Пічкур Дмитро Степанович

Дмитро́ Степа́нович Пічку́р (нар.24 квітня 1941(19410424), Розсохуватка, Катеринопільський район, Черкаська область — пом.26 січня 2018, м. Вінниця)) — український поет і публіцист. Член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України (2000).[1]

Пічкур Дмитро Степанович
Дмитро Пічкур
Народився 24 квітня 1941(1941-04-24)
Розсохуватка Черкаська область
Помер 26 січня 2018(2018-01-26) (76 років)
м. Вінниця Вінницька область
Громадянство  Україна
Національність українець
Діяльність Українська література
Відомий завдяки поет, публіцист
Alma mater Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1971)

Біографія

Народився 24 квітня 1941 р. у с. Розсохуватка, Катеринопільського району, Київської, а від 1954 р. — Черкаської області. Після закінчення Розсохуватської середньої школи (1959) працював на будівництві Кременчуцького водосховища, служив у війську, будуючи ракетні майданчики на Уралі.

Закінчивши факультет журналістики Київського державного університету (1971), а згодом й Вишу партійну школу, понад тридцять років пропрацював у газеті «Вінницька правда», нині — «Вінниччина», де був завідувачем відділу і упорядником літературно-мистецької сторінки «Зоряна криниця», активно дописував до газети «Літературна Україна», був відповідальним секретарем Вінницької обласної письменницької організації, завідувачем Кабінету молодого автора ВОО НСПУ.[2]

Помер у Вінниці 26 січня 2018 р. Похований у рідному селі.[3]

Літературна діяльність

Відбиток на літературну долю залишили знайомство під час служби у війську з Василем Стусом, лекції Василя Симоненка у школі робкорів при газеті «Черкаська правда», підтримка Петра Перебийноса та рекомендації до Спілки письменників від Дмитра Чередниченка та Володимира Забаштанського.
Автор книг поезії:

  • «Ще так до осені далеко» (1997);
  • «Журавлиний берег» (1997);
  • «Високосне літо» (1998);
  • «Пізній мед» (1999);
  • «Квіти для дружини» (2003);
  • «Квіти для дружини» (2003);
  • «Скатертина на двох» (2005);
  • «За крок до обрію» (2006);
  • «Жорна»: поезія та проза (2011);
  • «Підпалок» (2016);
  • «Ще буде тепло. Акварелі» (2017).

Статті та спогади «Біля Стусової криниці» увійшли до енциклопедичного довідника «Рух опору в Україні 1960—1990 років».
На його вірші написана низка пісень, які виконують Павло Мрежук, Станіслав Городинський та ін. Пісня на «Величання любові» — лауреат фестивалю «Слов'янський базар».[4]

Примітки
  1. Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6. — С. 365.
  2. Біографія Д. С. Пічкура на сайті «Слово»
  3. Помер Дмитро Пічкур // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Краснослов». — 2018. — 28 січня.
  4. Пічкур Дмитро Степанович (довідка) // Вінниця журналістська: довідник / ВОО НСЖУ; автор-упоряд. Володимир Лисенко. — Вінниця, 2010. — С. 178.

Джерела і література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.