЛС «Флаг» з дальністю виявлення цілей до 20 каб. (22,2 км), пошукова станція радіотехнічної розвідки з дальністю виявлення цілей 150—220 кабельтових (до 40 км) по надводним цілям і 252—300 каб. (до 55 км) по літакам[4].

Останній бойовий підводний човен проєкту 633 радянської побудови — «Слава» ВМС Болгарії списаний та перетворений на корабель-музей у 2011 році[7].

Декілька підводних човнів цього проєкту використовуються в ВМФ Росії як зарядові станції і стаціонарні навчально-тренувальні судна.

Сімнадцять човнів типу 035 «Мін» залишаються на озброєнні ЗС Китаю. Є повідомлення що один човен типу 035 був використаний як випробувальний для нової аеробної енергетичної установки^{[джерело?]}.

• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)