Ів Кляйн

Ів Кляйн народився в Ніцці 28 квітня 1928 року в родині Фреда Кляйна і Марі Раймон. Хоча батьки були художниками (батько — представник течії постімпресіоністів, а мати — представниця ташизму), Ів навчатися мистецтву не став, вважаючи заняття художника банальним[3]. У 1928—1946 роках жив у Парижі, але проводив кожне літо в Кань-сюр-Мер, де жила сестра його матері, Роза Раймон, яка опікувалася і підтримувала хлопця[4]. З юності Ів Кляйн цікавиться містицизмом, зокрема ідеями ордена Троянди і Хреста. Він також захопився дзюдо і в своєму розумінні містичного підходу до світу, вважав, що «дзюдо це існування людського тіла в духовному просторі». Пізніше, коли він почав обмазувати своїх натурниць синьою фарбою і таким чином отримувати відбитки їх тіл на полотнах, він говорив, що ідея ця прийшла саме з дзюдо, зі спогадів про те, як тіло після кидка відбивається на спортивному маті[5]. У 1942—1946 роках Кляйн навчався у Вищій школі торгового мореплавства і Вищій школі східних мов. Після школи Кляйн на короткий час влаштувався працювати до книгарні. Одночасно з цим він намагався писати, експериментував з живописом, читав езотеричні трактати і поглиблено вивчав роботи розенкрейцерів. У 1947 році він почав відвідувати школу дзюдо. В тому ж році, лежачи на пляжі в Ніцці, він зробив, за його власними словами, «реалістично-уявну подорож» у країну небес, у блакитно-синій колір. Після цього він заявив, що небо стане головною темою його творів. В цьому ж році Кляйн пройшов в Лондоні навчання у майстрів золочення. До речі, свій синій колір він створив не сам, а з допомогою приятеля-хіміка. Так з'явився променистий ультрамариновий колір; відповідну фарбу він запатентував під назвою IKB (International Klein Blau — «Синій Кляйн Інтернасьональ») — вона складалася з фарбувального пігменту (порошку) і сполучної речовини[4]. 1952 і 1953 роки Ів Кляйн провів в Токіо, що дозволило йому підвищити рівень майстерності в дзюдо, вникнути в його філософію і пізніше стати викладачем дзюдо у Франції[5]. Це допомогло йому надалі заробляти на життя уроками. Крім того, Кляйна захоплювало дзюдо своєю інтелектуальністю, він навіть став першим французом, який отримав чорний пояс[3]. У 1955 році Кляйн зробив спробу виставити свою роботу — прямокутну помаранчеву панель, підписану YK — в салоні абстрактного живопису «Нова дійсність» (Realites Nouvelles). Це був чистий помаранчевий колір, і коли від нього зажадали поставити хоч кілька точок іншого кольору, він відмовився. Тому його роботу відхилили. Перший «синій» Кляйн був виставлений в міланській галереї Аполлінера. То була виставка з 11 однакових синіх полотен, але … різної ціни. Після успіху на виставці Кляйн продовжив експерименти з синім кольором, наполегливо створював монохромні картини і надалі зосередився саме на блакитному та синьому кольорах. Прийом, а не зміст став головним. У цей час він також оголосив свою «теорію чутливості» через яку (і лише через неї) можна пізнати світ. Ів Кляйн розмірковував:

Що таке чутливість? Це те, що існує поза нами, але одночасно постійно нам належить. Саме життя нам не належить. Але за допомогою чутливості ми можемо його "купити". Чутливість - це гроші всесвіту та космосу, найбільший продукт природи, який нам дозволяє купити життя у первинної матерії[5].

Наприкінці 1950-х років Ів Кляйн став виробляти сині глобуси та скульптури з фарбованої губки. Спочатку він наносив синю фарбу на полотно за допомогою губок, а потім став виставляти губки, як окремі об'єкти. Згідно з ученням розенкрейцерів, до яких він належав з 1956 року[6], «губки є відображенням достатку духовних світів в океані». У 1958 році в паризькій галереї «Ірис Клерт» відбулася найзнаменитіша й найскандальніша виставка Кляйна. Називалася вона «Порожнеча». Відвідувачі отримували на вході стакан з коктейлем яскраво синього кольору і входили у виставковий зал, де бачили свіжопофарбовані білі стіни і порожнечу. Але Кляйн не тільки виставив порожнечу, він її продавав. Причому лише за золото. Вважалося, що куплений простір після продажу був «зайнятий». Золото ж Кляйн публічно викинув у Сену[4]. Скандальність виставки була настільки великою, що дійшла навіть до Радянського Союзу — провокація Кляйна була включена в книги про західне мистецтво як страхітливий приклад буржуазної «кризи неподобства». У 1960 році Кляйн створив свої перші антропометрії. Антропометріями він називав картини, створені за допомогою відбитків жіночих тіл на полотні. Відвідувачі полупублічних заходів, на яких демонструвалися ці твори мистецтва, могли спостерігати за їх виникненням під звучання «монотонної симфонії» Кляйна (20 хвилин безперервного звуку скрипки, за якими слідувала 20-хвилинна тиша). У загальній складності художник створив близько 150 антропометрій, які часто символізували, за задумом Кляйна, «універсальну невагомість». Яскравим прикладом тому був створений Кляйном фотомонтаж «Стрибок у порожнечу» (1960 рік), на якому він летить з розпростертими руками з верхнього поверху будівлі. Цей автопортрет він опублікував у своїй «Газеті єдиного дня», яка поширювалася у французькій столиці. У цьому ж році Кляйн створив першу «космогонію» — на дах автомобіля прикріпив синє полотно і проїхався з ним, підставляючи полотно під дощ і вітер[3]. В 1961 році Кляйн створив серію так званих «Вогненних картин» (перша робота цієї серії з'явилася в 1957 році). Темою робіт було панування вогню. У процесі їх створення художник вогнеметом випалював форми і відбитки на спеціально підготовленому картоні. У тому ж 1961 з'явилися пофарбовані в один колір геофізичні рельєфні карти. На початку 1962 року Кляйн одружився зі своєю подругою Ретро Уекер[6]. Через півроку 6 червня у віці 34 років Ів Кляйн помер від серцевого нападу в своєму будинку в Парижі. Він похований на маленькому кладовищі в місті La Colle-sur-Loup в Альпах[4].

Художня кар'єра Іва Кляйна укладається всього в сім років — з 1955 року по 1962 рік, але за цей час він встиг проявити себе в хепенінгу, перформансах, боді-арті, ленд-арті та концептуалізмі. Ів Кляйн завдяки своїм епатажним акціям, під час яких використовував оголених моделей для нанесення фарби на полотна, здобув репутацію неодадаїста. Однак сам Кляйн був незгодний з цим, адже він був рухомий не пристрастю до руйнування традиції, а практично протилежною дзен-філософією бездіяльності. Художник бачив у своїх роботах медитативні простори, які загострюють сприйняття нематеріального[4]. Кляйн вважав синій метафізичним кольором: на думку художника, «занурення» в цей колір наближає людину до космосу. Свого часу Ів Кляйн запатентував один з відтінків синього кольору, який назвав «International Klein Blue» (IKB) — «Міжнародний Синій Кляйна». Саме сині роботи вважаються найвідомішими творами художника і продаються найкраще: згідно з Artprice.com, з 29 робіт художника, які принесли на аукціоні «Сотбі» (Sotheby's) понад мільйон доларів, майже всі були виконані в цьому кольорі. Проте найдорожчим твором Кляйна, будь-коли проданим на аукціоні, є золотий «монохром». Ця робота (під назвою «MG 9») пішла на травневому Sotheby's-2008 за 21 мільйон доларів. Головним натхненням для створення цієї роботи стала філософія дзен і японські сади каміння[7]. У 2005 році на докладній ретроспективі в Більбао були представлені всі аспекти творчості Іва Кляйна — сто робіт з музеїв, серед яких Центр Помпіду, Menil Collection (Х'юстон, США), Центр мистецтв королеви Софії (Мадрид), Гуггенхайм Більбао, і приватних колекцій. Це ранні монохроми (не тільки сині) і класичні; пофарбовані рельєфи, виконані з натуральних губок; «антропометрії» — сині, рожеві або золоті відбитки людських тіл; «космогонії», створені за допомогою слідів, що залишились на полотнах від дощу та вітру, і «вогняний живопис», де як пензель художник використовував полум'я[8].

• «Нова хвиля» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 128.