Підводні човни проєкту 641

Підводні човни 641-го проєкту призначені для ведення бойових дій на океанських комунікаціях і проти віддалених військово-морських баз і пунктів базування сил противника. У число завдань підводних човнів цього проєкту і його модифікацій входить знищення надводних кораблів і засобів противника, ведення дальньої оперативної розвідки, прикриття своїх конвоїв та здійснення активних мінних постановок.

641-й проєкт є розвитком великих дизель-електричних підводних човнів 611-го проєкту. Технічний проєкт (головний конструктор — С. Єгоров, а потім З. Дерібін) був розроблений в ленінградському ЦКБ-18 в січні 1955 року і в липні того ж року затверджений Постановою Ради міністрів СРСР. Корпус човна має характерний обрис з невеликою сідлуватістю, загостреним, скошеним для покращення морехідності в надводному положенні форштевнем. У носі човна примітні обтічники гідролокатора і шумопеленгатора.

Озброєння підводного човна — 6 носових і 4 кормових торпедних апаратів. Боєзапас — 22 торпеди (при необхідності частина торпед може бути замінена мінами). Дані для торпедної стрільби виробляються комплексом «Ленінград-641».

Силова установка — три дизелі 37Д з газотурбонаддувом в звукоізольованих вигородках. Підводний хід забезпечували два бортових електродвигуни ПГ-101 потужністю по 1350 к. с., середній ПГ-102 в 2700 к.с. і 140-сильний ПГ-104 для економічного ходу (на одному валу з ПГ-102) на три гребних гвинти змінного кроку.

Гідроакустичне, радіо- і радіолокаційне обладнання: радіолокатор виявлення надводних цілей «Флаг», гідроакустична станція МГ-10, активна ГАС «Арктика-М» і шумопеленгатор «Свєт-М» і засоби радіотехнічної розвідки «Накат».

Головний ПЧ, що будувався на заводі № 196, був закладений 3 жовтня 1957 року і спущений на воду 28 грудня того ж року при технічній готовності 64 %. Протягом січня-квітня 1958 року на човні проводилися добудовчо-налагоджувальні роботи, а 15 квітня 1958 року почалася швартові випробування. Подальші випробування проводилися в районі Кронштадта, Таллінна, Лієпаї і були закінчені 15 грудня 1958 року (крім занурення на граничну глибину, яке було проведене в Білому морі лише у жовтні 1959 року).

Модифікації:

• проєкт 641 (1958) — базовий проєкт;
• проєкт І-641 (1965) — варіант спеціально розроблений для ВМС Індії;
• проєкт 641К (1972) — модернізований проєкт 641 з більш сучасними дизелями і акумуляторною батареєю;
• проєкт І-641К (1973) — експортний варіант проєкту 641К. Озброєння човна відрізнялося від інших модифікацій установкою в кормі 400-мм ТА замість 533-мм;
• проєкт І-641Л (1976) — експортний варіант розроблений для ВМС Лівії;
• проєкт І-641М (1976-1979) — модернізація частини човниів проєкту І-641 ВМС Індії.

Всього було побудовано 75 човнів 641-го проєкту і його модифікацій І641, І641М, І641К, у тому числі 17 на експорт для Польщі, Індії, Лівії та Куби.

проєкт 641Б

Наступною модернізацією проєкту 641 є підводні човни проєкту 641Б (англ. Tango class за класифікацією НАТО) спроєктовані З. Дерібіним.

Згідно з додатком № 4 «Перелік військових кораблів та суден Чорноморського флоту, які належать Україні та Російській Федерації» до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, яка була підписана 28 травня 1997 року, з чотирьох підводних човнів колишнього Чорноморського флоту СРСР, що залишилися в його складі на той час, Україні відійшов один-єдиний підводний човен проєкту 641 Б-435[1].

Побудований в Ленінграді у 1970 році, за період служби у ВМФ СРСР човен пройшов понад 13 тисяч морських миль, здійснив 14 далеких походів[2]. На момент передачі ВМС України Б-435 стояв на приколі в Балаклавській бухті через відсутність акумуляторних батарей[3].

У Військово-Морських Силах Збройних Сил України човен отримав найменування «Запоріжжя» і бортовий номер U01. Військово-морський прапор України піднятий на кораблі 1 серпня 1997 року[4]. З 1997 року знаходиться в ремонті. У 2011 році пройшов післяремонтні швартовні випробування[5]. 18 липня 2012 року під час ходових випробувань успішно здійснив пробне занурення[6].

«Запоріжжя» — єдиний, що залишився у світі, ходовий великий дизель-електричний підводний човен 641 проєкту. Другий підводний човен подібного класу — російський Б-380 Чорноморського флоту проєкту 641Б з 2000 року знаходиться в плавдоці, готується до списання[7].

Через те, що підводних човнів 641-го проєкту була випущена велика кількість, а їх списання припало на період після розпаду Радянського Союзу, значна їх частина збереглася як кораблі-музеї — Б-413 в Калінінграді, Б-440 у Витегрі (Росія), Б-39 в Сан-Дієго, Б-427 в Лонг-Біч (США), Б-21 в Зебрюгге (Бельгія), S-20 у місті Вішакхапатнам (Індія).

Б-39, музей в США

Б-413, музей в Росії

INS Kursura, музей в Індії

• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)

• Вітчизняні підводні човни. Проєктування і будівництво = Отечественные подводные лодки. Проектирование и строительство. (рос.). — Під ред. акад. РАН В. М. Пашина. — Санкт-Петербург : ЦНИИ им. акад. Крилова, 2004. — 419 с. — ISBN 5-900703-83-5.
• Озброєння і військова техніка Росії = Вооружение и военная техника России (рос.)(англ.). — Москва : ООО «Военный парад», 2005. — 207 с. — ISBN 5-7734-0011-1.

• Большие подводные лодки. Проект 641 на сайті Russian-ships.info (рос.)
• Проект 641 (NATO — Foxtrot) на сайті Штурм глубины (рос.)
• Проект 641Б (NATO — Tango) на сайті Штурм глубины (рос.)