П'єр Фернандес Арман

Ранні абстрактні полотна Армана відзначені впливом Сержа Полякова і Нікола де Сталя. Під впливом картин Курта Швіттерса, він починає працювати з реальними об'єктами, створюючи хаотичні композиції. У 1959 році Арман знаходить нову форму для втілення — «асамбляжі» або «акумуляції» (предмети, зібрані в ящиках з прозорими стінками), що визначили індивідуальний стиль Армана. В 1960 році у відповідь на інсталяцію Кляйна під назвою «Порожнеча» — демонстрацію в Паризькій галереї порожньої кімнати (1958 рік), — Арман виставив там свою гігантську акумуляцію «Наповненість», забивши різноманітним мотлохом той же самий простір від підлоги до стелі. У перших асамбляжах експонувалися використані речі його друзів і невідомих людей. У плоских ящиках під склом збиралися однотипні предмети — взуттєві колодки, радіолампи, праски, сифони, кришки від пляшок, деталі годинникових механізмів, телефонних апаратів, целулоїдних ляльок тощо. (акумуляція протигазів Home sweet home, 1960; акумуляція манометрів «Тиск піднімається», 1963). У таких роботах однорідні форми створюють декоративний рельєф, функціональне призначення речей метафоричне і наділяється певним символічним змістом. Список предметів, з яких Арман створював свої акумуляції, що згодом стали його візитною карткою, нескінченний: гвинти, гайки, сокири, щипці, телефони, фотоапарати, годинники, револьвери, манометри, підшипники, різноманітні маханізми, кавоварки тощо. Скульптор з однаковим ентузіазмом збирав як мотлох і старі непотрібні предмети, — металеві брошки, ґудзики, розп'яття, так і вироби, щойно зійшли з конвеєра, — крила і капоти автомобіля, повітряні фільтри, автомобільні свічки, розвідні ключі, кросівки. Техніки його робіт були різними: спочатку це були набиті побутовими предметами дерев'яні коробки та скляні вітрини, а згодом зварені або залиті цементом монументи. У серії «Королеви грошей» він наповнював прозорі жіночі бюсти банкнотами різних національних валют, тюбиками з фарбою, пробками. Ще один цікавий приклад акумуляції Армана — піраміда, складена з 120 бронзових виделок, під назвою «Гурман» перед відомим французьким рестораном «Труагро» в Роані[2]. У 1960 році Арман вступив до об'єднання «Нових реалістів» — художників, які прагнули до прямого відображення реалій сучасності, зафіксованих в матеріальному середовищі. Починаючи з 1961 року Арман захоплюється протилежним акумуляції дійством — руйнуванням: Арман ламав, розпилював, палив, підривав — часто ці несамовиті сеанси перетворювалися на справжній перформанс. У великій серії «Гнів» (1961 рік) він розколював на шматки, розплющував музичні інструменти, фіксуючи на дерев'яних панелях уламки (розбите фортепіано Ватерлоо Шопена, 1962; Трактат про скрипку, 1963; Концерт для віолончелі, 1963). Самі акції розколювання інструментів нерідко виконувалися публічно, перетворюючись на хепенінги, а втілення їх об'ємів у площинний рельєф символізувало завмерлий у просторових формах звук[4].

У Нью-Йорку Арману щастить: невдовзі після приїзду він виставляє свої акумуляції у Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорка (МОМА). Арман створює все більш абстрактні роботи, на кшталт «Акумуляції Рено» (1967 рік), зібраної з окремих автомобільних деталей, спеціально виготовлених для нього заводом «Рено». З 1970-х років Арман стає одним з найславетніших і затребуваних сучасних скульпторів. Його декоративні або патетичні акумуляції з'являються в самих різних точках світу. У 1975-1982 роках Арман створює один з найвідоміших своїх монументів — двадцятиметрову скульптуру «Довгострокова стоянка» з викривлених машин, залитих бетоном. На паризькому вокзалі Сен-Лазар також є незвичайний монумент Армана — колона з декількох десятків циферблатів, нагромаджених один на одного. Автор стверджував, що кількість зібраних разом об'єктів змінює їх якість і вигляд. Цю акумуляцію скульптор спорудив у 1985 році і назвав «Час для всіх». Купа побутових механізмів, зібраних в скульптурну форму, несподівано знаходить новий символічний сенс: вічності і скороминущості буття. На площі перед вокзалом є й інший монумент Армана «Вічна камера зберігання» — купа валіз, символ світу подорожей, безперервного руху, пристрасті до мандрівок і авантюр. У 1990-х роках Арман створює гігантські настінні композиції «Каскади» — застиглі водоспади об'єктів, що спадають зі стін на підлогу. Скульптор після «руйнування» знову повертається до «збирання», але вже в новому напрямку — «реконструкції», збираючи з частин розчленованих їм предметів нові монументи. Розрізані на смуги деталі музичних інструментів (це були його улюблені об'єкти) він збирав знову — в тривимірні статуї в стилі неокубізма. Між розділених частин статуї Венери Мілоської Арман помістив сталеві фрези, перетворюючи її в інтерактивну скульптуру. До сторіччя статуї Свободи, розрізав її копію і зібрав у новий монумент. Один з пізніх асамбляжей — «Дух Ямахи» (1997 рік) складається з трьох частин розпиляного рояля, між якими вставлені два мотоцикли. Арман висловився і на «російську» тему: у 1998 році поставив на перетині Єлисейських Полів і авеню Монтеня скульптуру, що іменується «Ідеологічна дистиляція» і складається з тринадцяти різновеликих зрощених статуй Леніна, що нагадує за формою самогонний апарат. Слава прийшла до Армана за життя. Його ретроспективні виставки обійшли весь світ, його роботи зберігаються у музеях сучасного мистецтва у 90 країнах. Ставши американським громадянином, скульптор не розлучився з Францією і ділив час між Нью-Йорком і Парижем. Наприкінці життя Арман повернувся до живопису, писав розкладені їм на частини скрипки, контрабаси, кавомолки[2]. Французький арт-критик і куратор Нікола Бурріо сказав з приводу кончини художника:

Арман був художником гранично радикальним і набагато випередив свій час. Він одним з перших усвідомив природу індустріального суспільства і сформовану їм красу[3].

• Умберто Еко назвав роботи Армана «поезією каталогів».
• Арман мав два громадянства, французьке і американське, а в особистому житті у нього було дві сім'ї та шестеро дітей.
• Як з'ясувалося при розпродажі колекції Енді Воргола на аукціоні Сотбі у 1988 році, він збирав роботи Армана із серії «Сміттєвий

бак» і «Акумуляції»[2].